Нас усіх не буде, а герої "стоятимуть" — автори скульптури Олександра Мацієвського

Нас усіх не буде, а герої "стоятимуть" — автори скульптури Олександра Мацієвського

Яким має бути мистецтво скульптури, зокрема, нині у часи війни для увіковічнення пам’яті Героїв? Про це із журналісткою Українського Радіо Світланою Мялик спілкувалися Альбіна Сафонова та Олег Цось – подружжя художників, автори скульптури Героя України Олександра Мацієвського. Зробити скульптуру Олександра Мацієвського – це добра ідея, вона 100% достойна, зауважує Олег Цось. І додає: найголовніше, щоб люди не подумали, що ми знайшли одного героя і на цьому все закінчилось у творчості. Альбіна Сафонова, зі свого боку, зазначила: "Ми робимо одну нову скульптуру і будемо виставляти її навесні. Але це сюрприз".

0:00 0:00
10
1x

Скульптура Героя України Олександра Мацієвського роботи Олега Цося та Альбіни Сафонової. Фото: Світлани Мялик

 

"Ми знайшли людину, яка нам здалася схожою на Мазепу і ми її взяли за прототип"

— Як правильно вас називати? Ви є скульптори, пластичні гримери, художники?

Олег Цось: Я говорю про себе художник, бо ми в багатьох напрямках працюємо. Графіка, живопис, скульптура, іноді – мозаїка. Альбіна інколи щось із шкіри робить. Художники.

— А як ви почали? Як йшли до професії? 

Олег Цось: Спочатку було багато чого, якщо взяти, що значить початок, з училища, з академії. 

Альбіна Сафонова: Я був художником і оформлювачем в училищі, закінчували кожен в своєму місті. Я з Луганська, Олег в Луцьку вчився. Потім в академії вчилися, Олег – на художньому склі, а я – на художніх виробах зі шкіри. Потім ми закінчили академію і почали займатися інтер'єрами. Пізніше Олегу запропонували спробувати бути художником-постановником на фільм "UA". Він попрацював там два роки, сподобався напрямок, він захотів освоїти професію пластичного гриму. 

Олег Цось: Просто здалося, що цього в Україні взагалі немає і дуже дивно, бо всі дивляться на Голівуд, а в принципі можливо робити не гіршої якості й тут. 

Олег Цось та Альбіна Сафонова. Фото: Світлани Мялик

— Що найскладніше, якщо ви робите фігуру, скульптуру з силікону?

Олег Цось: Найскладніше робити скульптуру, коли в тебе немає матеріалу, тобто фотографії, а інколи – й матеріалів. Дуже часто також буває, що є якась гравюра і по гравюрі треба зробити. Ти вже починаєш додумувати, враховувати, що якось художник 200-400 років малював цього персонажа, а мені тепер треба скульптуру зліпити. Я намагаюся побачити очима того древнього художника, якою була ця людина. Відтак ти додаєш трохи свого. Адже, як правило, в старих гравюрах все було стилізовано і це дуже тяжко. Ти просто заглиблюєшся в образ, Наприклад, Мазепу ми робили практично по описах, яких мало.

Альбіна Сафонова: Але ми знайшли людину, яка нам здалася схожою на Мазепу і ми її взяли за прототип. 

— А з якої скульптури ви? 

Олег Цось: З княгині Ольги. 

— А в якому році ви почали?

Альбіна Сафонова: Десь 2018-й чи 2019-й, я навіть вже і забула.

— 100 скульптур, зроблених вами, встановлені в Музеї становлення української нації. Зараз ви продовжуєте співпрацювати з музеєм?

Олег Цось: Трошки. Я зробив останній раз Байдена і Джонсона. 

"Нас усіх не буде, а вони "стоятимуть"

Не так давно ви зробили скульптуру Олександрові Мацієвському, Герою України, якого було вбито росіянами за те, що він сказав "Слава Україні!" Мацієвський уособлює для нас, українців, незламність. Розкажіть, як вам запропонували цей проєкт? 

Альбіна Сафонова: До нас прийшов Олександр Вінцелевич разом з Андрієм. Він організував благодійний фонд й мав ідею зробити Алею героїв в Києві. І йому запала в душу постать Олександра Мацієвського. Тож він нам запропонував зробити цю скульптуру. Ми йому сказали, що нам потрібні фотографії, також потрібно, щоб прийшла його мама та дружина. І цей весь процес почався. Ми влітку працювали над цією скульптурою, а виставили її вже в холодний період. Шукали, де би її поставити. Хотілося в парку, але там була тяганина з документами. Якось це затягнулося. 

Олег Цось: Одним словом, її поставили там, де він зміг домовитись. Домовились, що це буде тимчасово. Разом з тим у музей треба купувати квитки, а він хотів, щоб люди могли просто всі підходити і дивитись.

— Тож скульптура Олександру Мацієвському "Герої України" стоїть тимчасово на території Київської фортеці. А скільки вона буде там? 

Олег Цось: Вона буде стояти, поки не знайдуть місце, яке задовольнить усіх.

Скульптура Героя України Олександра Мацієвського роботи Олега Цося та Альбіни Сафонової. Фото: Світлани Мялик

— Ви сказали, що замовник хотів зробити Алею героїв. Скульптура Олександра Мацієвського – перша в цьому проєкті Алеї героїв наших, так?

Олег Цось: Я ще перед війною хотів робити геройську серію, але на козацьку тему. Проте почалась війна й зараз створюються нові герої. Моя основна ідея полягала на тому, щоб це були скульптури ще живих героїв, адже їх зараз багато. І таким способом найяскравіших людей можна було б створити, щоб вони могли прийти зі своїми дітьми і показати, що ще при житті вони вже "стоять". Нас усіх на світі не буде, а ці точні скульптури "стоятимуть". Адже це навіть не копія, бо все одно ми не можемо скопіювати. Після того, як ми працюємо з 3D-сканером, все одно переводимо все в пластилін і доліплюємо. Бо сам скан не передасть глибини погляду, настрою, емоцію. Технології не передадуть це так сильно. 

— Повертаючись до героя України Олександра Мацієвського: я думаю, що всі ми бачили відео останніх хвилин життя Олександра, коли він, опинившись у полоні, сказав окупантам "Слава Україні!" і його розстріляли. Й ви зафіксували в скульптурі останні хвилини його життя. 

Олег Цось: Остання хвилина, останній погляд. Останнє слово і думки. Коли ліпив його, було дуже важко. Інколи неможливо було заснути, бо цей погляд, ти починаєш його приміряти на себе, щоб відчути це. І в цей момент в тобі щось починає перевертатися. Коли такі моменти відбуваються в кіно, ми це розуміємо. Але коли б ми самі стояли в цю секунду там… Це такий вчинок, на який треба наважитись. При тому, що в тебе є діти, жінка, до яких ти хочеш повернутися більше за все. Це вчинок дуже символічний. Зробити першою скульптурою скульптуру Олександра Мацієвського – це добра ідея, вона 100% достойна. Але найголовніше, щоб люди не подумали, що ми знайшли одного героя і на цьому все закінчилось. 

— Це тільки початок. 

Олег Цось: Я вважаю, що це не те, що початок наших скульптур, а початок іншого погляду. 

— Скульптура Олександра Мацієвського настільки, як кажуть, гіперреалістична, що навіть його мама, коли приходила на відкриття, казала "Синку, пішли додому".

Альбіна Сафонова: Ми не плекаємо надії, що вона побачила свого сина. Жінка, мати як ніхто знають свого чоловіка чи сина. 

Олег Цось: Вони відчувають втрату. Вони розуміють, що це вже символ, який не тільки їм належить. Це вже пам'ять. Бо кожна мати зараз оплакує свого загиблого сина. І таких матерів багато. Тож ця мати такий самий символ матерів, як і цей солдат – символ наших війн.

"Це говорили не солдати і не мами"

Скульптура Олександра Мацієвського на території Київської фортеці стоїть у скляному саркофазі. З цього приводу почалась дискусія: хтось сказав, що це такий кіч, хтось – що вона в неправильному місці, хтось  – що треба робити класичні пам’ятники. Чому така дискусія виникає, як ви думаєте? 

Альбіна Сафонова: Напевно, ще ми не готові були розповісти про це все. Наша справа була зробити скульптуру і, напевно, не було ресурсів, щоб це розгорнути, подати. Щоб людям було більш зрозуміло. Людям потрібно пояснювати, а ми ще цього не зробили. 

— А ви знали, в якому місці вона буде встановлена? Чи не були ви проти того, щоб скульптуру було встановлено на території Київської фортеці?

Альбіна Сафонова: Ми навіть не думали, що вона буде стояти на вулиці. Це була перша робота, яку запропонували поставити просто неба, а для цього треба захист для неї. Це було все вперше зроблено, зокрема й короб. Освітлення там зробили, але не підвели правильно.

Олег Цось: Ми запитали у Вінцелевича Саші, що "розумієш, що це скульптура – не бронза, не бетон, це силікон".

— Якщо б вона була встановлена, наприклад, у Музеї становлення української нації, або в приміщенні, то питань взагалі б не було в людей, я думаю.

Олег Цось: Але як я можу впливати на замовника, який вклав свої особисті гроші, як я можу йому диктувати, де йому що треба?

Альбіна Сафонова: У принципі, там нічого страшного не було такого, якби в парку стояли такі скульптури, вкриті цим коробом скляним, з підсвіткою. І там би діти ходили. Воно б вночі на сонячних батарейках працювало. Освітлення було би якесь, композиція, де будуть діти проходити, помічати це все. Там будуть майданчики дитячі. В такому вигляді, я думаю, ніхто би не був проти.

Олег Цось: Люди почали дуже швидко коментувати словами не своїми. От там комусь буде погано. "Нащо ви зробили, мамі буде погано". От це говорили не солдати і не мами. А просто люди, яким хочеться написати.

Олег Цось за роботою. Фото: Світлани Мялик

 Козаки замість Бетмена

— Наостанок запитаю вас, скульптуру кого б ви хотіли ще зробити? Можливо, зараз ви над чим працюєте цікавим, таким, що ви могли розповісти?

Альбіна Сафонова: Ми робимо одну скульптуру і будемо виставляти її навесні. Але це сюрприз. 

Олег Цось: Не можемо сказати кого, бо це занадто відома людина.

— А є людина або образ, який би ви хотіли втілити? 

Олег Цось: Та багато. Я хотів зробити серію цих скульптур саме з козаками. Бо іноді заходжу в кінотеатр, а там є якийсь магазинчик, де всякі Бетмени, Фредді Крюгери та інші герої з голівудських фільмів й жодного українського героя. Страшні персонажі, огидні, гарні, які хочеш. Все іноземне, кіношне. А історичну тему можна ж так цікаво подати.