На початку лютого стартував Youtube-проєкт Олександра Терена "Відвал ніг" – тревел шоу, в ході якого українські міста інспектуватимуться на доступність для людей з обмеженими можливостями. Самому Терену в цьому допомагатимуть зіркові гості – Маша Єфросиніна, Олександра Зарицька, Дантес тощо. До створення першого випуску шоу доєнався стендап-комік Василь Байдак. Завдяки гумору й оптимізму ведучого шоу має сприйматися легко і нестиме розважально-просвітницьку місію. Нові випуски "Відвалу ніг" виходитимуть систематично – щодватижні.
Олександр Терен – протезований військовий, який отримав поранення в серпні минулого року на Ізюмькому напрямку. В результаті залишився без нижніх кінцівок. Проте це не зупинило Олександра і по поверненню в цивільне життя він почав спрямовувати всю свою енергію для того аби підіймати важливе питання безбар’єрності.
В інтерв’ю Дмитру Захарченку і Анні Заклецький Терен розповів про місію тревел-шоу, відмінності в підході до питання безбар’єрності і Україні та Європі, а також про перші результати своєї роботи.
"Відвал ніг" – досить іронічна назва для такого проєкту. Враховуючи, якою гострою є тема, яка піднімається в шоу. Ми всі знаємо, наскільки люди можуть закриватися, коли справа стосується таких гострих питань. Людей зазвичай лякають теми, які ти піднімаєш. Як ти наважився піти (в гарному сенсі) в іронію, щоби зайнятись цим?
Мені здається, що тільки завдяки іронії я зараз роблю свої проєкти і взагалі тримаюсь на плаву, скажімо так. Я не є якоюсь депресивною людиною. А завдяки іронії і самоіронії можу справити гарне враження на людей, показати, що не депресую, що в мене немає ПТСРу і я не обов'язково маю страждати, якщо навіть маю складну травму. Я таким чином хочу показати людям, що я над цим сміюся – отже, і ви можете сприймати це простіше; не треба мене жаліти, не треба хрестити в спину. Я показую, що це для мене абсолютно прийнятно і я над цим сміюся.
Скільки міст ти відвідав під час зйомок цього проєкту? На якому етапі робота над шоу?
Поки що ми відзняли чотири міста. Зараз дознімаємо ще одне місто, і тоді вже будемо готуватися до другого сезону. Епізоди виходитимуть щодватижні.
По твоєму відчуттю – на якому рівні готовність наших міст до інклюзивності, до безбар’єрності?
Ну, що я скажу? Поки що у нас все бар’єрно (сміється).
Завдяки іронії я зараз роблю свої проєкти і взагалі тримаюсь на плаву
Я нещодавно була в одній з країн Європи і зловила себе на думці, що ми в Україні дуже боремось за інклюзивність. І це абсолютно правильно: ми маємо зробити все для повноцінного життя кожного члена суспільства. Проте в Єіропі часто стикаєшся з тим, що і плиточки нерівно покладені, і немає пандусів і тротуарів з нормальними переходами. В якицсь момент у мене навіть склалось враження, що Україна дуже непогано в цьому сенсі розвивається. Чи з’являлось у тебе таке враження – чи помиляюсь я?
Ну, передусім, це дійсно твоє враження (сміється). Хоча щось у цьому є. Наприклад, мене розвеселила станція під назвою "Інвалідова" в столиці Чехії Празі, яка взагалі ніяк не обладнана для людей з інвалідністю. Тому якщо порівнювати з Україною – а я був у Познані, Варшаві, Кракові, Празі – то там на вулицях всюди є спуски, тактильні плитки для людей з порушенням зору.
Можливо, не всюди є підйомники в транспорті, не всі трамваї з низькою посадкою. Але від України це поки що тотально відрізняється в кращий бік. В Європі людина сама може добратися з точки А в точку Б в кріслі колісному, не потребуючи обов’язкового супроводу й допомоги. Натомість у нас без чотирьох міцних чоловіків не обійтись (сміється).
Це сміх і гріх насправді, тому що ти розумієш, наскільки ця проблема на часі і наскільки важливо її вирішувати. Тут виникає інше глобальне питання: ось ти звертаєш на це увагу, люди будуть розуміти більше – але як вони можуть посприяти тому, щоб влада їхніх міст заворушилась і почала дійсно щось робити в цьому напрямку?
Ось банальний приклад: ми знімали випуск у Вінниці з Танею Рибак, яка проводить екскурсії для поранених військових, шукає інклюзивні маршрути. І після його виходу здійнявся шум в суспільстві, всі почали це обговорювати і міська влада вже виходить з Танею на зв’язок, щоб допомогти створити безбар’єрність у Вінниці. Це після випуску пройшло два дні. Так що так – це працює. Я дійсно сподіваюсь, що те, що ми робимо, буде спонукати до змін на краще.
Ми не намагаємось когось присоромити – ми просто хочемо об’єктивно висвітлювати тему інклюзивності, щоб люди розуміли – така проблема дійсно існує. Що є люди, заради яких цю проблему треба вирішити. І що є люди, які цю проблему хочуть і можуть вирішити.