Павло Скоропадський. Колоризоване фото: ФБ-сторінка "Другий Гетьманат"
— Почнімо з важливого моменту і погляньмо на родовід Павла Скоропадського. В ньому переплелися шляхетні, давні козацькі роди, тобто українство вищого гатунку, якщо можна так сказати. Звідки взялося малоросійство, в якому його звинувачують?
Це типова для того часу ситуація. Козацька старшина доволі сильно інтегрувалася в російські імперські кола. Очевидним наслідком цього стала малоросійськість, і Скоропадський в цьому мало чим відрізняється від представників інших шляхетних родів.
— І навчався він спочатку німецькою, потім вже українською, а потім російською...
Він українською навіть і не вчився, може чув її, як жив у садибі діда. Як він сам згадує, вперше українською він підписався "Павло Скоропадський" напередодні перевороту, який він учинив в квітні 1918 року.
— І це вкотре доводить важливість виховання. Адже, вихований на російській культурі, він не міг сприймати Росію як ворога.
Треба розуміти, що Скоропадський робив дві кар'єри, і одна з них ― кар'єра російського військового. Він належав до лейбгвардії ― добірних військових частин, призначених для охорони монарха. Тобто дивно було б очікувати від нього поганого ставлення до росіян, особливо до певного періоду життя. Вже в еміграції він дещо змінився в світогляді. Він сприймав нові реалії відповідно до викликів часу і під них підлаштовувався.
"Як військовий, він був краще підготовлений, ніж як політик"
— Чому у своїй праці ви поєднали Скоропадського, Маннергейма і Врангеля?
Я досліджував діячів української революції періоду 1917-21 років. Скоропадський повністю відрізнявся від тодішніх українських політиків. Ну наприклад, якщо всіх умовно порівняти з хором імені Григорія Верьовки, то Скоропадський, умовно, як Олег Винник. Я довго намагався зрозуміти, чому він настільки інший. І дійшов висновку, що для того, аби зрозуміти феномен Скоропадського, треба його порівнювати не з тодішнім українським політикумом, Винниченком, Грушевським, Петлюрою, а з людьми, з якими він робив спільну кар'єру до 1917 року. І найвідоміші з цих людей - це Маннергейм і Врангель, люди, з якими він служив в одних військах. Всі вони були наближені до двору і робили схожі кар'єри. Саме тому я порівнював їхні життєві шляхи. Часто вони діяли дуже схоже. І коли в 1917 році їхня кар'єра закінчилася, вони взялися за державотворчі проекти. І навіть коли вони були далеко один від одного, в їхніх долях було багато дуже схожих моментів.
— У Скоропадського до 1917 року була блискуча військова кар'єра? Чи вона була типовою для хлопців зі шляхетних родин?
Це була можливо не блискуча, але успішна кар'єра. Блискучою швидше можна назвати кар'єру Врангеля.
— Однак, він не раз показував себе як потужний військовий.
У Першу світову війну він показав себе, як доволі здібний військовий. Мені здається, що його трагедія, як людини, в тому, що як військовий, він був краще підготовлений, ніж як політик. Один журналіст, який знав Скоропадського в роки Першої світової війни і знав його, як гетьмана, писав, що його проблема в тому, що на полі бою він почувається набагато впевненіше, ніж як політик за письмовим столом.
— Але чомусь же він пішов в політику...
Змінилася ситуація, 1917 рік усе зламав. Почалося зовсім нове життя, в яке він і пішов.
— А що за історія була з українізацією армії, коли Корнілов виступав за українізацію, Денікін виступав проти, а чого боявся Скоропадський?
У 1917 році командувач російської армії Лавр Корнілов бачив, що більшовицька пропаганда роз'їдає армію, і військо втрачає боєздатність. Краще боєздатність зберігалася в національних частинах, і тоді він згадав про українське походження Скоропадського, дав йому корпус і наказав українізувати. І Скоропадський почав поступово "в'їжджати" в нові реалії, які спочатку були для нього малозрозумілими. Зрештою, він українізував корпус, але корпус втратив боєздатність, коли він уже був корпусом українського війська в складі УНР. І це був результат діяльності не стільки Скоропадського, скільки призначеного військового міністра Миколи Порша, який замінив на посаді Симона Петлюру. Скоропадський казав, що Петлюра був поганим міністром, а Порш жахливим. Коли Денікін запитав, що у вас відбувається в корпусі, Скоропадський відповів, що він виконує наказ Корнілова. До речі, у всіх трьох персонажів моєї книги був із різних причин конфлікт із Денікіним.
"Мабуть, я буду українцем"
— У Скоропадського був конфлікт, можна сказати, і з самим собою, він шукав себе, не розумів, де він знаходиться: ніби і не пристає до українства, і не поділяє більшовицьку ідеологію, водночас, ніби виправдовуючись перед Денікіним, каже, що він ― людина, вихована на російській культурі...
Багато людей тоді змінювалися. І Скоропадський теж навесні 1917 року писав дружині: "Мабуть, я буду українцем".
— Але балотувався він від російських землевласників.
Це було логічно, бо він сам був землевласником. Але це було непопулярно. Йдучи в політику, треба було дещо відмежуватися від цього середовища. Понад 80 відсотків населення тоді були селяни, більша половина яких не мали землі. В 1918 році головним питанням було питання землі. Ні Центральна Рада не змогла вирішити земельну кризу, ні згодом Скоропадський. Треба розуміти, що тодішнє село було молодим, агресивним, озброєним і радикальним. Багато людей, повернувшись з війни, мали зброю, гвинтівки і навіть кулемети. Всі хотіли землі. Коли німці прийшли у 1918 році, то казали, що тут відбуваються страшні речі: село з селом може за панську землю воювати, використовуючи подекуди артилерію.
.jpg)
Дмитро Шурхало у студії Радіо Культура
"Головну реформу ― земельну ― він не зробив"
— І саме те, що Всеукраїнський з'їзд хліборобів оголосив його гетьманом, дуже показово для тієї ситуації. Воли були згодом розчаровані Скоропадським?
Так, бо він земельну кризу не вирішив швидко. А її треба було на ті часи вирішувати блискавично. Він провів облік, робив все згідно з буквою закону, робив правильно, але повільно. Розподіл землі тоді санкціонували як російський уряд, так і уряд УНР, тож він був дуже погано контрольованій. Почалася аграрна криза, багато ланів залишилися не засіяними, що одразу наказали зробити німці ― засіяти землю. Скоропадський підготував добротну земельну реформу, але невиправдано затягнув її в часі. Тому, коли виникла ситуація, українці із задоволенням повалили гетьманський режим.
— Іноді доводиться чути тезу про те, що деякі реформи Скоропадського діють і нині. Що найважливіше він реформував за 7,5 місяців?
Головну реформу ― земельну ― він не зробив. І це нівелювало решту реформ. В часи Кучми був популярний термін "розбудова держави". От Скоропадський цим саме і займався ― розбудовував державу. Створював державний апарат, який би працював ефективно, якби його держава втрималася. Він багато чого зробив у галузі освіти та економіки. І за що ми, сучасники, маємо дякувати, то це, насамперед, розбудова саме української освіти. За 7,5 місяців було відкрито 150 українських гімназій.
Загалом він проводив дуже "лагідну" українізацію, обережну, намагаючись порозумітися з росіянами. Головна заслуга ― розбудова держави, бо, приміром, за Центральної Ради не було навіть державного бюджету. Він робив це, звісно, не сам, але він створив дієздатний уряд.
"Скоропадський ладен був домовлятися з російськими білогвардійцями, Винниченко ― з російськими більшовиками, Петлюра ― з німцями, а от між собою ― ні"
Скоропадський ― чи не єдиний український політик, який, втративши владу, визнав свої помилки і сказав: "Я хотів, але у мене не вийшло". У нас від жодного президента ми не чули такої самокритики. Скоропадський сказав: "Я хотів, але Бог не дав мені сил. Я лишаю владу". Це був приклад гідного зречення влади. Хоча його опоненти теж не втримали владу і дуже швидко програли російським більшовикам.
Проблема того періоду в тому, що українські політики тодішні, і Скоропадський, і його опоненти, ладні були домовлятися не між собою, а з німцями, з австрійцями, з росіянами, з росіянами-червоними, з росіянами-білими. А між собою, на жаль, не знаходили поле для порозуміння, компромісу. А натомість ладні були домовлятися один проти одного. Всі вони не витримали іспит на державотворення. І одна з головних причин, де вони найбільше "прокололися", в тому, що Скоропадський ладен був домовлятися з російськими білогвардійцями, Винниченко ― з російськими більшовиками, Петлюра ― з німцями, а от між собою ― ні. За одним столом відмовлялися сидіти. Це головна проблема нашої історії, що ці люди не хотіли домовлятися між собою.
