Ілюстративне фото
Реальна картинка є набагато гіршою. Це, ймовірно, десятки тисяч українських дітей
— Скільки українських дітей викрала Росія? Про які цифри зараз можна говорити.
— Ми не знаємо точної цифри українських дітей, які перебувають на тимчасово-окупованих територіях чи тих, яких перемістили до РФ. За офіційними даними ми можемо спостерігати на офіційному порталі "Діти війни" – а це 19 546. Це ті діти, щодо яких пройшла верифікація, надійшли повідомлення про зникнення цих дітей і їхнє ймовірне переміщення до країни-агресора за заявами родичів, законних представників, керівників закладів, органів поліції. Ми розуміємо і реальну картинку, коли батьки змушені були рятувати свої життя разом із дітьми при наступі агресора, вони не мали змоги переміщуватися на контрольовані Україною території і тимчасово виїжджали до Росії. Там їх чекали фільтраційні табори, роз'єднання дітей із батьками, ув'язнення батьків. Ці діти також поповнили списки тих, хто вважається депортованими. Досі немає зв'язку із деякими батьками, тому невідомо, де перебувають діти. Реальна картинка є набагато гіршою. Це, ймовірно, десятки тисяч українських дітей.
Путін є абсолютним світовим злочинцем, який робить виважені, продумані кроки і реалізує політику геноциду щодо українців
— Путін 4 січня видав указ про надання громадянства українським дітям. Які тепер будуть наслідки цього указу?
— Путін є абсолютним світовим злочинцем, який робить виважені, продумані кроки та реалізує політику геноциду щодо українців. І от діти є тим інструментарієм, через який він насамперед реалізує свої плани. Цей указ від 4 січня є не новим. Упродовж 2019-2023 років Путін поступово впроваджував в життя ідею русифікації українських дітей. Була низка указів: відомий № 330 від 30 травня 2022-го року про російське громадянство за спрощеною процедурою для вивезених українських дітей з території раніше окупованих Донецької і Луганської областей. Це стосувалося вихованців дитячих закладів. Зараз Путін пішов далі. Він скасував той 330-ий. Тепер, всі українські діти, які сьогодні по факту перебувають на території Російської Федерації можуть громадянство країни-агресора за спрощеною процедурою, лише на підставі акту російського органу опіки піклування, що дитина не має батьків десь поруч. Просто фіксація факту, що немає зв'язків з родичами за заявою керівника закладу чи то освіти, чи навіть охорони здоров'я. Це може бути стаціонарна лікарня, соціальний заклад, який надає соціальні послуги – тобто будь-хто по суті може подати заяву про навернення у російське громадянство української дитини. І до цього акту тільки додається свідоцтво про її народження. Такий собі акт, що батьків у такої дитини поряд немає, вони нею не опікуються.
Можна говорити, що є повний намір насильницької передачі українських дітей із однієї етнічної групи в іншу. Ніяких альтернатив ці укази не дають. А згода дитини не потрібна.
Путін уникає своїх зобов'язань у міжнародних договорах, членами яких залишається Російська Федерація: це і Конвенція про права дитини 7-8 стаття, які надають дитині право зберігати громадянство своєї національності за походженням, а також 49-50 статті Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, де 49 стаття забороняє незаконне переміщення цивільного населення на територію окупаційної держави, зокрема і дітей, тим паче їх депортацію. І 50 стаття, яка забороняє зміну громадянства переміщеного населення. Путін порушує ці норми. І коли ми говоримо про повернення депортованих дітей, то він тепер буде мати аргумент: а повертати нікого, бо вони громадяни Росії. Росія не повертає своїх громадян.
Держави-покровительки
— Тут є якісь аргументи, щоби хоча б сперечатися з ним за кожну конкретну дитину, якій буде надано це громадянство Росії?
— Ми за майже два роки війни не змогли обрати і чітко визначити державу-покровительку, яка б акумулювала інформацію і з російської сторони, і з української про тих дітей, яких вивезли і тих, кого розшукують. І таким чином комунікувати між двома державами. Ми, звісно, втрачаємо час.
На фото: Аксана Філіпішина, facebook
— Хто така держава-покровителька з точки зору міжнародного гуманітарного права?
— Міжнародне гуманітарне право, конвенція і протоколи до неї передбачають, що одразу після початку воєнних дій кожна зі сторін учасниць конфлікту має подати пропозиції щодо обрання держави-покровительки, яка була б посередником між воюючими країнами в гуманітарних питаннях. Зокрема і в питаннях, пов'язаних із поверненням і підтримкою цивільного населення, яке опинилося в зоні конфлікту. Діти – це вразлива категорія, яка б насамперед була поставлена на чільне місце в цьому питанні. І досі у нас такої держави-покровительки немає. Називалися різні країни. Я знаю, що Україна пропонувала Польщу та Канаду. Минулого року виник Катар. Завдяки ньому вже двічі були повернуті невеликі групи дітей – але це поодинокі повернення. Втім, коли ми говоримо про державу-покровительку, то це обміни списками, оскільки не тільки Україна створила інформаційне бюро, де ми беремо ці дані у 19 546 дітей. Росія теж була зобов'язана створити таке саме бюро, де обліковуватиме всіх цивільних, яких вона перемістила на свою територію. І обмінюватися цими даними мають держави через державу-покровительку та із залученням міжнародних гуманітарних організацій, таких як ЮНІСЕФ, Міжнародний комітет Червоного Хреста – тобто через треті сторони, яким довіряють обидві залучені до конфлікту країни.
— Чому досі не визначено цієї держави-покровительки?
— Ми довго не чули в інформаційному полі від держави про можливість застосування цього механізму. В питанні повернення дітей були задіяні неурядові організації, не державний сектор. Це були точкові повернення. Наразі держава вже більш активно заявляє про системний підхід. Але були названі організації, як то ЮНІСЕФ, чи країни, які, було очевидно не погодила Російська Федерація.
Путін демонструє, що бажання повертати українських дітей у нього немає, як і бажання виконувати міжнародні зобов'язання також
— Наприклад Польща – це варіант, на який Росія, очевидно, не погодиться…
— Абсолютно. Росія погрожує Польщі вже напряму. І в принципі всій Європі. Росія якраз і є супротивником того, щоби Україна зближалася із європейською спільнотою і рухалася в цей бік. Тому треба було шукати країни, які є нейтральними, які заявляли свою готовність до гуманітарної місії в рамках цього конфлікту, але не пристали на бік жодної зі сторін, як би нам не хотілося, щоби весь світ був поряд і разом з нами. Це країни арабського світу. Зараз це Катар та ОАЕ. Свого часу це була Туреччина, яка також активно заявляла про свої наміри і можливості посередництва, в тому числі називалися тоді і діти. Нині тривають перемовини. Але досі ми не почули, що, наприклад от Катар – це і є та держава, якій довіряє і Російська Федерація, і через яку ми здійснюємо процес повернення дітей. Так чи інакше це точкові домовленості щодо окремих дітей. Зараз питання в Російській Федерації. Ми можемо шукати державу посередника, але це двосторонній процес. Путін же своїм указом демонструє, що бажання повертати українських дітей у нього немає, як не має бажання виконувати міжнародні зобов'язання також.
— Тоді має реагувати, наприклад, ООН, Міжнародна федерація товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, ОБСЄ, ЮНІСЕФ. Є ця реакція?
— Ви назвали організації, які не уповноважені на такі реакції, бо вони просто здійснюють моніторинг або гуманітарну місію. А от ООН, як міжнародне об'єднання, звісно може реагувати. Ми всі маємо розуміти, що єдиним ефективним інструментом є порушення кримінальних справ і покарання. Власне процес щодо депортації дітей вже триває в рамках Міжнародного кримінального суду за восьмою статтею Римського статуту.
