Фото: ФБ-сторінка фестивалю-премії "ГРА"
— Скільки заявок було подано на фестиваль цьогоріч?
Взагалі цього року 135 вистав подали заявки. З них 34 вистави пройшли в лонг-лист, і це найкращі конкурентні вистави. Шорт-лист обирати було дуже важко, оскільки багато потужних номінацій. Є театральні лідери, які щороку демонструють високий результат. У грудні міжнародне журі визначить переможців.
— Які вистави потрапили до шорт-листа в номінації "За найкращу драматичну виставу"?
Однією з найдосконаліших і найрізноманітніших вистав є постановка Макса Голенка "Зерносховище" Рівненського академічного українського музично-драматичного театру. Макс Голенко – вкрай плодовитий режисер, який багато встигає. "Зерносховище" – дуже масштабна робота, варта показів і в Україні, і в Європі. Вона створена в естетиці Голенка, в ній зійшлися потенціал акторської трупи та їхнє бажання віддатися режисеру. І між ними відбулася ця синергія, тож вийшов неймовірно потужний продукт. Дуже раджу всім з'їздити до Рівного на цю виставу. Вистава створена за п'єсою Наталії Ворожбит, яка була написана давно для лондонського театру. Прем'єра відбулася саме там, і Максим давно хотів зробити цю постановку. Він досить довго йшов до втілення цієї драматургії. При тому, що Наталя не дозволяє щось змінювати в п'єсі, акценти все одно були змінені. Це вистава про Україну, не лише про Голодомор. Вона взагалі про долю, історію українського народу через історію маленької людини, яка потрапляє в горнила війн, геноциду, безкінечної російської навали. Максим, як режисер, не згущує фарби, при тому що це гостро-соціальна вистава. В ній поєдналися майстерні драматургічні таланти Ворожбит і Голенка. Я була на виставі зі своєю 14-річною дитиною, яка, не відриваючись, дивилася на сцену і все розуміла. Це беззаперечний талант режисера у володінні крупною формою. У виставі зрозуміло все, навіть якщо якихось шматків історії ти досконало не знаєш. Максим дуже талановито ставить авторські акценти, і це дуже цінно в його почерку.
Друга п'єса, про яку я хочу розповісти – "Top Girls" Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки. Ця вистава абсолютно протилежна за естетикою і стилістикою. Нова команда цього театру незмінно з кожною виставою показує потужний прорив у роботі й трупи, й режисера Дмитра Захоженка. Вистава створена за п'єсою британської драматургеси Керил Черчилл. Ця вистава про жінок. Це своєрідна сучасна фреска для людей, які володіють культурологічним багажем, знають історію мистецтва, літератури тощо. Але навіть якщо вони її не знають, вони потрапляють у вир режисерської фантазії на перетині жанрів.
На прикладі цих двох вистав можна зробити висновок, що сучасний театр дуже образний, символічний, плакатний, відвертий в усіх своїх проявах. І не лише через акторську чи режисерську роботу. Це візуально дуже багата палітра.
— Розкажіть про нову номінацію фестивалю "За найкращу виставу – рефлексію на події російсько-української війни".
Цьогоріч у нас 7 номінацій. Ми зрозуміли, що у нас великий шар вистав – рефлексій на війну. Під час пандемії ми створювали відео-вистави. А цього року ми ввели сьому номінацію, тому в нас не 12 вистав, а 14. Усі українські театри створюють нині вистави про війну. І робота над ними для всіх починалася в бомбосховищах. Це і Одеський академічний український музично-драматичний театр імені Василька, і Миколаївський академічний художній драматичний театр, які починали роботу над виставами в укриттях. І народилися дуже цікаві експерименти, це переважно малі камерні форми, або моновистави. Наші драматурги першими почали рефлексувати на тему війни.
— Чи багато було вистав у цій номінації?
Їх було досить багато, в лонг-лист пройшли 6 вистав. Це конкурентна номінація, тож ми вирішили залишити три вистави. Хочу окремо згадати виставу "Кричи мовчи" Київського національного університету культури і мистецтв. Це абсолютно приголомшлива робота, хоча вона поки що не вийшла у великий театральний світ і поки не змогла скласти конкуренцію тим виставам, які пройшли далі. Всім раджу подивитися, як зовсім молоді люди реагують на події війни. Це їхні тексти, щоденники, все, що вони занотовували в перші дні війни. Ще одна постановка, яка не пройшла – вистава IMPERIUM DELENDUM EST Львівського академічного драматичного театру імені Лесі Українки, яку я теж хочу згадати. Це – вистава-концерт, вистава – культурна дипломатія. Її обов'язково потрібно показувати за кордоном, що і було зроблено. Цей театр не припиняє вражати розмаїттям форм.
Ольга Стельмашевська у студії Радіо Культура
Вистава "Лишатися (не) можна…" Херсонського обласного театру – вистава-свідчення акторів, які розповідають те, що самі пережили. Вона також не потрапила до шорт-листа, можливо через те, що від неї очікували якоїсь більшої театральності, підсилення драматургії. Але цінність цієї вистави в тому, що вона створена тут і зараз, і вона залишатиметься актуальною.
Вистави ж, які пройшли, реагують на війну потужним театральним інструментарієм. У нас навіть є комедія на цю тему "Нехай щастить" Харківського театру імені Тараса Шевченка. І це теж прецедент – у місті, в якому так непросто, жартувати на тему війни. Якщо ми в театрі вже починаємо жартувати на тему війни, це означає, що ми досить потужно і швидко рухаємося далі й переосмислюємо цей свій досвід. Харків цього року взагалі представив дуже багато потужних робіт. Також до цієї номінації потрапили вистави "Саша, винеси сміття" Одеського українського театру імені Василька та "Я, війна і пластикова граната" Київського академічного театру на Печерську.
— Чому не були визначені переможці в категорії "За найкращу виставу для дітей"?
Проблема в тому, що, на жаль, наш дитячий театр досі розмовляє дуже дитячою мовою і дещо "радянською" стилістикою. Безумовно в цих театрах теж є певний рух, і вони намагаються подолати цей комплекс винятково "Кози-дерези" чи "Івасика-Телесика". Але сучасні діти дуже змінилися, навіть діти 3-5 років зовсім інші. А з війною вони ще більше подорослішали. Але дитячий театр рухається дуже повільно. В Європі, до речі, немає такого поняття, як чисто дитячий театр, тамтешні театри більш універсальні.
— Чого не вистачило всім учасникам, щоб потрапити до шорт-листа? Це якесь універсальне зауваження?
Мені здається, що нашим дитячим театрам потрібно більше дивитися роботи своїх колег, які незмінно потрапляють в лонг-лист або європейські вистави. Можливо, опановувати більш універсальну мову, не загравати з дітьми, вимкнути інтонації "сюсюкання". Треба інакше підійти до формування репертуару і можливо запрошувати режисерів, які ніколи не працювали в дитячих театрах.
— Чому не визначилися переможці в номінаціях "За найкращу танцювальну виставу і виставу фізичного театру", появі якого ми раділи останніми роками?
Для порівняння: в номінації "За найкращу виставу для дітей" було подано 24 вистави, а в номінації "За найкращу танцювальну виставу і виставу фізичного театру" – лише 7 вистав. Театри, які працюють в цій стилістці – певною мірою відокремлена каста. Можливо, їм так само потрібно інтегруватися, сміливіше подаватися на конкурси, створювати контекст. Вистави в цій номінації не набрали достатньої кількості голосів експертної ради. Номінація "За найкращу виставу на перетині театральних жанрів, мистецького синтезу і перформативних форм", наприклад, завжди дуже сильна, тому що експерименти, пошук, рух дають потужні результати.
— Розкажіть детальніше про номінацію "За найкращу виставу на перетині театральних жанрів, мистецького синтезу і перформативних форм".
До неї потрапили 4 вистави. І в ній цьогоріч найбільше вертепів. Серед них є незалежна вистава - вертепно-барокова містерія "Лісова пісня на полі крові" Івано-Франківського національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Це реконструкція "галаганівського" вертепу, і це надзвичайно цікавий експеримент. Згадаю вистави "146 зірок, видимих неозброєним оком" Львівського академічного драматичного театр імені Лесі Українки, "Вертеп" Харківського державного академічного театру ляльок імені Афанасьєва. В кожній з цих вистав є рефлексії на війну.
— Згадаймо номінацію "За найкращу музичну виставу у жанрі опери/оперети/мюзиклу". До неї потрапила вистава "Вишиваний. Король України" (Харківський національний академічний театр опери та балету імені Лисенка). Яка доля цієї постановки? Чи можна її десь побачити?
На жаль, щоб побачити харківські вистави, потрібно було брати дозвіл. І показували їх на закритих показах. Загалом це дуже масштабна і ресурсно-затратна номінація, і я дуже сподіваюся, що ця вистава буде відновлена в повному обсязі. Це сучасна опера, і це грандіозна робота. Вистава "Сокіл" та "Алкід" (Львівський національний академічний театр опери та балету імені Соломії Крушельницької) — це барокова опера, надзвичайно цікава робота. Я надзвичайно щаслива, що до лонг-листа потрапила вистава "Замок герцога Синя Борода" (Незалежна мистецька формація Art.Razom). Молода музична оперна режисура нам сьогодні дуже потрібна.
— Хто номінанти премії "За найкращу камерну виставу"?
До цієї номінації було подано 36 вистав. У лонг-лист пройшло 6 різножанрових вистав: "Білка, яка прожила 100 років" (Київський академічний театр "Золоті ворота"), "Дім" (ФОП "Трунова Тамара Вікторівна", Київський академічний театр драми і комедії на лівому березі Дніпра), "Калігула" (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка), "Кассандра" (Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка), "Море-океан" (Київський академічний театр на Печерську), "Різдво. Тризна" (Львівський академічний театр естрадних мініатюр "І люди, і ляльки").
— Яким буде фінал "ГРИ"?
Досвід пандемії дав нам одну беззаперечну перевагу – ми знімаємо ці вистави і накладаємо англійські титри. Міжнародне журі змінюється щороку. Це спеціалісти різних театральних професій – драматурги, режисери, актори, продюсери, директори фестивалів тощо. Цього року вони дивитимуться відеозаписи цих вистав. Надзвичайно цікаво побачити наші вистави очима європейського глядача.
