Війна триває з 2014 року і для кіно це були виклики, які кіноіндустрія радо приймала. Українські документалісти одразу знайшли для себе застосування. Ті, хто працює з художнім фільмом та ігровим кіно, так само одразу включилися і почали працювати зі складною проблематикою. Й ми зрозуміли, що наші молоді режисери можуть знімати кіно, яке буде їхати в Канни, отримувати призи, наше кіно може збирати зали. Але 24 лютого міняє ситуацію кардинально. Що це за зміна?
В українського кіно історія дуже давня і вона не в 2014 році починається. Але був період в самостійній Україні, коли авторського українського кіно не було багато й не було коштів на його розвиток.
Також ні для кого не секрет, що дуже багато наших українських акторів і режисерів працювало на дві країни. Дуже багато було спільної роботи із державою-агресором. І якщо якась частина людей в 2014 році вже зрозуміла, що українське кіно повинно бути без Росії, то для декого цей період закінчився в цьому році. Є й актори, й режисери, й продакшни, які працювали до останнього на дві країни, а дехто — навіть обрав країну-агресора з початку війни в Україні.
Це було проблемою до 24 лютого? Як Держкіно дивилося на те, що є продакшни, які працюють і з російськими акторами, і роблять продукт, який можна дивитися на всьому пострадянському просторі?
Ми працюємо в рамках чинного законодавства. Наприклад, для видачі прокатного посвідчення в нас не було, крім "чорних" списків заборонених акторів, заборони російського кіно.
Я рада, що зараз — етап розвитку і вибору для кінематографістів, з ким працювати. Те, що є заборона на роботу з державою-агресором для нас також краще, тому що навіть на початку війни в нас було пару запитів на прокатні посвідчення на фільми, які придбані у російських компаній.
Які ще виклики є?
Вже була петиція, яку підтримали, щодо заборони працювати з російськими акторами. Проте тут є момент: є українці, які виїхали в Росію. І якщо це все ж таки український продакшн, то існує колізія. Ми не можемо надати посвідчення на фільм російського виробництва і це добре, але, наприклад, якщо у фільмі знімається актор, який не внесений до санкційних списків, то ми зробити з цим нічого не можемо.
Зараз допрацьовується цей момент в законі про медіа, і працюється з "чорними" списками, і в комітетах, з Мінкультом. Думаю, найближчим часом колізії будуть прибрані.
Після 24 лютого змінилася історія про гроші на кіно в Україні. Держава і бюджет передбачили певну суму, яка скоротилася…
Ми пережили два секвестри бюджету в цьому році. Було передбачено 1,6 млрд і ми сподівалися, що за останні роки це буде найбільший бюджет, але через війну пережили два секвестри і на програму підтримки залишилося трохи більше 90 млн гривень. На сьогодні в нас є фільми, завершені в цьому році, але досі не сплачені, і є фільми, які розпочинаються, але по програмі підтримки в нас сплати не йдуть, оскільки є постанова Кабміну про першочерговість платежів. Ми в першочерговість не входимо — "воєнку", соціальні виплати, заробітні плати. Тому ми зі свого боку далі працюємо з договорами, супроводом, тому що для нас, держслужбовців, війна не є приводом, щоб зупинити роботу.
На відміну від пересічних українців, які намагаються слідкувати за кіно, ви бачите те, чого ще не видно. Яке кіно ми не побачили цього року, наприклад, адже був план, які прем’єри й коли відбудуться, коли які фільми поїдуть на кінофестивалі. Можете чимось поділитися?
За підтримки Держкіно в цьому році в нас створено два ігрових телесеріали, п’ять короткометражних фільмів, чотири повнометражні фільми, два повнометражні неігрові та один — короткометражний неігровий документальний фільм. Це фільми, які були розпочаті в минулому році, але завершені в цьому.
В прокат вже вийшов "Снайпер. Білий ворон", зараз виходить "Коза Ностра. Мама їде", фільм про футболістів "Країна футболу".
Щодо того, що не вийшло, то 23 лютого був презентований фільм "Найкращі вихідні", але в прокат він так і не вийшов. Через тиждень романтична комедія "Сусідка" також не вийшла в прокат. Це сталося тому, що з початку війни кінотеатри не працювали взагалі. Пізніше ми побачили, що збори дуже маленькі і хтось із продюсерів вирішує відтермінувати, хтось вирішує, що якийсь фільм не на часі.
Зараз більше соціальних показів, зокрема, марафон "CinemaEd", який ми запустили у вересні по Європі та Канаді, а пізніше — Америці. Зараз покази українського кіно продовжуються ще в Кореї.
Найбільш активними в цьому плані є Польща, де проходять дуже багато показів, Франція та Італія.
Якщо поговорити про гроші на 2023 рік…
На 2023 рік затверджено бюджет такий самий, як і на цей. Ми дуже сподіваємося, що наша країна скоро переможе і в процесі відновлення буде відновлюватися й українське кіно, на яке будуть кошти в більшому об’ємі.
На що вистачить того, що заплановано в бюджеті?
В цьому році ми проаналізували фільми, які були на стадії постпродакшну і зверталися до міжнародних фондів за підтримкою саме для цих фільмів. Декілька фільмів дійсно завершили і вони поїхали по фестивалях, наприклад, "Памфір", "Бачення метелика". З коштів, які закладені на цей рік, якщо в казначействі буде можливість їх оплатити, вистачить на декілька фільмів та попередню оплату.
Зараз по актах виконаних робіт по завершених фільмах ми маємо зобов’язання на трохи більше, як 40 млн. Десь стільки ж може бути витрачено на попередню оплату, якщо будуть резервні кошти на другу лінію оплат.
На наступний рік ми сподіваємося, що також будуть кошти та можливість їх оплачувати. Також в нас акумулюються кошти на спеціальному рахунку, надходження на який є навіть в цьому році — від прокату фільмів за кордоном та в Україні, від благодійних внесків. Дуже сподіваюся, що цих коштів в наступному році нам вистачить на завершення хоча б 5-6 фільмів. Йдеться про фільми продюсерів, які зараз готові працювати в країні. Ми постійно ведемо перемовини з нашими продюсерами, але багато хто не готовий зараз знімати через війну.
Чому хтось готовий, а хтось — ні?
Є локальні історії. Наприклад, в минулому місяці були зйомки фільму "Уроки толерантності" — це досить локальна історія, яку вони відзняли в київській квартирі. Навіть 10 жовтня, коли були бомбардування, вони знімали фільм. Також в той самий день знімали короткометражний фільм на висоті й коли летіли ракети, оператори це зняли.
Багато акторів, знімальних груп зараз за кордоном і не хочуть повертатися до країни. Також важлива історія: якщо це Київ, Львів чи Закарпаття, то це можливо ще відзняти. Якщо ж йдеться про Південь країни, то зараз туди ніхто не поїде. Й сезонність, й локації мають значення.
Чи є плани, що в 2023 році буде новий пітчинг?
Сподіваюсь, що ми переможемо і в нас буде можливість — як фінансова, так й організаційна. Обставини, за яких ми зможемо проведемо конкурс наступного року, — це перемога і фінансування.
Якщо скажуть, що є фінансування та можливість зібрати людей безпечно, то ми підготуємо все за 2-3 дні. Проте зараз навіть перебування співробітників на роботі не завжди є безпечним.
Чи помітили ви, що світова кіноіндустрія стала уважніша до українського кіно? Якщо так, то чи вам не образливо, що нас помітили тільки тоді, коли на нас почали падати ракети?
До України зараз прикута увага у всіх сферах діяльності і кінематограф не є виключенням. Болюче те, якою ціною це дається, але те, що Україну почали сприймати в світі як сильну, самостійну країну — це добре.
Чи дозволять нам увага та успіхи українського кіно відкрити комерційні двері?
Продукція і раніше була для нас пріоритетом, тому що все ж таки це і спільна робота з іншими країнами, і ринки інших країн, які відкриваються. Зараз дійсно все більше уваги до України та до співробітництва з Україною.
Але, звісно, постає питання щодо фільмів, які на етапі постпродакшну, адже там трохи легша ситуація. Щодо фільмів, які ще не розпочато, то, звісно, кожен партнер задає питання, чи будуть кошти з нашої сторони.
Наприклад, є перемовини по фільму "Її б звали Марта": підготовлений договір про партнерство з компанією із Словаччини та, наскільки я знаю, з польським партнером, але досі ще не розпочато виробництво.
Чи цікаві ми країнам-кіногігантам у плані виробництва фільмів?
Вони самодостатні і з ними багато країн ведуть перемовини. Не так часто вони зацікавлені в копродукції. На жаль, поки що наші бюджети не дозволяють нам стати повноправним партнером для таких країн.
Чи є сьогодні пріоритетні теми, сюжети, напрямки в умовах війни?
Завжди є пріоритетний напрямок — історія українців, які роблять щось важливе для розвитку своєї країни. Національні герої — це всі ті люди, які зараз боронять нашу країну, які рятують життя людей.
Зараз вийшов фільм, який ми, на жаль, не фінансували, але інформаційно підтримували, — "Область героїв". Це фільм-реконструкція про Київську область, де показані прості люди, які під час війни проявили себе дуже героїчно. Це дуже патріотичний фільм саме про наших героїв, яких потрібно знати. І це мотиваційний фільм для підростаючих поколінь рівнятися на таких людей.
Чи можна зробити з цього висновок, що документальне кіно буде зараз підтримуватися більше?
Документальні фільми про те, що зараз відбувається в Україні, мабуть, зараз найактуальніші. Разом з тим, це фільми, які морально робити важче. Також це буває й небезпечно.
Зараз документальні фільми знімаються більше не для внутрішнього попиту, а для того, щоб показати світу правду про те, що відбувається в нашій країні, та постійно нагадувати, що війна триває, аби не давати світу відсторонюватися від цього.
А як щодо роботи кінотеатрів після 24 лютого?
Був свого часу момент простою кінотеатрів. Також мережеві кінотеатри на півдні країни зараз закриті. Відкрилися перші кінотеатри в Києві, Львові, на Закарпатті, але цього не досить. На сьогоднішній день менше 50 % українських кінотеатрів відкриті.
Наприклад, в Дніпрі чи Запоріжжі кінотеатри або закриті, або там розміщують волонтерську допомогу. Як кінотеатри вони не працюють. Мережі ще якось намагаються відновитися, а маленькі кінотеатри зачинені. Зборів практично немає, вони зовсім невеликі.
Тому багато продюсерів намагаються зараз домовлятися з платформами, за міжнародний прокат, адже вкладені не лише кошти, але й сили та натхнення цілої команди.
Фото: BBC
