"Я не залишуся осторонь". Юлія Федір про Український культурний фонд, співпрацю держави з приватним сектором і сучасну українську культуру

"Я не залишуся осторонь". Юлія Федір про Український культурний фонд, співпрацю держави з приватним сектором і сучасну українську культуру

Фінансування культурних та мистецьких проектів змінилося завдяки появі Українського культурного фонду. Через що довелося пройти команді УКФ, як вирішувалися конфлікти, як склалися стосунки з Мінкультом в ефірі Українського радіо розповідає виконавча директорка УКФ, громадська діячка Юлія Федів.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Що таке Український культурний фонд

Це державний фонд, який був створений у 2017 році. Він існує під профільним Міністерством культури та інформаційної політики. Основне його завдання — підтримувати на конкурсних засадах культурно-мистецькі проекти з різних регіонів України та секторів, як представників державних та комунальних закладів, так і представників незалежного сектору. 

укф

Фото: ucf.in.ua

Чому відмовилася від участі у конкурсі на посаду виконавчого директора УКФ

Ще в грудні 2020 року, коли наближався кінець мого трирічного контракту співпраці з державою я вже себе питала, а чи варто йти на друге коло, подаватися на другий термін, тоді я зважувала "за" і "проти". У лютому, коли була сформована Наглядова рада, вирішили оголосити новий конкурс, а на час його проведення призначити мене виконуючою обов’язки, щоб забезпечити сталість роботи інституції. У цей момент ми з командою почали зважувати всі нюанси, колеги переконали мене, що варто йти на другий термін, бо багато чого не зроблено. Три роки для інституції — це й не так багато. Але все ж проаналізувавши ці три роки, спостерігаючи за всіма подіями, які відбуваються навколо інституційної підтримки, я зрозуміла, що аргументи "проти" переважають. Український культурний фонд — це нова інституція. Ми прагнули побудувати її за новими, чесними, прозорими правилами, але ми не є творцями культурної політики, законодавчим органом. Ми діємо в реаліях, які для нас створюють вищі органи, бо нормативно-правову базу розробляє Верховна Рада, Кабінет Міністрів формує політику, зокрема через профільне Міністерство у сфері культури , а Український культурний фонд має працювати з тим, що створено іншими. У якийсь момент ти розумієш, що система недосконала. Твоя робота перетворюється не у створення сенсів і змістів, а — у боротьбу з зовнішніми обставинами. Ти ніби протидієш цій системі, маєш доводити щоденною працею, що робиш все на благо держави. Є певна токсичність середовища, яка має об’єктивні причини, бо протягом багатьох років не було довіри. У певний момент часу ти задаєшся питаннями: а чи варто продовжувати цю боротьбу, який результат вона приносить? За три роки я все ж виконала свою основну місію — запустити інституцію з нуля. Надалі її треба розвивати, удосконалювати, переходити на інший рівень. Якраз у цей момент часу може зайти людина, яка просто перехопить естафету, адже команда сформована. Фонд — це не лише виконавчий директор, це ще й більше 70 людей, які є командою і працюють заради спільної справи, поділяють цінності, сформовані на рівні цієї команди. Я розуміла, що мій вихід не буде сумною подією, якщо конкурс відбудеться чесно і прийде сильний кандидат, який буде сповідувати цінності чесних конкурсних відборів і розвитку української культури. До 16 квітня є можливість такій людині податися. Є надія, що така людина очолить інституцію і далі спільно з командою буде розбудовувати, розвивати програми Українського культурного фонду. Думаю, що цю сторінку в моєму житті потрібно перегортати. Я не залишуся осторонь, адже у нас в Українському культурному фонді є традиція, що всі співробітники стають його амбасадорами — послами, які далі сповідують цінності Фонду. Я вважаю, що ми зробили неймовірну роботу і зараз дуже важливо, щоб її продовжували. Тому закликаю всіх подаватися на конкурс до 16 квітня.

Чи був досвід роботи у державній сфері

До цього я співпрацювала з Міністерством фінансів, була радником Міністра за часів Наталії Яресько, також працювала в Українському центрі культурних досліджень. 

Чи хотів хтось завадити роботі Юлії в УКФ

Я не є прихильником будь-яких конспірологічних теорій, тому не хочу мучити себе здогадками. Я люблю оперувати фактами, якщо їх немає, то не хочу робити будь-яких висновків. Вважаю, що це певна наскрізна проблема, яка стосується не лише сфери культури, а й певної презумпції винуватості всіх, хто працює в державному секторі. Коли на поле співпраці з державою заходять приватні організації, то роблять вони це з певною недовірою. Для цього є об’єктивні причини, можливо, недосконала комунікація державних структур, є суб'єктивні причини, вони у кожного свої. Мені здається, що тут була певна недокумінікація і недовіра, бо коли команда Українського культурного фонду зустрілася з представниками Спілки після публікації, то ми зробили спільний пост, що діалог далі триває. Ми пройшлися по всіх претензіях, які були в публікації, пояснили нашу позицію, зрозуміли, що потрібно більше комунікувати не лише в публічній площини, але влаштовувати більше круглих столів, обговорень. Ковідний рік привернув увагу представників креативних індустрій до держави, потреба в державній підтримці зросла не лише з боку неприбуткових проектів, а й з боку малого та середнього бізнесу, який працює в сфері креативних індустрій. Всі хотіли, щоб все відбулося швидко, але представники приватного сектору, зокрема представники Спілки не завжди розуміли глобальні процеси, які відбуваються перед запуском програми. Створюються зміни до нормативно-правових актів, збираються пропозиції, потім вони видозмінюються під час дискусій між профільним комітетом, бюджетним, податковим комітетом, далі органи виконавчої влади: на рівні Кабінету Міністрів починаються дискусії між різними Міністерствами, не лише профільне Міністерство, яке формує пропозиції так, як цього потребує галузь. Вони видозмінюються після дискусій з Міністерством фінансів, Міністерством економіки, Міністерством юстиції і врешті-решт ми отримуємо нормативно-правовий акт такий видозмінений, що він не завжди відповідає тим запитам, які в нього були закладені. Зі Спілкою ми дійшли до того, що потрібно працювати двосторонньо: Українському культурному фонду проявляти більше ініціативи в співпраці з креативною спільнотою, креативній спільності більше вникати і виходити на діалог з представниками державних структур. Маємо надію, що у майбутньому більше не буде таких ситуацій. Якщо будуть нові програми, то вони будуть формуватися спільно Українським культурним фондом, профільним Міністерством, представниками індустрій. Ми спочатку обговоримо потреби, можливості держави, які є обмежуючі заходи. На рівні державного правління треба працювати з довірою, бо недовіра — це те, що спричиняє такі конфлікти. Недовіра і токсичність негативно впливають на людей, які працюють у будь-якій державній установі, тому часто змінюються кадри, важко втримати людей, які працюють за невисокі зарплати, яких ти мотивуєш високими місійними цілями. 

Про плани

Я зараз ніде не працюю. Планую трохи перепочити, переосмислити все. Моє серце з Фондом, бо я переживаю, щоб все відбулося чесно, прозоро, щоб УКФ далі розвивався. Я вболіваю за команду Фонду, за нашу спільну справу. Всі припускаються помилок, але помилка і правопорушення — це різні речі, їх потрібно розуміти. Перші три роки для будь-якої інституції створюють тепличні умови, щоб вона стала на ноги, відпрацювала свою політику, процедури, набрала команду. УКФ існував три роки в турборежимі. 

Про роботу з трьома міністрами культури

Різні люди — різні підходи. Усі вони зацікавлені у розвитку української культури. Євген Миколайович Нищук був одним з творців УКФ. Тоді Мінкульт ввійшло в десятку Міністерств, які розпочали реформи. Саме завдяки демократичним підходам пана Нищука УКФ відбувся як інституція, ми стали на ноги і розпочали свій розвиток. Наприкінці 2019 року відбулася зміна, було створено велике Міністерство культури, молоді і спорту. У пана Бородянського були глобальні плани на зміну структури Міністерства, підходів до роботи, він почав розробку великої гуманітарної стратегії, зміну рольової молоді, що Міністерство виконує лише функцію розробника політики, а реалізують її окремі інституції. Крім УКФ, Інституту книги і Держкіно почали створювати окремі агенції. Олександр Ткаченко продовжив цей процес децентралізації і переосмислення ролі Міністерства. Основні меседжи, які несе пан Олександр — це те, що культура є такою ж важливою, як і національна безпека, а збільшення фінансування сфери культури є завданням №1. Нині продовжується фіналізація культурної політики, тому, якщо дивитися в контексті цих змін, на мою думку, всі три міністри дотичні до переосмислення і творення культурних політик. Маю надію, що результат буде найближчим часом, ми матимемо стратегію культурної політики 2020-2030 рр. 

Для Фонду, звичайно, як інституції, яка була підзвітною Мінкульту, — це були турбулентні часи. Нам доводилося змінювати всі внутрішні документи, адже змінювалася назва Міністерства. Тоді змінювалися не лише міністри, а й їхні команди, підходи, бачення. Це ситуація, яка існувала загалом у цій країні. Маю надію, що наступні три роки будуть більш стабільними. 

Чому до УКФ довіри більше, ніж до Держкіно

Мені здається, що з одного боку моносекторальним інституціям завжди важче. Коли працюєш в одній сфері, то добре знаєш гравців — це може бути твоєю сильною стороною, а може бути слабкою.

Думаю, тут треба запитати у спільноти, у чому вони бачать різницю, як формується довіра?

Про експертів УКФ

Процедура формування експертних рад закладена у Законі "Про Український культурний фонд" і описана в Положенні "Про Експертну раду", яке було розроблено командою Фонду і схвалено наглядовою радою. Також є Положення "Про Комісію з добору", куди входять співробітники з Фонду з профільних відділів. Визначені критерії, за яких вибираються представники до експертних рад. Це мають бути фахівці з різних секторів культури і мистецтва, які подають держпакет документів на конкурс. Вони мають засвідчити досвід роботи в секторі, який презентують, досвід проектної діяльності, а ще досвід оцінювання проектів. Таким чином комісія з добору експертів визначає бали за кожен з цих критеріїв і формує рейтинг, він подається на погодження дирекції і схвалення наглядової ради, потім публікується на сайті УКФ. Підхід, обраний на ці три роки видозмінювався, ми пробували різні моделі робот експертних рад, адже УКФ став членом міжнародної мережі культурних фондів світу, куди входить більше сотні фондів з різних країн. Ми обмінювалися досвідом, дивилися, які моделі існують закородном, шукали ту, яка найбільше підійде в Україні. Експертиза — це теж окремий напрямок, якими має володіти людина. Необов’язково лідер думки і гарний фахівець своєї справи може бути експертом і має навички оцінювання проектів. Тому у 2020 році ми спільно з Українським католицьким університетом, за підтримки фонду "Відродження", представництва Європейського Союзу в Україні почали розробляти програму навчання з підвищення кваліфікації експертів.

Були окремі сектори, де було менше заявок, тому часом доводилося продовжувати конкурс на пошук експерта. Наприклад, є сфера культурної спадщини, туди подається багато фахівців. Якщо брати сферу аудіовізуального мистецтва, то там дуже багато експертів завантажені, бо працюють у Держкіно.Тому у нас добір потрібно було продовжувати, щоб набрати достатню кількість експертів. 

Чи вимагав УКФ повернути гроші

У нас таких випадків за три роки було не так багато — 5% з усіх проектів. У нас були випадки, коли заявники не використовували всю суму і самостійно повертали залишки. Якщо на етап перевірки звітності було встановлено, що певні факти використання грошей не зафіксовано документально, є питання щодо напрямків використання цих грошей, то Фонд може ініціювати підписання додаткової угоди зі зменшення суми гранту і повернення коштів. Їх можна повернути добровільно, а можна — через суд. Були різні випадки, все залежало від ситуації. Ми йшли в суд, коли були моменти, які суперечили грантовій угоді. Якщо заявник на зауваження надавав обґрунтування, то фінансисти Фонду це враховували. Були, на жаль, недобросовісні заявники, які не реалізовували проекти або робили це лише на папері, а в реальному житті вони не відбулися.

Фото: Facebook/yuliia.fediv