— Альбом "Хісторі" є четвертим. Вашій історії вже 10 років. Це якось перекликається з тим, що в альбомі 10 треків?
Насправді, десятка у нас наступного року, навесні. І тому ми влаштовуємо тур. Але якось все співпало. Я хотів альбом, який міг би слухатись на одному диханні. 40 хвилин, які пролітають, як емоційний шторм. Тому у ньому саме 10 пісень. Класичний вініловий формат: сторона А, сторона Б, кінець шторму. Звичайно, написалося набагато більше пісень, але, я вважаю, що саме ці 10 пісень дуже круто працюють разом. І це те, що створює саме ту штуку, яка називається "альбом".
— Цей альбом — це те, що до того не робив Pianoбой?
Так. Щоразу я не втримувався і вставляв якісь сингли, робив більше треків, ніж потрібно. Багато разів я зрізав певні кути. І ось у цьому сенсі цей альбом, на мою думку, є ідеальним з того, що я зробив.
— Важко було зважитися на експерименти, наприклад, стосовно електронного звучання завдяки Boosin?
Ні. Наприклад, пісня "Пустеля" — це найкращий в альбомі симбіоз двох речей: живі дерев’яхи, оркестри, живі вокали, живе фортепіано і сучасний продакшн. Boosin — дуже відомий в Україні електронник. Він встрибнув в альбом на кінцевій стадії, і ми з ним разом поєднали всі ці речі. І, на мою думку, круто вийшло. Він працював зі мною в останні два місяці створення альбому, тому в якихось піснях його багато, в якихось небагато. А іноді він просто готував мені дуже смачну каву і робив тертий пиріг, за що я йому дуже-дуже вдячний. Тому що саундпродюсер іноді таку роль і відіграє. Але він додав сучасну фактуру, якої іноді не вистачає Pianoбою. А мені хотілося зробити дуже гармонійний альбом.
— Як Boosin змінив пісню "Я можу все"?
Саме в цій пісні його менше, ніж у "Пустелі". Але це надскладна пісні, в принципі. Ми робили її два роки. І вона розрослася як епічний твір. Я вважаю, що це найскладніший запас у моєму житті і, мабуть, один з найкращих результатів. Ця пісня є першою в альбомі, тому що вона, дійсно, відображає загальний настрій. Мені хочеться вірити, що вона відображає дух часу, в якому ми живемо. Вона сповнена надії, життєствердження і віри в те, що кожен з нас знайде місце в цьому житті, і в країні все буде гаразд.
— Два роки тому ти казав, що хочеш написати альбом, який ввійде до історії популярної музики. "Хісторі" — це саме той альбом чи він ще попереду?
Мені важко коментувати це. Мені б цього хотілося, але не для того, щоб потрапити у підручники чи ще для чогось. Для мене музика — це певна опора, моя база у житті. Коли мені погано або коли супердобре, я повертаюсь до улюбленої музики. Вона мене постійно тримає в тонусі. Мені завжди хотілося створити альбом, який викликатиме цільне і правильне відчуття в людей, до якого вони не можуть повертатися, як до класного друга. Мабуть, я маю це на увазі, коли кажу, що хочу залишитись в історіях. Я хочу створити музику, до якої люди будуть повертатися і від якої їм буде легше, добріше, світліше. Чи сумніше, якщо їм занадто весело. Ось це я мав на увазі. А в підручниках ми і так вже є.
— До запису ви залучили хор фанатів — Pianofamily. Хочемо все про це знати.
Pianofamily — це тусовка, яка функціонує сама по собі. Без мого втручання. Це люди, які впродовж двох з половиною останніх турів задружилися, познайомилися, зустрічатися, ходити один до одного на дні народження, робити крейзі-подарунки мені. І це вже такий паралельний, дуже класний клуб, і мені дуже подобається їх настрій і взагалі все, що вони роблять.
В якийсь момент, я зрозумів, що така штука, як Pianofamily існує. І коли виникла ця ідея, ми просто закинули їм її, щоб зробити це разом. І вони достатньо швидко організувались. Ми покликали всіх в красиве місце, де було печиво, кава, чай, мікрофони. Не було звукоінженерів. Я абсолютно все робив сам. З моїм сином. Тобто це була дуже приємна і класна зустріч. До речі, спеціально для цього запису я зробив систему, де 35 людей отримують в навушники окремий мікс. Такого немає ні в кого в Україні. Мені було важливо, аби вони добре чули пісні і відчували себе, як на концерті. Тому воно і вийшло дуже органічно.
— 8 березня в Палаці спорту у Києві відбудеться концерт. Я наткнувся на одну вашу цитатку: "У мене поганий звук асоціюється більше з київським Палацом спорту". Що робити? Як подолати когнітивний дисонанс?
З тих пір, як я це сказав, а це, мабуть, було років шість тому, багато що змінилося, і в нашому Палаці спорту проходили концерти Стінга та Елтона Джона, і був прекрасний звук. Тобто навчилися вже. З’явилися реально круті прокатні компанії. По-друге, ми плануємо запропонувати спеціальну, досить цікаву схему в Палаці спорту для того, щоб люди могли і послухати, і побачити, і потанцювати, і подрайвувати. Це буде стосуватись і розташування схеми залу, і того, як буде розташований звук. Тому що ми беремо не просто Pianoбоя, а це ще й оркестр, щоб всі ці крейзі струнні, які є в альбомі, звучали наживо. Ми хочемо, щоб це був емоційний концерт: щоб було і тихо, і гучно, і музично. І я думаю, що нам це вдасться. Я вважаю, що альбом "Хісторі" — це альбом, який треба послухати і в записі, і подивитись на концертах. Тому чекаю на вас у Палаці спорту. Це буде найромантичніша точка на карті у цей день.
— Цей альбом ще примітний тим, що у ньому брав участь Левко Шуров.
Так. Левко зіграв гітару у трьох піснях. Пісня "Дощ" починається з удару паличками, і там є Левко на акустичній гітарі. Також у пісні "Сьогодні це ми" грає електрогітара. Він дуже круто грає і на барабанах, і на гітарі, прогресує з кожним днем. І хоче творити свою власну історію, яку вже творить.
Слухайте повну версію розмови в ефірі Радіо Промінь.
Фото — facebook.com/pg/pianoboy.band
