– Вас призначено на посаду заступника міністра охорони здоров’я з питань євроінтеграції два місяці тому, відносно нещодавно. Які напрями вашої діяльності є пріоритетними?
– На даний момент у мене є три ключових напрями. Перший, який безпосередньо пов’язаний з моєю посадою, по роботі із євроінтеграції України, мова йде, в тому числі, про виконання угоди про Асоціацію із Європейським Союзом. Також у моєму підпорядкуванні перебуває директорат високотехнологічної медичної допомоги та інновацій. Він новий, раніше його у системі Міністерства охорони здоров’я не існувало. Ціль його створення – саме розвиток високотехнологічної медичної допомоги та напрацювання нових методик, моделей, підходів до надання медичної допомоги. Третій директорат, який перебуває у моєму підпорядкуванні, – це директорат фармацевтичний. Мова йде про врегулювання обігу лікарських засобів та медичних виробів в Україні.
– Ви координуєте зокрема впровадження системи трансплантології в Україні. Яка у нас зараз ситуація? Тому що останніми роками операції з трансплантації в Україні не виконувалися, але зовсім нещодавно в Україні був проведений мультиорганний забір органів, коли пересадили і серце, і печінку, і дві нирки. Чи є шанс, що таких операцій буде більше?
– Перш за все, хочу відмітити, що питання розвитку трансплантації і побудови ефективної системи трансплантації в Україні були пріоритетом майже кожної команди, яка працювала в Міністерстві охорони здоров’я. Навіть сьогодні для МОЗ, для уряду, для президента – це є дуже важливим пріоритетом. У той же час, я вважаю, що значною проблемою завжди для реалізації побудови цієї системи були досить неправильно визначені часові проміжки та підходи. Тому що, зазвичай, ставилися якісь терміни і потім вони постійно переносилися. Позиція, на якій стоїть МОЗ, що розбудовувати цю систему потрібно досить тривалий час. І ми зараз дати не говоримо, але для себе маємо план, що в цілому, щоб реалізувати цю систему і вона працювала майже в автоматичному режимі, нам потрібно два роки.
Головна проблема, з якою стикаються майже всі країни, це наявність донорських органів. Тривалий час в Україні існувала виключно родинна трансплантація, яка, якщо оцінювати її і медично, і соціально, завжди призводить до погіршення життя родичів, близьких, які є донорами для своїх рідних. У той же час, було багато проблем з приводу декриміналізації трансплантації, розбудови довіри до системи трансплантації, а також підходів, як вона має функціонувати. Щоб з’явився потенційний донор і потенційний реципієнт, мають бути виконані певні процедури. Головною процедурою є діагностика смерті мозку.
Точилися великі суперечки щодо визначення навіть презумпції – яка має бути презумпція: згоди чи незгоди. Ми зараз стоїмо на позиції, що для нас на даний момент це питання не є дискусійне, адже навіть питання самої презумпції піднімається виключно у випадку, коли є констатована смерть мозку. По факту, в Україні вона не констатувалася і тому не з’являлися потенційні донори та можливість проведення посмертної трансплантації.
Ті останні зміни, які були внесені в закон, декриміналізували констатацію смерті мозку і роботи трансплант-координаторів, і роботи самих трансплантаційних команд. Саме з цього періоду і розпочався пілотний проєкт щодо розвитку трансплантації. Якщо говорити виключно про наявність обладнання, технічного оснащення відділень інтенсивної терапії, то, звичайно, вона знаходиться на сьогодні на вкрай низькому рівні. Саме в межах нашого пілотного проєкту ми передбачаємо певні мотиваційні механізми, які б дозволили закладам охорони здоров’я, які хочуть брати участь і в пілотному проєкті, і взагалі покращувати якість своєї медичної допомоги, самим забезпечувати наявність цього обладнання.
Є кілька напрямів. Один варіант, що в межах пілотного проєкту вони мають необхідне фінансування, щоб розвивати свої центри і закуповувати необхідне обладнання. Другий варіант, що у нас в проєкті великого будівництва передбачена закупівля цього обладнання.
– Розкажіть конкретніше про цей пілотний проєкт.
– Він називається "Зміна фінансового механізму забезпечення фінансування для проведення трансплантації". Він визначений постановою Кабінету Міністрів №707. Його запуск відбувся у грудні минулого року. Цей пілот, перш за все, передбачає здійснення державою повної оплати за проведення трансплантації із покриттям усіх витрат, які понесли трансплантаційні центри, бази забору органів і всіх інших витрат. Тобто держава забезпечує фінансове покриття усіх витрат цих закладів.
У той же час, ключовим моментом, який ми зараз розвиваємо, є розроблення певних подальших кроків. Ідея цього проєкту відрізнялася від усіх попередніх підходів. Навіть минулого тижня були прийняті ще одні зміни у цей пілот. І я вам скажу чесно, що протягом наступних п’яти місяців зміни до цієї постанови будуть вноситися неодноразово.
Сама суть пілотного проєкту в тому, що не Міністерство охорони здоров’я відразу має готовий рецепт, який вирішить всі проблеми. Ми створюємо певні імпульси, законодавче поле для руху, для взаємодії наших трансплантаційних центрів, центрів забору органів, роботи лікарів. Потім постійно ми навіть проводимо з ними зустрічі, щотижня отримуємо нові питання, відповіді, зауваження та пропозиції і ми бачимо, як сама система еволюційно виростає.
Принципи, які були закладені в початковому вигляді пілотного проєкта, були абсолютно правильні – максимальне обмеження та усунення всіляких бар’єрів для проведення трансплантації. Наступні наші кроки у нормативному описі тих змін, які відбуваються і як, насправді, зараз в Україні його можна реалізувати.
Ми бачимо, що, зважаючи на те, що довгий час ця галузь не розвивалася, маємо певний ефект співпраці різних закладів галузі охорони здоров’я, різних лікарів.
Коли ми говоримо про трансплантацію, то мова йде про трансплантаційні команди, тому що це робота не однієї людини, а багатьох. Звичайно, у нас є висококваліфіковані кадри, але кількість їх є замалою. Тому так і відбувається, що лікарі з Інституту серця їдуть у Львів. Ми відчуваємо дефіцит трансплантаційних команд, але ми бачимо, що всі готові об'єднувати зусилля, навчатися, рухати і розбудовувати цю систему.
Питання навчання лікарів ми намагаємося підняти із нашими закордонними партнерами і сподіваємося, що до кінця року ми отримаємо пару навчальних програм, які б дозволили нашим лікарям проходити стажування у закордонних клініках. Але на даний момент всі питання підвищення їх кваліфікації та освоєння нових методів трансплантації лежить виключно в площині їх особистої ініціативи.
Третя проблема, яка теж важлива, стосується трансплантації кісткового мозку. Кількість трансплантаційних команд для цієї процедури в Україні є вкрай обмеженою.
Оскільки в Україні відсутній всеукраїнський реєстр донорів кісткового мозку, перша трансплантація у квітні була проведена за рахунок того, що донорський матеріал – стовбурові клітини – були отримані з Всесвітньої організації донорів кісткового мозку. Раніше такої можливості не було.
Ми будемо працювати за пошуком вже в діючому, незважаючи на маленьку кількість, українському реєстрі донорів кісткового мозку. І, звичайно, будемо постійно при потребі звертатися до Всесвітньої організації донорів кісткового мозку, щоб вони забезпечили пошук у своїй великій системі.
Україна на даний момент ставить перед собою ціль – здобуття трансплантаційної незалежності. І перш за все для забезпечення трансплантацій наших громадян, які цього потребують. Тому що тенденції світові вказують на те, що доступ України до трансплантацій за кордоном, особливо, що стосується органів, буде постійно обмежуватись. Якщо ми зараз взагалі нічого не будемо робити, то ситуація буде критичною.
Ми хочемо, щоб з 2022 року цей пілотний проєкт абсолютно перейшов у режим роботи за програмою медичних гарантій. Цей та наступний роки нам необхідні для відпрацювання усіх необхідних механізмів, щоб система працювала автоматично. Бо зараз для нас кожний момент – це подія, а ми хочемо зробити, щоб це було абсолютно нормальною практикою, яка могла б нормально справлятися в межах медичних гарантій і не потребувала б людських надзусиль.
– Я так розумію, що для повноцінного впровадження системи трансплантації в Україні потрібні дві складові: єдиний реєстр пацієнтів – лист очікування і донорські органи. При цьому єдиний лист очікування не буде працювати, доки не буде впроваджено ЄДІСТ (єдина державна інформаційна система трансплантації). А органи не з’являться, доки не буде впровадження діагностику смерті мозку. Чи працює зараз ЄДІСТ?
– На даний момент він не працює. Були виділені кошти на ЄДІСТ і це досить тривала історія. Неодноразово в закон про трансплантацію вносилися зміни щодо перенесення дати введення у промислову експлуатацію єдиної державної інформаційної системи. Насправді, ЄДІСТ є тим інструментом, який абсолютно автоматизує всі механізми, рішення і взагалі проведення трансплантації в Україні. В той же час, були певні труднощі з його впровадженням протягом попередніх періодів. Мова йде і про неповноту технічних завдань, які були розроблені. Враховуючи ту історію, яка була із впровадженням ЄДІСТу протягом попередніх років, відкрито кримінальне провадження щодо того, як він розроблявся, що передбачала ця система і як вона приймалася Міністерством охорони здоров’я на баланс.
Ми зустрічалися з розробниками, проводили наради за участі представників правоохоронних органів, СБУ, МВС, які безпосередньо цим займаються, і обговорювали питання, як нам в межах наявного кримінального провадження проводити цей запуск. Кримінальне провадження було порушене через шість місяців після того, як закриті договори про оплату на цю розробку. На неї пішло близько 26 млн і процедура закупівлі проводилася в кінці року, кошти також були переведені в кінці року в форматі передоплати. Сам договір передбачав виконання певних пунктів передачі, тобто розгортання системи, її тестування, перевірку на навантаження, опрацювання наявності всіх модулів, відповідності їх роботи, а потім мав би формуватися фактичний звіт, як вона приймається.
Коли потім аналізувалося технічне завдання, то там не було кількох ключових речей. Не було системи пошуку співпадіння донор-реципієнт. Оскільки ми бачимо необхідність в подальшому передачі ЄДІСТа на баланс Національної служби здоров’я, вона має мати можливість функціонувати окремо або бути включена у єдину інфраструктуру охорони здоров’я eHealth як складова. Значна кількість зауважень розробниками була доопрацьована і ми сподіваємося, що найближчим часом ми отримаємо дублікат ЄДІСТа офіційного, і почнемо процес розгортання для тестування, оцінки і проходження комплексної системи захисту інформації.
– Якщо людина хоче пожертвувати орган, то що їй робити?
– Принцип, який закладався, що у тій системі ЄДІСТ передбачався реєстр згоди пацієнтів. Але ми, незважаючи навіть на можливе його функціонування, роботу і запуск, говоримо, що першим і найголовнішим кроком є не подання своєї згоди бути донором у майбутньому, а саме проведення комунікації зі своїми рідними і близькими. Навіть при умові, що ЄДІСТ буде працювати, якщо людина дала прижиттєву згоду бути донором у випадку можливості посмертного донорства, однаково, підхід буде таким, що трансплант-координатор має проводити бесіду із рідними цієї людини, яка не була б презумпція.
– Журналісти-розслідувачі Bihus.info звинуватили вас, наче ви причетні до побудови тендерних схем в МОЗ за часів Богатирьової та Януковича. Що ви начебто були частиною тієї команди, хоча і були позаштатним працівником, але інформація про це у біографії на сайті МОЗ відсутня. Прокоментуйте, якщо можна.
– Коли Леся Іванова [журналістка Bihus.info – прим. ред.] звернулася, я виходив з прозорою комунікацією до неї, намагався пояснити. Інформацію не викладали по одній причині, тому що ця діяльність не зазначалася як моя офіційна діяльність. Романа Богачев був заступником міністра, він був і моїм науковим керівником. Дійсно, я працював як помічник в нього тривалий час, коли він був заступником міністра охорони здоров’я. Це факт, який я Лесі пояснював. Звичайно, пояснення в стилі, що організовував схеми, виглядає, як на мене, трохи притягнуто за вуха. Ми з Лесею говорили, що в той момент, коли я працював, моїми обов’язками були, звичайно, те що й озвучувалося – питання туберкульозу, ВІЛ/СНІДу, онкологія, але мова йшла виключно про участь в розробці національних програм, участь в розрахунках і так далі. На той момент існували такі національні програми: протидії поширення туберкульозу, ВІЛ/СНІДу. На даний момент Міністерство більше не використовує таку практику. Ці факти я озвучував, але, в той же час, сказати, що я був ключовою персоною у цих сферах, які стосуються закупівлі, я, звичайно, не можу.
– Ви будете якось реагувати на розслідування?
– Єдине, що ми можемо зробити, це вписати у мою біографію, що я працював в міністерстві. Це не є якоюсь там проблемою. Але мені здається, що моя головна реакція полягала в тому, що я відразу відреагував на бажання прокомунікувати цю тему, вийти на інтерв’ю з Лесею, відповісти на всі її запитання. Мені здається, це був найбільш правильний підхід до цієї ситуації.
