Весна – чудовий час для того, аби взяти себе в руки і привести своє тіло в форму. В ефірі "ДеньПРО" радіоведучий, журналіст і музикант Роман Коляда, який за рік схуднув на 27 кг, розповів, як психологічні зміни вплинули на його схуднення.
Ведучі:
Марія Сизон, Дмитро Захарченко
Марія Сизон: – Минулого літа ти важив 122 кг. Зараз ти важиш 95 кг. Коли стався такий момент, коли ти зрозумів: все, жодних "з понеділка", "з вівторка", я більше нічого не відкладаю?
– Фокус у тому, що я нічого не вирішував. Я дуже довго думав, що, напевно, непогано було б (схуднути – ред.), тому що вже задишка, астма, коліна – купа неприємностей з зайвою вагою. Коли дихаєш, як морж, і ходиш, як пігвін, – це малоприємне видовище, та й всередині вже не дуже комфортно. З боді-позитивом в мене теж не дуже складалося.
А потім починаєш працювати над якимись іншими речами: над професійним вигоранням, над побудовою кар’єри, починаєш свідомо аналізувати якісь речі. У тебе мільйон задач, і ти спершу прешся від того, що ти такий швидкий, за кермом, заїхав у фастфуд – знову за кермом, кудись поїхав, знову фастфудом закинувся, колою залився. А потім дивишся на себе, колобка, і думаєш: "Трясця, Коляда, ти якось не так живеш".
Я почав розбиратися, які задачі зайві, вибудовувати особисті кордони, межі "моє–не моє". Де моє, де чиєсь чуже, за що я хочу нести відповідальність, а де щось чуже, за що я не хочу нести відповідальність, а його на мене навісили.
Потім почав розбиратися з особистими комунікаціями. Тому що я дуже добрий комунікатор, коли я десь в ефірі – я вже 20 з гаком років в ефірі беру інтерв’ю у людей, я до цього звик. А виявилося, що в житті, в діловому спілкуванні, навіть у ситуаціях smalltalk – я ні бум-бум. Взагалі. І я потрапив у відповідний комунікаційний кемп, де пробуджують мозок… Одразу ремарка: я з великою обережністю ставлюся до усіх коучів, тренерів і усього цього, я такої публіки наївся ще з 90-их, тому я такий мегаобережний скептик. Але мені пощастило і я зустрів дуже правильних людей.
Вони мене не попередили, і я це зрозумів вже наприкінці: пробуджуючи мозок, ти пробуджуєш і переналаштовуєш усе своє фізичне тіло. І це ключовий момент: чоловік у 42 роки згадав, що у нього є фізичне тіло, що це – чудовий інструмент, про який треба дбати. Не лише про мозок, не лише про мислення – усе це є частинами такої чудової машинки, яка має працювати гармонійно.
Зрештою, ти здоровий мужик, тебе оточують інші здорові люди, довкола повно жінок, яким, мабуть, приємніше дивитися на якийсь доглянутий апарат, а не на щось зачухане, яке тільки в ефірі звучить добре.
Дмитро Захарченко: – Ти сказав, що зрозумів, що "твоє", а що – ні. Це як? Фастфуд – точно не твоє, а ходьба пішки – 100% твоє?
– Я мав на увазі якісь життєві задачі, коли ти не вмієш сказати "Ні". Тебе щось попросили – ти побіг. Тебе ще двічі попросили – ти ще двічі побіг. А свої задачі у цей час зафакаплені. Нормально, коли ти кажеш: "Ні, у мене зараз немає ресурсу це зробити". Звісно, бажано це казати якимись людськими словами, а не термінами, але суть незмінна. Ну немає в тебе можливості, ти не мусиш хапати на себе чергову задачу і разом з нею здохнути.
ДЗ: – Виходить, треба в першу чергу полюбити себе. Але ж це теж непросто. У тебе були люди, які тобі з цим допомагали?
– Мені дуже пощастило з людьми, що мене оточують. Я раптом їх побачив.
Якщо по-чесному, то я до людей ставився як до об’єктів, які до мене приходять в ефір. Я поспілкувався, зробив з ними інтерв’ю, і далі дуже часто мене людина переставала цікавити.
І раптом зі мною це сталося, я почав людей чути і бачити не лише при мікрофоні. Зробив для себе мільйон відкриттів, у мене різко збільшилося і змінилося коло спілкування в бік людей, які теж з собою щось роблять, які займають активну життєву позицію і не сидять у позиції жертви. Це дуже сильні люди.
Я почав любити сильних жінок. Раніше, коли траплялася така "пані з яйцями", я трошки сторонився. А тепер я почав ловити кайф від спілкування з такою категорією жіноцтва. Виявилося, що є дуже круті особистості серед цієї "касти".
МС: – Це все про психологічні зміни. А як же відбулися такі кардинальні зміни у твоїй фігурі?
– Сталася така класна штука: комунікація перестала викликати у мене тривожність. А що люди роблять з тривожністю? Дуже часто вони її заїдають. Всі мої 122 кг – це зажерта тривожність, з різних причин.
Я порахував, що я зараз їм приблизно в 4 рази менше, ніж я їв. Це не означає, що я всіх закликаю в 4 рази урізати свій раціон, боже збав. Це дуже індивідуальні штуки, і свій досвід, свій шлях, свій темп треба нащупувати дуже індивідуально.
Я перестав їсти фастфуд, перестав пити солодкі газировки, практично перестав їздити за кермом.
Банальна річ – навіть обіймати кохану жінку, подругу приємніше, коли в тебе не стирчить пузо. Відчувати людину усім тілом, не гнути її об пузо – це приємно, навіть не в еротичному розумінні. Тактильне спілкування – це теж частина комунікації.
ДЗ: – Але ж ти жива людина. Думаю, ти теж любиш з’їсти шматочок сала, випити алкоголю…
– До речі, я люблю алкоголь. Випити з друзями 100 грамів гарного віскі, зустрітися з подругою за келихом гарного вина – це прекрасно. Коли перед тобою 3 шматочки сиру, чотири шматочки винограду і келих білого сухого – ти не нажерешся, але прекрасно проведеш вечір у гармонійному відчутті життя. Хоча алкоголь калорійний, і це треба враховувати.
Але я не рахую калорії.
МС: – Знайти свою золоту середину, не нервувати, оточити себе правильними людьми і відчути себе – це всі твої поради?
– І головне – відчувати фан від життя. Життя при всіх його складнощах – це надзвичайно круто штука. І коли ти починаєш відчувати його як річку, яка тече через тебе, тобі стає не до їжі. Ти їси рівно стільки, щоб підтримувати свій внутрішній баланс.
