Музей Українського радіо, або 9 причин, чому варто його відвідати

Музей Українського радіо,  або   9 причин, чому варто його відвідати


 

Музей Українського радіо відкрито на Хрещатику, 26 до 80-річчя Українського радіо у 2004 році. Організаторами виступили працівники Українського радіо, ветерани.  Ініціативу підтримав Олександр Бутко, на той час віце-президент Українського радіо.


"Ми   збирали експонати: хто, що міг принести до кімнати-муею. Здебільшого тут багато фотографій, свідків історичних фактів. На стелажах – книжки. На стінах – афіші з різноманітних гастролей наших творчих колективів.  Є трохи унікальної техніки, радіоприймачів",  – розповідає зберігач музею Українського радіо Анатолій Табаченко.

Анатолій Табаченко керував Українським радіо впродовж 18 років, нині є радником генпродюсера Дмитра Хоркіна та зберігачем музею. Кожен з експонатів музею  – це і особиста історія Анатолія Табаченка, адже на Українському радіо він почав працювати репортером ще у середині 1970-х, після закінчення Київського університету ім. Т.Шевченка, пройшовши всі щаблі кар’єрного росту.

•    Під склом пожовкла газетна сторінка з програмою радіопередач. Чи не найстаріший експонат музею. Рік 1940. Сьогодні ми знаємо з тієї сторінки, що саме 3 травня о 17.30 звучали пісні у виконанні народного артиста України Івана Паторжинського.
•    Українське радіо має величезний художній фонд. У фонді є унікальні записи, які вважаються перлинами української культури. Журналісти Українського радіо у проекті "Звукова антологія української культури" записали й видали диск  "Кобзар" Тараса Шевченка. Тільки на цьому диску можна почути "Думи мої, думи" у виконанні Марка Кропивницького.
•    Серед експонатів привертає увагу німецький трофейний стіл для монтажу (жартома говорили, що за ним працював сам Геббельс). За цим столом багато років працювала звукооператор Галина Дудецька (а загалом Українському радіо вона віддала понад 60 років!). Крім того виховала чудового сина, який став висококласним професійним радіожурналістом. Згодом він очолив українську службу радіомовлення на BBC. Нині живе й працює в Лондоні. Це говорить про рівень і професіоналізм журналістів Українського радіо.
•    Унікальне фото кінця сорокових років передає дух епохи. Обличчя людей аж світяться. Вони припали до радіоприймача, який стоїть на підвіконні. У стелажі, поруч з фото – той самий радіоприймач 40-50-х років.
•    Сім редакційних посвідчень залишив для історії музею колишній працівник Володимир Власов. За ними видно кар’єрний ріст: від радіожурналіста до керівника.
•    Привертає увагу друкарська машинка, за якою працював кореспондент Українського радіо Ігор Павляк. Саме він був спеціальним кореспондентом і вів репортаж знаменитого 1967 року із заводу "Азовсталь" (Маріуполь), де була виплавлена 100.000.000 тонна сталі. Під склом свідки – окуляри, каска і пам’ятна медаль про подію.
•    Окремий стелаж зібрав магнітофони, з якими працювали журналісти 70-80-х років. Надійні, професійні, безвідмовні. Вага одного з них – близько 6 кілограмів! Більшість магнітофонів передав до музею Віталій Літвінов.
•    На полиці книжки, укладені радіоведучими. Серед них томик "Нехай не згасне світ науки". Автор Василь Цендровський. Саме так називався цикл 20-хвилинних, а згодом зібраних у книжку нарисів про українських вчених, які зробили вагомий внесок до скарбниці світової науки.  Поруч книжка зібраних радіопередач вчителя багатьох поколінь журналістів Анатолія Погрібного "Аби ми вчились так як треба".
•    Ще один свідок історії – Диплом Національного реєстру України за 2014 рік. Він свідок наймасовішого написання радіодиктанту на одній із локацій – Київському університеті імені Бориса Грінченка. Тобто, Українське радіо виступає як організатор акції, яка єднає Україну.

У Музеї Українського радіо є ще багато цікавинок. Сюди варто завітати, є чому подивуватися й новенького пізнати.

                                                                                                                                          Людмила ЧЕЧЕЛЬ