Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
Музичну частину пісні я придумав ще рік тому, але довго не міг знайти слова.
Андрію, ти видав пісню "Завтра?" на слова Максима Кривцова. Чому для пісні ти обрав саме цей вірш?
Музичну частину пісні я придумав ще рік тому, але довго не міг знайти слова. Тобто музика існувала окремо, слова — окремо. Мій побратим Олександр Ремез допоміг записати гітару для мінусовки. Коли це робили, я вистукував дровами ритм по підлозі. І от я слухав, слухав цю версію, але слова не приходили. Потім у Максима Кривцова я побачив публікацію його вірша "Завтра?". Він його написав як варіацію на пісню гурту Colonel Bagshot "Six Day War". Мені вірш сподобався своєю циклічністю, бо закриває повністю рік: від лютого до лютого. Ясно, що у кожного військовослужбовця протягом року були свої ротації, виходи, досвіди тощо. Тому я написав Максиму Кривцову. Він спершу запропонував якось владнати авторські права і зробити кавер-версію пісні Colonel Bagshot, але я скинув демку зі своєю музикою. Максиму сподобалося, він погодився. В процесі створення пісні постійно йому надсилав чорнові варіанти. Максим так само з нетерпінням чекав на реліз цієї пісні.
Чи почув він її фінальну версію?
Ні, не почув. Якраз 7 січня я мав надіслати її Максиму, але не встиг. Побачив повідомлення про його загибель на фронті, хоча в усіх месенджерах іще було написано, що того дня він був у мережі… Але Максим почув передостанню версію пісні.
Обкладинкою до пісні стало фото, яке було зроблено на плівку. Максим любив фотографувати. Чи обговорювали ви з ним ідеї щодо створення відео на цю пісню?
Тему відео ми не порушували. Якщо воно колись буде створено на цю пісню, то я хотів би, щоб воно було максимально знеособленим, якщо так можна сказати. Тобто, щоб були показані кадри з роботи відповідних військових частин, але без конкретних людей. Не хочеться персоналізувати первинну атмосферу вірша, пісні, адже, мені здається, кожен в ній знайде щось своє. Тому і з Максимом ми не обговорювали кліп. Але він встиг погодити обкладинку. Крім його фотографії я ще взяв фото свого іншого побратима Ярослава Савченка, позивний "П'єр". Ми наклали їх одна на одну.
Що уособлює собою обкладинка до пісні?
Вона показує шлях військовослужбовців. Бо обкладинка включає і фото Максима, де він зняв двох своїх побратимів, які трішки попереду йдуть, і фото П'єра із жовтим скотчем. Коли йдеться про фотографії, зроблені на плівку, то часто перший чи останній знімок буває трошки засвіченим. Не можу сказати, як було зі світлиною Ярослава Савченка, бо, на жаль, він також загинув, у квітні 2023-го. Але мені сподобалося, як ці два знімки виглядають разом. Вийшло дуже символічно, як на мене.
Андрію, крім пісні "Завтра?", ти ще щось обрав для себе з лірики Максима Кривцова?
Ми, знову ж таки, ще за життя домовились, що крім "Завтра?" я ще спробую на музику покласти його вірш "Метаморфосінь" — дуже класний вірш. Вже є у співачки Уляни музична адаптація цього вірша, але я трошки по-іншому прочитав його. Можливо, ще на нього видам пісню, подивимось.
Для військових підтримка важлива, без неї не відчувається цінність всього того, що ти робиш.
Якщо почитати вірші Максима Кривцова, то в них йдеться і про природу, і про кохання. Попри те, що він був на війні з 2014-го року, Максим залишався продуктивним у своїй творчості. Як гадаєш, чого нас вчить досвід Максима? І як взагалі залишатися людиною на війні?
Досвід Максима передовсім вчить нас цінувати митців за життя. Мені б хотілося, щоб видання його збірки отримало великий розголос, коли ще Максим був з нами. Але, на жаль, це сталося тільки після його смерті. Хоча я читав в інтерв'ю його видавця з "Нашого Формату", що збірка була популярною за життя Максима, нормально йшла в тираж. Але більшість людей дізналась про такого поета після його загибелі. Це неправильно. Варто всіх цінувати ще за життя.
Кажуть, що у людей на війні притупляється емоційність, вони стають жорсткішими. Чи потребують військові допомоги, підтримки від рідних друзів чи держави задля того, щоб втримати ментальне здоров'я?
Без цього ніяк. Має бути обов'язково підтримка близьких, родичів, друзів. Але не варто цуратися допомоги психолога чи психотерапевта. Вона потрібна навіть у військових частинах, де часто психолог є, але його не вистачає на велику кількість військовослужбовців. До того ж треба бути готовим відкритися, довіритися спеціалісту. Це теж для багатьох нелегко.
Якщо говорити про громадян, які від початку повномасштабного вторгнення вступили до війська, то вони вже служать два роки. А як щодо кадрових військових, які воюють з 2014 року? Можна тільки уявити, який досвід накопичився у кожного з них за цей час. Тому підтримка важлива, без неї не відчувається цінність всього того, що ти робиш.
Звісно, війна — не місце, де ти стаєш щасливим, але я чула від військових й іншу думку. Мовляв, кажуть, що пішов воювати — і тільки жити почав. Це може бути правдою?
Може. Збройні сили, як і загалом усі сили оборони, — це ж справжній зріз суспільства. У нас в батальйоні є представники абсолютно всіх цивільних професій. Хтось в дитинстві в шутери грав, хтось мисливцем був, а хтось взагалі ніколи зброю в руках не тримав. Тому дійсно є люди, які себе саме у війні й відкривають.
Після нашого ефіру люди підуть в інтернет, шукатимуть про тебе інформацію, слухатимуть твої пісні. Яку картину ти б хотів, щоб вони склали про тебе?
До речі, тут одразу трішки додам. Здивувався, що хтось створив сторінку в Вікіпедії про гурт adm:t. Мені дуже приємно. Потім спеціально зареєструвався, відредагував деякі неточності, але редагувати завжди легше, ніж створювати. Тому, хто б це не зробив, дуже дякую. Загалом мені хочеться, щоб кожному хоча б одна наша пісні сподобалася, підійшла під якусь життєву ситуацію. Необов'язково заслуховувати їх до дірок. Просто хоча б в одній пісні знайдіть те, що відгукується. Цього мені достатньо.
Фото: Лілія Лилик, Радіо Промінь
adm:t — це просто вайб, який або зрезонував з кимось, або ні.
Як будеш розвивати проєкт adm:t під час війни та після неї?
Я поки вирішив рухатись від пісні до пісні. Ось і все. "Альбедо" та "Завтра?" точно увійдуть до альбому, що матиме назву "В кубі". Якою буде наступна пісня, поки й сам не знаю. Як з'явиться музична ідея і текст, то видам сингл, а потім, коли набереться п'ять пісень, буде наступний мініальбом. Якоїсь стратегії маркетингової чи чогось подібного поки не маю.
Чи не здається тобі, що у піснях adm:t немає особистих історій? Тобто в тебе є пісні, які побудовані здебільшого на емоції, але немає портрета. Ти уникаєш писати про себе?
Я просто люблю писати образами або ситуаціями. Мені здається, що повністю персоналізована пісня слухачу може нічого цікавого не нести. Якщо це буде трек ситуативний, про якийсь образ, наприклад, тролейбуса, що їде в депо, або дротів, які за вікном, то він може кожного наштовхнути на власні спогади, думки, переживання. Можливо, колись у мене народиться текст повністю особистий, повністю персоналізований. Просто я зрозумів, що вірші, які пишу, по-іншому не створюються.
Виходить так, що поки важко скласти в уяві твій сценічний образ. У тебе є вже відповідь на запитання, хто такий adm:t?
Немає, якщо чесно. Мені здається, adm:t — це просто вайб, який або зрезонував з кимось, або ні.
З чим ти до нас наступного разу завітаєш?
Сподіваюсь, що наступного разу буде прем'єра нової пісні, бо музичних ідей вистачає. Але, знову ж таки, все впирається в слова, в правильні слова. І в те, що ми вже проговорили — в особливості написання мною текстів.
Редакторка текстової версії — Анастасія Герасимова.
Відеоверсії інтерв'ю дивіться на офіційному YouTube-каналі Радіо Промінь.
Щоб не пропускати кращі українські прем'єри, підписуйтеся на подкаст шоу нової української музики "Селекція" та щоп'ятниці отримуйте на свій смартфон новий епізод програми.
