Фото: Мамаєва Слобода, Радіо Культура
Що край — то звичай
Україна багата на етнорегіони та локальні традиції. Недаремно кажуть: "Що край — то звичай". Усе як правило залежить від регіону, тому сперечатися недоречно. У традиційній культурі немає совкового "раз і назавжди". Як у вашій родині святкували з діда-прадіда — оце і є правильним саме для вас. Це регіональна мозаїка. Зрештою, тим вона й цікава.
У святцях зараз Сиропусний тиждень, або Сирниця — тож святкуймо, насолоджуймося молочно-сирними стравами, даруймо радість одне одному.
Що таке Сиропуст
Річ у тім, що проміжок від М'ясоїда до утримання від будь-якої скоромної їжі в піст минає через Сиропусний тиждень. Щоб не було різкого переходу в кулінарному коді, створено цей перехідний період. Варто зазначити, що під час Сиропусту не обов'язково їсти лише сирні, молочні продукти. Вживається також риба, яйця. Головне, щоб не було м'ясних страв. До речі, Сиропуст — церковна назва, не пов'язана з сиром. Запусти, Пущення, Заговини — знову ж таки, назви різняться залежно від регіону.
Регіональний патріотизм
Наразі ми досі не маємо уявлення про Україну як про цілісність різних регіонів. Передусім це пов'язано з освітою, адже традиційну культуру не викладають у школах і доволі мало обговорюють у ЗМІ. Як наслідок формується регіональний патріотизм: мовляв, правильно тільки так, як у нас відбувається, а як і чому у вас — не цікаво. Вірю, що це тимчасово, оскільки українці дедалі більше цікавляться культурою предків, власною історією. Найголовніше завдання — утримати цей інтерес.
Колодій — давній індоєвропейський обряд
У дохристиянський період сукупність свят, про яку ми говоримо, належала до весняного рівнодення — це Великий День. Те, що ми зараз називаємо Масницею, Сирним тижнем, Запустами, було притягнуто до християнського календаря з комплексу святкування оцього Великого Дня, який розпорошився окремими деталями від Стрітення до Великодня.
Колодій, своєю чергою, — зовсім не свято. Це давній індоєвропейський обряд, пов'язаний із дійством помирання та воскресіння божества. "Бог з дерева, Бог у дереві" — тобто дитина, створена з дерева (ті ж Івасик-Телесик, Піноккіо). Знову-таки, обряд мав кілька варіантів проведення, розгляньмо деякі з них.
У традиційному архаїчному суспільстві був контроль над одруженням: від нього залежало продовження роду, стабільність громади. Зокрема, це стосувалося весільних ігрищ і натяків на те, що треба швидше починати шукати собі пару. Тому тих, хто не одружився протягом року, присоромлювали, прив'язуючи до їхніх тіл дерев'яні колодки (фалічний символ).
Уже на початку ХХ століття традиція дещо змінилася. Цей тиждень дорослі й молоді святкували окремо. Для молодих цей період знаменував закінчення вечорниць. Дівчата дарували хлопцям колодку, хустку чи букет, а ті віддячували на Великдень. Старші люди проводжали рік по-іншому. У понеділок збиралася компанія з друзів, родичів та сусідів. Жінка вибиралася на піч і починала імітувати пологи, а інші приговорювали: "Воно минеться, і ще раз заманеться". Потім витягували з-під спідниці колодку, яку пеленали, наче немовля, прикрашали квітами. Наступного дня збиралися на хрестини. У вівторок-середу співали, танцювали, а в четвер Колодій помирав. Починали над ним голосити, причитати: "Я на тебе, Колодію, та поклала всю надію, а теперка, Колодачу, як не бачу, так все плачу!" У п'ятницю його ховали в садку під грушею чи яблунею. У суботу були поминки, а Прощеної неділі вже готувалися до Великого посту. Так у драматичній формі відтворювався рік фертильності, примноження всього, який минув, помер.
Млинці чи вареники
Рідке тісто, що кидається на розпечений камінь — один із найдавніших способів приготування хліба.
Наприклад, на Чернігівщині млинці робляться з крохмалю, начинкою слугує солодкий сир. Опісля все це складається в макітру, заливається сметаною, маслом і ставиться в піч. Загалом налисники готуються скрізь в Україні, а от начинки і методи загортання бувають цілковито різними.
Вареники — культова їжа для українців. Традиційно їх готували з сиром, причому на Масляну вареники робили великими, з товстими боками — щоб корови давали багато молока і телята родилися. Існує чимало інших начинок. Із найекзотичніших — квасоля чи картопля з маком, гречана каша. Приміром, для Полісся і південних регіонів характерні вареники з калиною і тертим солодким буряком.
Вареники готуються на всі українські свята, це наша ритуальна їжа. Як співається у пісні:
Вареники наші, великомученики!
Ви в окропі кипіли,
Такі муки терпіли,
Ми вас, вареники, поважаємо,
У сметану вмочаємо.
Це переспіви спудеїв Києво-Могилянської академії. Я побачила цей текст у збірці "Українська поезія XVII сторіччя" — уявіть, скільки років нашій традиції.
Українська Масляна — не "русская Маслєніца"
До 1930-х років в Україні був поширений маскарадний тип проводжання зими. Вдягали кумедні маски, водили худобу з приспівуваннями: на Чернігівщині — тура, на Слобожанщині, Запоріжжі — козла. На Поділлі молодицю цілий тиждень возили на конях, а в суботу-неділю — проганяли. Тоді в хату заходив старенький дід, який уособлював піст, і розганяв юрбу з посиденьок. Це якраз перегукується з європейським середньовічним карнавалом, де були і М'ясопуст, і бійки. І в нас боролися на Масницю (у зв'язку з чим було видано чимало спеціальних заборон іще з часів гетьмана Івана Скоропадського): село на село, куток на куток — це давній агон, боротьба двох гуртів, зима проти літа, де життя перемагає. Так проводжали рік.
У післявоєнні часи почалося впровадження "русской Маслєніци". Це була політика, чітка ідеологічна лінія: одна країна, одні звичаї, одні пісні, одна мова, один підручник історії. Імперські ідеологи працювали професійно.
Наше теперішнє несприйняття цілком логічне. Ми перебуваємо нині у стані відторгнення всього колоніального, імперського. Повірте, ще є що викидати. Ми всі інфіковані імперським вірусом, особливо у його радянській версії, інколи навіть цього не помічаючи. А те, що на поверхні, як-от старовинний спосіб приготування їжі, — це відкинути найлегше.
Джерела української культурної самоосвіти
Варто переглянути дослідження Надії Зяблюк "Масниця в Україні" для журналу "Рідна школа". Або ж наш канал "Furkalo", де ми намагаємося заповнити цю культурну шпарину. Важливо порушувати правильні питання, досліджувати їх. Утім, необхідна підтримка держави — суто громадської ініціативи не вистачить.
Текст підготувала Катерина Кобєлєва, відредагувала для публікації Юлія Озен
