Євген Глібовицький. Фото: Суспільне
"Ми пройшли через значні втрати населення"
Демографічна проблема ― стратегічно важлива, констатує Євген Глібовицький. "Тобто якщо проблема війни з Росією є екзистенційно гострою ― нам важливо не програти, не загинути в цій війні, ― то демографічна проблема проявиться одразу після війни й існуватиме з нами тривалий час. Адже ми пройшли через значні втрати населення. Події втрати незалежності сто років тому, після цього ― Голодомор, потім ― Друга світова війна, а далі Чорнобиль, економічна криза 1990-х, сучасна війна Росії проти України, що триває з 2014 року. Усі ці фактори, крім традиційних, впливали на зменшення народжуваності та мали відкладений ефект. Велика кількість молодих людей, які загинули, не залишивши нащадків, загинули разом із тими нащадками, які не народяться у другому, третьому, четвертому та всіх наступних поколіннях", – зазначає Євген Глібовицький.
В Україні народжуваність зменшилась, а тривалість життя не зростає від середини 1960-х років
Якщо говорити про демографію, то на Заході процес демографічного переходу був помітніший, каже аналітик. "Цей процес означає вихід із традиційної родини, де ми маємо п’ятеро-семеро дітей і до дорослого віку доживає на дві дитини менше, та рух до родини, в якій, приміром, двоє-троє дітей і до дорослого віку доживають усі. Урбанізація була фактором, який спричиняв, з одного боку, зменшення народжуваності, а з іншого ― зростання тривалості життя. В Україні уражені обидва компоненти: народжуваність зменшилась, а тривалість життя не зростає від середини 1960-х років, і зараз вона ймовірно зменшиться внаслідок того, що велика кількість українців просто гине на війні. Таким чином, якщо ми дивимось на кількість населення та кількість років, які це населення живе у суспільстві, то цей добуток у нас зменшується, у той час як на Заході тривалість життя частково компенсує зменшення народжуваності. І отже, ми раптом можемо опинитися в ситуації, коли для інвестора, який почувається на українському ринку, як на танучій крижині, зникає сенс проводити будь-яку діяльність. Зменшення кількості споживачів може примушувати тих, хто привозить товари чи створює якусь додану вартість, замислитися про те, чи вони хочуть продовжувати тут свою роботу? Іншими словами ― ми стоїмо на порозі дуже турбулентної зміни. Частково вона замаскована тим, що ми маємо величезну міграцію всередині країни. У результаті в населених пунктах, що фактично знелюднені, біля лінії фронту, втрати людей частково компенсовані тим, що міграційний притік відбувся на захід чи в центр України. Але загальна картина полягає в тому, що в усіх областях України, крім Рівненської, немає природного приросту населення, тобто смертність перевищує народжуваність. І якщо ми з цим не дамо собі ради, то за якийсь час упремося в економічно-споживчу, а також у безпекову проблеми. Тому що нам забракне людей для того, щоб захищати свій простір, який є цінним в умовах кліматичних змін та загального зменшення політичної стабільності у світі. Ми опиняємося в ситуації, коли починає бракнути води внаслідок кліматичних змін. Величезні групи людей будуть вимушені переселятися, бо територія, де вони раніше жили, стає непридатною для життя. Ми на початку цих процесів", ― попереджає Євген Глібовицький.
"Війна закінчиться звільненням територій України, а не визволенням Москви від путінського режиму"
"Крім того, ми перебуваємо на ціннісному розломі між розвиненим відкритим світом та світом закритим ― Росія, Іран, Північна Корея, Китай… Перебування на цьому розломі означає, що поруч із нами весь час є зона небезпеки, відповідно ― ми маємо навчитися взаємодіяти з цією зоною небезпеки, а це набагато серйозніше протистояння, ніж чинна війна. Бо війна закінчиться звільненням територій України, а не визволенням Москви від путінського режиму", ― констатує аналітик.
Від "один утримує одного" до "один утримує більше трьох"
Ми рухаємося від одного працюючого, котрий утримує одного непрацюючого, до однієї людини, яка утримує більше трьох, зазначає експерт. "Також ми прямуємо у високі податки, бо приблизно половина витрат держави ― фіксовані витрати. Це означає, що вони не залежать від кількості населення. Скільки б нас не було ― 20 чи 50 мільйонів ― нам потрібна одна й та сама система безпеки, система врядування, мережа доріг тощо. Ці речі коштують грошей, і від зменшення кількості населення суми не стають меншими. Наш суспільний договір не прихильний до підвищення податків, тобто він говорить про мінімізацію відносин із державою, де це можливо. Під час повномасштабного вторгнення ми спостерігаємо стрибкоподібне зростання довіри до держави. Але це зростання відбувається під тиском унікальних обставин, а не тому, що держава стала якісно іншою, змінилась і є більш доброзичливою до людей", ― резюмує Євген Глібовицький.
