Софія Андрухович: як війна проти України допомагає переживати пам’ять про Голокост

Софія Андрухович: як війна проти України допомагає переживати пам’ять про Голокост

27 січня у світі відзначають Міжнародний день пам’яті жертв Голокосту. Українська письменниця та авторка роману "Амадока" Софія Андрухович переконана, що війна Росії проти України і горе, яке вона приносить, дозволяють українцям краще усвідомити трагедію Голокосту. Про це письменниця розповіла в ефірі Радіо Культура.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

"Власне горе дає нам можливість виплакати всі попередні біди нашої історії"

"Зараз у нас такий період, коли складно відповідати на запитання, чи навчилися ми слухати про складні історії та оповідати їх власним голосом? Коли суспільство перебуває в стані "відкритої рани", яка з ним відбувається, то з одного боку це наближає нас до розуміння ран інших людей та суспільств або й нас самих. Я вважаю, що Голокост – це українська трагедія не меншим чином, аніж трагедія єврейського народу", – висловила свою думку Софія Андрухович. А з іншого боку, додала письменниця, гострота власної травми, болю іноді або й дуже часто віддаляє від іншої біди: "Тому це суперечні речі. В різні моменти буває по-різному. Але все одно я вірю в те, що кожна власна біда відкриває біду іншої людини, тому ми вчимося і власне горе переживати, промовляти й виплакувати. І це дає нам можливість виплакати всі попередні біди нашої історії".

"За короткий період Другої світової війни всі єврейські мешканці Бучача зникли"

В ефірі радіо Культура літераторка розповіла й про власний роман "Амадока", який також торкається теми Голокосту: "Я не збиралася пов’язувати Голокост в одному тексті з іншими темами. Проте був період, коли мене запросили на коротку резиденцію в Бучач, пов’язану з творчістю Агнона – ізраїльського письменника і Нобелівського лавреата, який народився в Бучачі. Я пережила там речі, які від самого народження були в мене перед очима. Вони у всіх нас перед очима, але чомусь ми так рідко їх помічаємо. Я маю на увазі те, що я народилася в місті Івано-Франківську, історія якого, історія співжиття представників різних національностей в якому не сильно відрізняється від того, що було в Бучачі. Але чомусь саме в Бучачі в дорослому віці я  чи не вперше сильно пережила усвідомлення зникнення єврейського світу й того, як глибоко він поширювався на всі сфери життя". "Якщо брати кількість євреїв, які мешкали в Бучачі, та вплив на культуру, життя міста, архітектуру і розуміти, що за такий короткий час – протягом Другої світової війни, навіть до 1943 року – всі єврейські мешканці Бучача просто зникли. Вони були знищені, вбиті, розстріляні, відправлені в концтабори і цей світ розчинився. За якийсь час у ці помешкання заїхали нові люди – переважно українці, але також представники інших національностей, які приїхали разом із радянською владою". "Сталося так, що раптом тема єврейськості просто випарувалася. Десь вона виникала, але периферійно. Про саму трагедію не говорили, а якщо й говорили, то недомовками і пошепки. Але переважно ця тема виявилася просто витісненою. І в Бучачі в мене відбулося це прозріння: я відчула глибокий шок від цього. І це згодом стало поштовхом, щоб наважитися взятися за цю тему", –поділилася Андрухович.

"Решта світу розплющила очі й побачила, що існує українська культура"

Кілька днів тому в австрійському видавництві вийшла перша частина роману "Амадока" німецькою мовою – оскільки "Амадока" є об’ємним твором, його поділили на три частини. "Думаю, це проблема, яка стосується всього ставлення західного світу до української культури. Це момент, який змінюється зараз на наших очах від початку повномасштабного вторгнення, коли раптом решта світу розплющила очі й побачила, що існує українська культура". "В західних країнах дуже мало перекладачів з української. Навіть якщо брати США чи Німеччину, де дуже розвинений видавничий бізнес, перекладачів з української страшенно мало. Їх можна перерахувати на пальцях однієї руки. Якщо взяти Францію, то взагалі складається враження, що там є лише одна перекладачка, яка перекладає всю українську літературу, – Ірина Дмитришин. Таким чином, коли з’являються нові тексти, то видавці просто не мають уявлення, що це за тексти. Вони орієнтуються на імена: якщо це, наприклад, Сергій Жадан, то це не викликає ні в кого запитань й видавці будуть брати всі нові тексти цього автора. Але коли йдеться про якусь товсту книжку, то виникає ризик. "Ми погодимося видавати цю книжку, а потім виявиться, що це погана книжка. Ми не можемо її самі прочитати і вона занадто груба, щоб ми могли ризикнути і видати її", – зауважила Андрухович. "Частину "Амадоки" про Голокост видавництво хоче видати на кінець цього року, але перекладачі не зовсім впевнені, що вони впораються. Можливо це буде вже в 2024 році, побачимо".

"Небайдужість з боку австрійського видавництва надихала"

"Мені було дуже приємно, що видавництво Residenz Verlag тримало руку на пульсі: щойно вони видали роман "Фелікс Австрія", то весь час були десь поруч. Запитували як у мене справи і я весь час відчувала, що люди справді цікавляться тим, що я напишу. Ця небайдужість надихала", – поділилася спогадами письменниця. “Працюючи над "Амадокою", я знала, що видавництво зацікавлене видавати цей роман. І коли я його написала, ми домовились про те, що роман вийде. Але з огляду на обсяг це мав бути найраніше 2024 рік, а напевно – й пізніше. Плюс це все одно виглядало ризикованою історією. Редактори з видавництва не були певні, розуміли, що вони ризикують і я відчувала весь час цей момент вагання. Але коли почалася повномасштабна війна, за місяць після початку я отримала листа від редакторки, в якому вона мені запропонувала розділити роман на три частини. Бо вони усвідомили, що зараз неймовірно актуальний момент, щоб "Амадоку" читали". "Я відразу погодилась, хоча розуміла, що це дивний експеримент. Я й дотепер не знаю, як він спрацює, не можу цього уявити, оскільки я замислювала "Амадоку" як цілісний твір. Для мене ця цілість була центральний об’єктом концентрації. Тому мені також цікаво, що з цього вийде", – підсумувала Софія Андрухович.

                                      Софія Андрухович (фото: Rafał Komorowski)