Ілюстративне зображення із сайту Pixabay
Що таке "наратив?"
— Що ви маєте на увазі під наративом?
Слово "наратив" завжди можна замінити словом "оповідь" — це якась історія, яку ми оповідаємо. Ми вивчаємо, як люди розповідають для себе, що таке Україна, що означає бути українцем, як вони це все проговорюють. Серед наративів є маленькі історії, які ми любимо розповідати, є великі гранд-наративи, є стратегічні наративи, які визначають, як досягти перемоги: люди для себе проговорюють, як ворога здолати, чого нам треба від цієї перемоги, як мотивувати себе йти на війну, за що ми воюємо, хто такі українці, хто такі росіяни. Є національні наративи, які більш універсальні і стосуються українського народу. І досить цікава ситуація в Україні виходить через те, що в абсолютній більшості народів національний наратив один: коли нація єдина, люди, зазвичай, для себе певним однаковим чином пояснюють, що означає бути, наприклад, естонцем, французом, німцем. Є розділені нації, наприклад, в Польщі абсолютно два протилежних бачення: одне постімперське, інше — більш європейське. В Росії один типовий національний наратив, "русскій мір". У нас трошки складніша ситуація.
В Україні замість одного наративу було цілих п'ять, а тепер лишилося три
— У 2013 році були проведені схожі дослідження Каріною Коростеліною (американська конфліктологиня українського походження — ред). Я так розумію, що ви Каріну, як дослідницю, теж залучали зараз?
Так, як менторку ми її залучили, щоб повністю повторити її методику, тому що вона авторка цієї методики. Ми спиралися на її книжку, яка була написана про Україну і досить багато чого змогла пояснити західним дослідникам про те, що означає бути українцем. З'ясувалося, що в Україні замість одного або максимум двох національних наративів було раніше цілих п'ять. Тобто п'ятьма різними способами люди собі пояснювали, що означає бути українцем. Тоді ставало не дивним, що в нас такий розбрат, бо ми не можемо домовитись навіть про найбільш базові речі: як нам будувати державу, тому в нас були тоді поділи на схід та захід і це все штучно підживлювалося, політики його активно використовували. Що це були за наративи? Два було проросійських, причому один більш радянсько-проросійський з ностальгією за Радянським Союзом, а другий — шовіністично-російський, мовляв "Україна — це щось таке кумедне, але звичайно росіяни от якась вища нація, тому треба всім орієнтуватися і владу обирати якщо не з росіян, то з Донбасу щонайменше". Були два патріотичні: один більш етнічно-націоналістичний, другий більш громадянсько-націоналістичний, можна його так назвати. І був мультикультурний наратив, який орієнтувався, з одного боку, на інтеграцію в Євросоюз, з іншого боку на те, щоб поважати права російськомовних. Ніби він був теж патріотичний, але от за права російськомовних. Ось такі були п'ять протилежних бачень України, і з цим треба було якось давати раду. Це дослідження проводилось ще до початку Революції гідності і з того часу відбулося багато змін в Україні. Наше дослідження показало три наративи — це все одно не два і не один, тобто нація все ще не об'єднана, але, тим не менше, це уже шлях до об'єднання. І різниця між наративами зараз набагато менша, тобто люди все-таки більш схоже уявляють собі, що таке бути українцем.
— Давайте про ці три поговоримо.
У нас повністю зникли обидва проросійські наративи з публічного простору. Тобто залишилися у нас якісь люди з проросійськими поглядами, але якщо вони на території, підконтрольній Україні, то вони про це не говорять. Окремі зразки є, але це не є частиною публічного простору в підконтрольній Україні території. Люди, якщо і мають такі проросійські погляди, то, переважно, мовчать про це. Вони почали говорити набагато притомніші українські речі. Залишилося, власне, їх три.
1. Боротьба за українську культуру — він спирається на історію, яка є дуже специфічною, бо впродовж всіх століть вони звертають увагу на страждання українців, які переважно стаються від Росії. Цей наратив жертви проглядається навіть в такі героїчні часи, як Козаччина, прихильники цього наративу схильні бачити трагічні сторінки на зразок зруйнування Батурина, на зразок Руїни. ХХ століття нам дає дуже багато прикладів страждань. Загальна оповідь така, що ми дуже довго страждали в основному від Росії і від інших сусідів недоброзичливих, яким потрібні були і наша земля, і наші вільні люди і відповідно ось зараз знову у нас дуже вагома ситуація, коли нам треба нарешті перемогти Росію. Ці люди бачать внутрішніми ворогами російськомовних і представників російської культури, тих, хто досі дивиться російські фільми, досі говорить російською в публічному просторі. Цей наратив боротьби найбільш категоричний в національному плані. Закликають досить серйозними методами боротися з російським культурним впливом та змінювати наших громадян.
2. Наратив громадянського єднання передбачає, що тут внутрішнього ворога немає, якщо не рахувати прямих колаборантів, військових злочинців, які, наприклад, здають ворогу розташування об'єктів ЗСУ, наводять російські ракети. Основний ворог у нас Росія, а внутрішнього ворога у нас немає. Ці люди звикли орієнтуватися на захист України і вважають, що якщо людина в окопах захищає Україну, то уже немає питань до неї щодо того, якою мовою вона говорить і які фільми інколи дивиться. Основне — працювати або в ЗСУ, або для ЗСУ, або волонтерити і наближати перемогу. Ці люди бачать історію відродження: колись у нас були славетні часи, була і Княжа доба, і козацтво. Ці люди звикли думати, що в радянські часи у нас був повний занепад, із нас робили пасивних носіїв якоїсь незрозумілої радянської культури і ось тепер нарешті ми відроджуємо нашу націю, за останні 15 років, коли відбулися Революція гідності і наша збройна боротьба, у нас з'явилися підстави пишатися тим, що ми українці. А до того це було складно, до того була активна меншість, а переважна більшість були тоді із совковим мисленням. Відповідно нам треба просто відроджувати нашу активність, відроджувати нашу державу з багатьма свідомими людьми і рухатися в ЄС і НАТО. Хоча це представники всіх трьох наративів проговорюють, але особливо акцентує на цьому саме громадянське єднання.
3. Мультикультурний з 2013-го року став набагато менше звертати увагу на якісь російськомовні речі, більше акцентувати на європейському форматі єдності у різноманітті, представники цього наративу бачать іншого внутрішнього ворога. І це націоналісти, які ділять людей за мовною ознакою, мовляв, "що ж ви ділите, це тільки віддаляє нашу перемогу, бо сварить нас". Вони є протилежними до наративу боротьби.
Отже, є представники боротьби, є представники мультикультурного наративу — вони одне одного вважають внутрішніми ворогами. Одні звинувачують інших за те, що ті досі говорять російською і не можуть подолати в собі ворожий вплив, інші звинувачують перших за те, що ті нав'язують нібито всім українську мову, а не хочуть зберігати різноманіття, єдність і рухатись до перемоги. Є у нас наратив громадянського єднання, який не просто щось середнє між цими двома, а він має окреме бачення історії, він зовсім інакше на багато речей дивиться і він постулює, що внутрішнього ворога у нас немає, всі українці можуть зараз об'єднатися, ми до цього звичні, за останні роки ми навчилися це робити і якщо у нас вийде нормально об'єднатися, то перемога нам гарантована.
— Яка методологія була задіяна?
Це не кількісне, а якісне дослідження, яке не показує, скільки представників того чи іншого наративу. Ми підбирали 50 респондентів з-поміж політичних, культурних еліт, науковців, лідерів громадських організацій, військових ЗСУ. Це були ті люди, які звикли для себе проговорювати, що означає бути українцем, що його відрізняє. Це називається метод глибинного інтерв'ю, коли ми з ними заводили розмову на годину і люди досить активно міркували на різні, пов'язані з нашим питанням теми і з вільної розмови ми витягували ось ці історії і намагалися їх об'єднати. І вони досить легко об'єдналися в три наративи. На додачу ми провели аналіз соцмереж — це наша вже власна фішка. Серед експертів з'ясувалося, що найбільше у нас представників саме громадянського єднання. Ми шукали людей з максимально різних сфер із максимально різними поглядами, ми дивилися, що люди раніше уже заявляли, десь там писали в соцмережах, десь в медіа згадували їх, цитували.
Українська мова та культура є фактором мотивації
— Наратив громадянського єднання примирливий між іншими двома наративами? Чи це спрощення?
Зовсім миролюбним його важко назвати, тому що це люди, які максимально ворожі до Росії, які зовсім не за мир, а за те, щоби перемагати у війні з Росією, вони закликають прибрати суперечності і вчитися долати їх по-європейськи, демократично. А представники інших двох наративів чекають, коли історія виведе на торжество саме їхнього погляду. Всі три наративи зараз достатньо сильно зблизилися довкола патріотизму, тому що війна закономірно сприяє цьому, всі розуміють, що саме українська мова, українська культура є фактором мотивації. Навіть представники громадянського мультикультурного наративу схильні говорити, що українська мова потрібна, ніхто її не засуджує, українську мову треба підтримувати, але лайтовими методами, лагідною українізацією і не заважати іншим культурам розвиватись. Щодо наративу єднання, то вони вважають, що українська мова потрібна, але поки людина воює, ви її не чіпаєте, потім з нею поговорите, можливо її діти перейдуть на українську, якщо їй складно зараз.
Усі вважають ворогом Росію
Усі абсолютно вважають Росію ворогом України, ніхто не каже, що ворог там десь в іншому місці й захист Батьківщини вважають головним обов'язком. Абсолютно всі згодні, що нам треба рухатись до ЄС та НАТО, але саме представники наративу єднання найбільш хочуть ЄС, бо розуміють, що там наш цивілізаційний вибір, а представники обох інших наративів говорять, що це Європа має у нас вчитись, що ми підемо в ЄС, але принесемо туди якусь нашу унікальність. Саме ці два полярних наративи найбільше говорять про те, що ЄС більше виграє від нас, а не ми від ЄС. Всі вважають головним внутрішнім ворогом військових зрадників, тих, хто наводить ракети. Всі наративи почали спиратися більше на історичний період доби незалежності і особливо з початком Революції гідності. Люди згадують сучасну історію — те, що буквально щойно з нами відбувалося. Це теж дуже важливий фактор єднання. Росія одвічно була до нас ворожою, не просто зараз вона є ворогом, а це історично так обумовлено — з цим теж всі погоджуються. Є різні думки, як цю ворожість здолати: якщо мультикультурний наратив каже, що нам все одно рано чи пізно доведеться миритися з Росією, представники наративу боротьби кажуть, що взагалі давайте про це не згадувати, бо це щось нереальне помиритися з Росією, вона повинна зникнути. А представники громадянського єднання кажуть, що точно не в найближчі 50 чи 100 років ми з ними почнемо миритися. Всі визнають, що схід і захід відрізняються одне від одного, це дуже різні полюси нашої української культури, але зовсім немає протиставлення — уже не шукають на сході ворогів або на заході ворогів, навіть багато людей говорило, що на сході загалом складно бути патріотом, але там також багато патріотів. Так, вони там трошки по-своєму бачать цей патріотизм, але всі визнають, що всюди є у нас патріоти. Нація у нас не розділена насправді за соціально-демографічними характеристиками. Всі погоджуються, що ми маємо зберігати, толерувати всі культури, окрім російської. Всі згодні, що проактивна громадянська позиція і свобода — якраз це і є наші риси ідентичності. Українець — це вільна людина. Щодо цього згодні абсолютно всі.
Такого єднання, як зараз, у нас не було не тільки за всю історію, а й за період незалежності
— Що люди мають робити з цими наративами?
У нас мета єднання, у нас мета — спільна боротьба, перемога, нам потрібна єдина українська нація, в якій люди не відрізняються на час війни, не ворогують між собою, а більш-менш спільно до
цього рухаються. Ви легше зможете знайти спільну мову з іншими людьми, розуміючи, чому вони прийшли саме до такого погляду, а не до іншого. Можна спробувати просто зрозуміти, що це носій іншого наративу, але вам все одно робити спільну справу, можна зупинитися на спільних речах, які вас об'єднують, на тому, що Росія – ворог, що українці – цивілізовані люди.
— Щодо наративів людей на тимчасово окупованих територіях…
Нам доведеться дуже довго розміновувати мізки цих людей, тому що в них дуже багато закладено вибухівки. Там є дуже різні погляди і чим довше вони перебувають під цим впливом, тим довше доведеться його звідти видобувати.
— Які основні висновки ви робите, як дослідник?
Такого єднання нації, як зараз, у нас не було не тільки за всю історію, а й за період незалежності точно.
