Ілюстративне фото: facebook/ihor.terekhov
Найперше – фізична готовність до школи
Як зрозуміти, коли дитина насправді готова йти до школи?
Ольга Голубицька: Є ціла діагностика готовності до школи. До вторгнення, до пандемії, її точно проводили в садочках для того, щоб батьки знали, чи можна взагалі віддавати дитину до школи, чи треба почекати і які зони підтягувати. Це тривала діагностика, 2 заходи приблизно по 45 хвилин, де перевіряється 5 різних сфер. Це комплексна процедура. Але зараз, фактично після пандемії діти стикаються з екстравикликами. І особливо для молодших школярів – дуже складно, якщо це онлайн. Вони не можуть так довго утримувати увагу. А якщо відповідати на запитання про готовність, то, перше, що потрібно дивитися – це фізична готовність до школи. Є такий показник, де перевіряється вага, зріст, і є такий так званий "філіппінський тест", де дитина має дотягнутися до вуха (наприклад, правою рукою через голову покласти долоню на ліве вухо). І якщо дитина навіть у 6,5 років не дотягується до цього вуха, то значить, що її тіло ще не готове сприймати ці об'єми інформації, про які ми говоримо. Дорослому цей тест легко зробити. Складно навіть уявити, що дитина туди не дотягуються. Але таких дітей є багато.
Дітей найбільше травмує не виправдання очікувань дорослих
Готовність готовністю, але батьки підходять до цього з дуже різних міркувань. Одні кажуть: коли буде готова, тоді й піде. Інші ставляться до дитини як до інвестиційного проєкту – ранні гуртки, багато підготовки, відповідно, школа і без обговорень. А є зайняті батьки, яким треба кудись подіти дитину, бо садочок закінчився. Що ви, психологи, сьогодні з цим всім робите?
Ольга Голубицька: Я проводила навіть з такими батьками-інвесторами розмови і знаходила для них ключик. Говорила їхньою мовою, що якщо це інвестиція, то вони інвестують в банк, який завтра закриється, якщо вони це зроблять прямо зараз. Якщо сказати їх мовою, то можна знайти ключик, що вони хоча б послухають, або хоча б приберуть якісь гуртки. Якщо говорити про "запхати", то в принципі можна також інколи домовлятися з садочками, говорити з завідуючими садочків, з психологами, і просити залишатися. До семи років садочок може залишити дитину. Єдине, що зараз у нас в садочках обмежена кількість місць через брак бомбосховищ. І можуть починатися всякі маніпуляції в плані того, що ваша дитина вже доросла, ідіть звідси. Таке може відбуватися. Але якщо вже так сталося, що віддали неготову дитину до школи, то все одно можна полегшувати психологічний стан дитини тим, щоб не нажахувати її своїми очікуваннями. Я 14 років працюю з дітьми, і найбільше насправді дітей травмує те, що вони не виправдовують очікувань дорослих.
"Не піду в те пекло, в яке ви мене пхаєте"
А якщо дитина всім своїм виглядом показує, що в ніяку школу я не хочу. Як тут визначити – це вона трохи вередує, і треба вмовити, мотивувати, спокійно пояснити, чи це у дитини органічна реакція, і треба просто ще на рік цей ранець відкласти?
Ольга Голубицька: Дивіться, тут яка пастка. Дитина в школі не була, вона не знає, чого вона не хоче. Якщо вона не хоче в школу, то значить вона десь щось побачила, або батьки вже так тиснули на неї 3 місяці, що вона каже, а "я не піду в те пекло, в яке ви мене пхаєте". Але тут є ще такий окремий тест на мотивацію – методика Гінсбурга, називається "Перевірка мотивацій до школи". Психолог показує дитині малюночки і просить її сказати, яка дитина мислить правильно? При цьому він озвучує, умовно, що на цьому малюнку хлопчик каже, що я йду до школи, бо мама так сказала. На цьому малюнку каже, що я йду до школи, бо я хочу вчитися. А цей хлопчик каже, що я ходжу до школи, бо там багато дітей і ми будемо бігати. І так далі йде перерахування різних типів мотивацій. А далі ми слухаємо, що скаже дитина. І відповідно до її мотивації, вже можна розуміти, в яку сторону рухатись.
Головне – не брешіть дитині
Безпековий аспект. Як правильно його сформувати, принаймні, щоб дитина знала, де бомбосховище? І загалом, як її відпустити від себе, якщо ти звик, що ти контролюєш її безпеку?
Ольга Голубицька: Дуже важливо говорити дитині правду. Інколи деякі батьки щось вигадують, придумують. Цим вони створюють ще більше фрустрації у дитини, через ці фантазії. З молодшими школярами потрібно розмовляти короткими, дуже конкретними реченнями, без нотацій. І краще це робити через гру, а не через відтворення (повтори, скажи). Бо діти дуже швидко адаптуються до обличчя батьків і вони тільки що вам повторили, що ви сказали, а потім пішли і вимкнули це з голови. Чим більше ви тиснете, тим швидше вони забувають, бо психіка намагається зберегти себе. Тому розповідаємо короткими, простими реченнями, без нагнітання. Так, можна сказати, що це небезпека для нашого життя, але без натиску. І далі попросити, а давай пограємо з тобою, або покажи мені, як ти будеш проводити день.
Але такий стрес, як наприклад, сьогоднішні ракети зранку, ми всі переважаємо дуже по-різному. І не кожен дорослий здатен не транслювати це на дитину. Що робити в такій ситуації?
Ольга Голубицька: Це те, що я казала про правду. Треба підійти до дитини і сказати: "слухай, у мене сьогодні аж око тіпається, бо, мабуть, була жахлива ніч, ти як там?" Буває діти кажуть: "а я спала". Це рідкість, але таке буває. Головне сказати, це не до тебе. Мама зараз буде кричати пів години, але це ніяк тебе не стосується.
Це працює?
Ольга Голубицька: Це працює, бо дитина тоді не бере на себе. Якщо ви не проговорюєте це дитині, а просто бігаєте, пихтите, кажете, це не до тебе, але не пояснюєте, що трапилося, то дитина починає все брати на себе. І починає проєктувати. Тому чим прозоріша мова, тим легше дітям. Головне – не брешіть дитині.
Ольга Голубицька. Фото: facebook/olga.golubytska
80% всіх укриттів в Україні належать до сфери освіти
Розкажіть, що у нас станом на початок навчального року в школах з укриттями?
Альона Парфьонова: Ситуація значно покращується, це відчутно. Але якщо на початку року у нас було виділено 2,5 млрд гривень на ці укриття, то у серпні екстренно нам виділили ще 5 мільярдів, тому що ми їх постійно будуємо, ремонтуємо, доводимо до ладу, тобто роботи тривають. І треба розуміти, що якщо ми 30 років не дбали про ці укриття, про підвали шкіл, то за рік, два чи три цього неможливо зробити. І тут така ситуація, що в принципі 80% всіх укриттів в Україні належать до сфери освіти. Це садочки, ВНЗ, профтехи, школи. І ми розуміємо, що все це відремонтувати, навіть за виділення величезних коштів, насправді за рік чи три неможливо. Інше питання, чому ми з 2014 року це не робили? Напевно думали, що війна – десь далеко. Але питання ж з укриттів не лише в тому, щоб їх відремонтувати чи пофарбувати стіни. Там має бути вентиляція, два виходи-входи, пожежна сигналізація, стаціонарний туалет. А це все величезні кошти. Плюс питання проведення тендерів. Будівельники – це ж здебільшого чоловіча професія. І все важко, насправді, проходить. Але, тим не менш, ми почали цей навчальний рік.
Як дитину правильно проінструктувати користуватися сховищем?
Альона Парфьонова: По-перше, сьогодні перший день у школі і з цього буде починатися навчання, особливо для першачків, тому що для них це все нове. Тому буде екскурсія по школі і будуть практично показувати, як спускатися в укриття, тощо. Від батьків дуже важлива комунікація з дітьми про те, що коли ти в школі, твій вчитель, дорослі в школі, є твоїми друзями, вони роблять все як найкраще для тебе і ти маєш їх слухатись, тому що це питання безпеки. Так, будуть повітряні тривоги, але треба слухати вчителя і виконувати все, що він говорить. Вчителі прийшли всі інструктажі, вони насправді дуже відповідально до цього відносяться.
Не брехати самим собі та розмовляти з дитиною
Як передати дитину іншому відповідальному дорослому, щоб дитина це делегування сприйняла?
Ольга Голубицька: Я зверну увагу на 2 аспекти. По-перше, треба, щоб самі батьки подивилися на вчителя і довіряли йому, а не брехали самі собі, що мені сказали, що цей вчитель хороший, але я йому не вірю. Тому що тут буде генеруватися купа тривоги, бо вже є базова недовіра, і батьки керуються чимось іншим. Якщо є недовіра, то треба прояснити, в чому вона. Самі батьки мають відповісти собі на запитання, чому саме ти не довіряєш, що саме для тебе є "темною плямою", чому ти думаєш, що вони не впораються з твоєю дитиною? А другий напрямок – це розмова з дитиною. Якщо самі батьки, наприклад, не ходили в сховище, то дитина може розуміти, що це не дуже важливо. І в неї також може виникати внутрішній конфлікт, поки вона перебудується.
Шкільний офіцер поліції – це must have
У деяких школа почали з'являтися офіцери безпеки. Як ви ставитеся до цієї посади, як факту, і чи достатньо у нас людей, які можуть бути реально чинником безпеки в школах?
Альона Парфьонова: Це в принципі не нова практика. Ми приблизно 2016 році вже робили такі пілоти і в 5 великих містах вводили таку посаду, як шкільний офіцер поліції. Тоді це все не дуже вдалося, тому що, наприклад, у Києві на одного офіцера поліції, який був у школі, припадав 21 заклад. І звісно, що охопити хоча б раз на місяць такому офіцеру поліції заклад освіти було майже неможливо. Цього разу вирішили це зробити більш комплексно і дійсно до кожної школи прикріпити офіцера поліції. Важка справа, тому що навіть набір в Академію патрульної служби, де пів року навчають поліцейських, яких потім будуть прикріплювати до закладів освіти, скоротився. І тут питання, чи вистачить нам офіцерів поліції для закладів освіти. Але посада надзвичайно важлива, на сьогодні – це просто must have. Це має бути в кожному закладі освіти.
Психологічне сприйняття цієї фігури. Чи бояться сьогодні діти поліцейських?
Ольга Голубицька: Ні, дуже добре сприймають. В принципі, діти досить добре налаштовані до Збройних сил. Тому, якщо вони розуміють, що це той, хто несе безпеку, то вони досить добре це сприймають.
Альона Парфьонова: Я вам скажу, що і сама поліція дуже змінилась. Вони стали більш відкритими. Вони приїжджають до шкіл, проводять якісь уроки безпеки, різні активності з дітьми. Тобто довіра вже є. І в дітей вона значно більша, ніж у дорослих. Діти сприймають поліцейського як людину, яка може допомогти.
Альона Парфьонова. Фото: facebook/alena.parfonova
"Торбинка безпеки"
Що дитині дати з собою в школу, окрім традиційного шкільного набору? Що в ньому має бути з точки зору безпеки?
Альона Парфьонова: Ми всі говоримо вже 3 роки, просто закликаємо батьків створити так звану торбинку безпеки для дитини. Це має бути водичка, повербанк, обов'язково телефон заряджений. Має бути маленька записка, де буде прізвище, ім'я, по батькові дитини, дата народження, телефон мами, тати обов'язково і когось з найближчих родичів, до кого можна звернутися. Печиво якась, якась улюблена іграшка або улюблена книжка. Ліхтарик маленький. І треба розуміти, що це має бути щось легке, що дитина буде носити з собою кожного дня до школи і зі школи.
Ольга Голубицька: Я би тут зробила акцент на іграшках, або навіть браслетиках, які будуть дитині як талісман. Іграшка також класно, але браслет завжди під рукою, і дитина може весь час повертатися думками до батьків. Для цього зв'язку можна придумати цілу історію. Або сказати, які там є символи – це означає, що я тобі люблю, це означає, що ми відчуваємо один одного на дистанції. Бо діти ще мають певне образне мислення, а воно дуже актуальне. Тому зробити таку історію – це класно.
Зустріч першокласників старшокласниками – дуже хороша практика
Стрес, пов'язаний із входженням в новий колектив. Що тут можна порадити, щоб полегшити адаптацію?
Ольга Голубицька: Коли дитину приводять до школи, в більшості випадків її вже знайомлять, вона вже знає людину, до якої вона йде. І у дітей так влаштована психіка, що молодших школярів, насправді, більше цікавить думка вчителя, ніж однокласників. Вони дуже орієнтовані на увагу вчителя, на образ вчителя, саме тому це дуже важливо. Вчитель буде навіть важливіший, ніж батьки. Тому у батьків має бути дуже добрий зв'язок саме з вчителем. А далі вже буде підтягуватися вся система однокласників і так далі.
Альона Парфьонова: Є дуже хороша практика, коли в перший шкільний день першокласників зустрічають старшокласники і проводять екскурсію закладом освіти. Це дуже добре спрацьовує. Тому що, по-перше, це якась відповідальність для дорослих школярів. А для маленьких – це як занурення у новий світ. І є провідники, які тут вже кілька років вчились. Це цікаво. Я в декількох школах це бачила, і це дуже хороша практика, вона спрацьовує.
