Їх назвали кіборгами. Бо вони витримали, вистояли.
Не встояв бетон, а дух цих мужніх людей виявився міцнішим, ніж перекриття терміналів Донецького аеропорту.
"Щодня і щоночі росіяни намагалися вибити нас з позицій, але в них це не вдавалося. Вони змогли нас вибити з термінала тільки шляхом його підлого підриву, що призвело до його руйнування і завалення наших захисників. Якби не відбулося цього підриву, наші воїни вистояли б і витримали той рубіж оборони", — зазначає підполковник Збройних сил України Віталій Баранов, який у складі 90 батальйону 81 бригади захищав Донецький аеропорт із листопада 2014 до січня 2015 р.
На фото: Донецький аеропорт, armyinform.com.ua
"Ми отримали завдання в складі батальйону утримувати новий термінал Донецького аеропорту. Починаючи від початку листопада, ми зайшли та утримували позиції на терміналі. Останніми виходили з аеропорту у січні саме воїни 90 батальйону. Після того, як термінал 21 січня впав біля другого підриву і на території термінала знаходились, у цей час нижче аеропорту, де пожежне депо, перебувала група "Адама" з десятьма чоловіками, які лише в ніч на 23 січня вийшли з території Донецького аеропорту. Ми втримали вказаний нам рубіж, і Донецький аеропорт став символом мужності та незламності української армії, українського народу та української держави загалом. Тому ці дні згадуються як дні хоробрості й втрат", — розповідає Баранов.
На фото: Віталій Баранов, facebook.com
Воїни 90 батальйону 81 бригади були, як кажуть, крайніми, хто залишав аеропорт, а першими, хто став на його оборону і тримав майже 70 днів, — були військові 72-гої бригади. У її складі — і Євген Авдєєнко.
"Це був 2014 рік, кінець травня. Ми у складі зведеного підрозділу 72 бригади прийшли на підтримку 3-го полку кіровоградського спецназу і зайняли периметр і термінали Донецького аеропорту. Коли ми туди зайшли — це був початок російської агресії. Це було випробування нової тактики, нових методів ведення боротьби та розвідки. Це було схоже на гру в шахи. Вони випробовували нас, ми — їх. Там ми вперше "познайомились" з розвідувальними дронами і встановленням відео розвідувальної техніки", — зауважує Євген Авдєєнко. Це був колосальний досвід, наголошує військовий, адже цю тактику застосовували не лише в Донецькому аеропорту. Це потім стало в нагоді у багатьох гарячих точках, і тепер також.
На фото: Євген Авдєєнко, facebook.com
"Як давно це було, ніби в іншому житті", — кажуть вони. Кіборги і сьогодні там, де найтяжче — на Сході країни. Як і багато їхніх побратимів — тих, хто вистояв у Донецькому аеропорту.
"Все та ж 72 бригада, мотопіхотний батальйон, кулеметник. Якщо я маю певний досвід та знання, коли я бачу, як йдуть молоді хлопці по 18-19 років, я не маю права залишатися вдома. На жаль, моїх побратимів по Донецькому аеропорту поряд зі мною немає, але багато з них перебувають у підрозділах і ведуть бої", — каже Авдєєнко.
Підполковник Віталій Баранов — зараз командир 206 окремого батальйону ТРО ЗСУ.
"Ми виконуємо завдання, боронимо, звільняємо нашу землю від супостата, від російського миру, який вони нам насаджують. У 2014 році ми боролися більше з сепаратизмом. Тоді була більш прихована фаза війни. Нині ж вона відкритіша та тяжча. Ми вели бойові дії не з такою кількістю військових Російської Федерації, як нині. Вони застосовують все озброєння, яке в них є, тому тяжче", — зазначає Баранов. Але на сьогодні стимул більший, тому що на кону стоїть незалежність всієї країни як держави. Якщо ми здамося, то можемо забути слова "Україна" та "українці". Підполковник переконаний: ми звільнимо країну, і всі вороги будуть вигнані на свої болота. Водночас Україна буде в авангарді всього європейського руху.
Багато найсміливіших віддали життя у Донецькому аеропорту. І чимало вже тих, хто пішов до небесного війська за останній рік Кіборги пам’ятають і згадують…
"Якщо ви згадуєте кадри з Донецького аеропорту, коли хлопці співали гімн України, то там заспівував наш побратим з 95 бригади Боровик Руслан, позивний Багдад. На жаль, він загинув у травні. Він був фотографом всі наших бойових дій в аеропорту.
На фото: Руслан Боровик, facebook.com. Фото — В.Залевського
У 2020-му році, коли на День Незалежності була хода ветеранів, його дочка йшла перед строєм 90 батальйону", — розповідає Віталій Баранов. "Шкода втрачати, але ми повинні розуміти, що війна не буває без жертв. Ми сьогодні боремося за нашу незалежність. І якщо сьогодні не зупинимо цього супостата, то наші діти і внуки будуть у постійному рабстві. Тому ми повинні вистояти заради нашого майбутнього, що ми жили у вільній державі, пишалися своїм прапором, пишалася своєю мовою. Нам є що втрачати і що відстоювати", — наголошує підполковник.
На фото: Віталій Баранов, facebook.com
Кіборги зі сталевими нервами і мужніми серцями враз стають крихкими, коли згадують про найрідніших: як вони там, чи не прилетіло? Хоча й вони, їхні дружини — як кажуть, тримають стрій своїх чоловіків. Дружина Віталія Баранова — кубанська козачка Тетяна пережила окупацію на Київщині, а Діна, що стала з Євгеном Авдєєнком на весільний рушник, залишалась у столиці у найтяжчі дні.
"Моя дружина знаходилась 35 діб в окупації, пережила 4 обшуки. Вона перенесла все це, і першими її словами, коли вона мене побачила, були: "Як я ненавиджу Росію". Як і будь-яка жінка, вона переживає за всіх, і хто сьогодні стоїть на захисті нашої Батьківщини", — каже Баранов.
Водночас Авдєєнко розповідає, що цим літом побрався з прекрасною жінкою. Вона не залишала Україну, Київ, ні на хвилину. Це була її принципова позиція. Всі чоловіки, які її оточували — всі прийняли бій. Життя військового — це 50 на 50. Як Бог дасть. Ми робимо все, щоб вижити і завдати максимальних втрат ворогу. "А за вас дуже переживаємо. Тому коли дружина не виходить на зв'язок, хвилююся…", — додає військовий.
Вони тримають зброю, і захищають нас. І мріють про післявоєнне життя. Віталій Баранов, кадровий військовий, який ще у 2014 був десять років як на військовій пенсії, але за ці роки здобув неабиякий досвід, каже, що хотів би передати його молодому поколінню. Євген Авдєєнко задумується над новою освітою і над новими перспективами. Лиш переможемо...
"Як я уявляю перемогу? Ви мене ошарашили цим питанням… Я, мабуть, зніму всю зброю, викину її і просто поїду додому...", — каже Євген Авдєєнко.
На фото: Євген Авдєєнко, facebook.com
"Боги ходять серед вас. Ходять пішки. Вони тихенько сидять на зупинках, їдуть в трамваях, п'ють дешеве пиво — серед вас. Їх можна впізнати по рваному і брудному пікселю, спустошеному погляду і їдкому запаху поту і крові. Джерело їх сили — ваші очі і погляди. Без них вони звичайні смертні. Ваші боги поміж небом і землею, не живі і не мертві, вони змінили безсмертя на піксель, піксель дуже важкий…", — це слова зі фейсбук-сторінки Євгена Авдєєнка. Кіборга, який зі своїми побратимами, сотнями таких як він, встояли тоді, під Донецьким аеропортом. Сьогодні тисячі тих, не менш незламних, хто стоїть зі зброєю на рубежах країни. Вони сильні і мужні, коли мають джерело сили, нашу незриму підтримку. Не забуваймо про це.
На фото: Донецький аеропорт, armyinform.com.ua
