"Найбільшу загрозу люди з ПТСР становлять для себе". Як лікувати "невидимі рани" розповідає патофізіолог

"Найбільшу загрозу люди з ПТСР становлять для себе". Як лікувати "невидимі рани" розповідає патофізіолог

Згідно з офіційними джерелами захворюваність на посттравматичний стресовий розлад в Україні становить на рівні 0.06% від усієї кількості населення, адже військова статистика закрита. Доктор медичних наук, професор, завідувач відділу загальної молекулярної патофізіології Інституту фізіології імені Богомольця Віктор Досенко вважає таку статистику абсурдом, адже нині ми точно не виявляємо це захворювання, немає скринінгу ПТСР, діагностики, значить немає і лікування. Реальні цифри, за словами патофізіолога в ефірі Радіо Культура, на рівні 30-40%.

Війна є найбільш потужним індуктором розвитку посттравматичного стресового синдрому. Втім, захворювання виникає за певного збігу обставин і за генетичною схильністю. У людей, які нібито однакові, які потрапляють в ту ж саму травматичну ситуацію — в когось виникає ПТСР, а в когось ні. Проте варто зважати, що ПТСР — виліковне захворювання, і запорукою його ефективного лікування  є раннє виявлення та скринінг.

 

0:00 0:00
10
1x

Ілюстративне фото з відкритих джерел

ПТСР виникає за певного збігу обставин і за генетичною схильністю

Що таке посттравматичний стресовий розлад?

Ця традиція пішла зі Сполучених Штатів Америки, звідки взяв початок діагноз посттравматичний стресовий розлад. Це порушений стрес, який демонструє розклад, тобто це, метафорично, кульгаючий на один гормон стрес. При стресі має підвищуватися в крові і адреналін, і кортизол. Коли ми можемо чогось злякатися, то це просто стрес — чудовий, фізіологічний, адаптаційний — тоді адаптовуються всі ресурси і саме ця адаптація, мобілізація ресурсів відбувається під впливом цих двох основних гормонів. Якщо це повторюється постійно, то ми будемо мати хронічний стрес і це теж збільшує ймовірність купи захворювань. Але сам по собі хронічний стрес не є захворюванням. А ось посттравматичний стресовий розлад — це окрема нозологія, окреме психічне захворювання, що має певні особливі характеристики — специфічні, які американці офіційно наприкінці 70-х, на початку 80-х сформулювали і внесли просто в медичну культуру, в розуміння всіх лікарів світу, що ось новий діагноз з характерними ознаками. При ПТСР кортизолу менше, ніж адреналіну. І ось виходить таким чином кульгання. Здавалося б, що за рахунок меншої кількості кортизолу просто менше буде адаптований організм… Але це хронічне захворювання, яке триває місяцями, роками і весь час організм запускає стрес, не отримуючи зворотного зв'язку від периферії, від наших наднирникових залоз, щоб ми відреагували на цей стрес. А саме кортизол замикає цей зв'язок і звітує керівництву, адже з головного мозку йде — коли ми побачили якусь жахливу подію, або вона виникла вже у нашому віртуальному світі — згадали, бачили жахливий сон. То ми знов думками можемо повернутися до травмуючої події, а наш організм далі ці виконавчі системи вже не відрізняє — чи це ти реально бачиш чи це ти прокручуєш відеофільм, який записаний в твоєму головному мозку. Ця реакція має закінчитися, щоб кортизол підвищився і сказав: так, ми виконали, ми адаптувалися, підготувалися до відбиття атаки. А кортизол не підвищується і головний мозок знову запускає цю витратну, виснажуючу, потужну реакцію нашого організму і знов не отримує звіту про виконання наказу. І так роками. І це знищує не тільки головний мозок, знищує інші системи. Він викликає, сприяє розвитку багатьох інших захворювань, які в цілому прискорюють старіння. Тобто спостерігається прискорене старіння, разом з яким до нас приходить купа захворювань, які нас врешті-решт зруйнують. А тут вони приходять раніше і це все разом ускладнює ситуацію.

Це те, що добиває людину, тому що на тлі цього психічного розладу починаються реальні соматичні проблеми: підвищуються артеріальний тиск, зростає рівень ліпідів, починається атеросклероз, раніше виявляється інфаркт міокарда, з'являються інсульти, онкологічні аутоімунні захворювання — це все приєднується до ПТСР не випадково, а тому що те, що відбувається передусім в центральній нервовій системі і в ендокринній системі, створює умови для прискореного старіння. 

Міф №1: усі ми з ПТСР, бо у нас війна… 

Усі ми з ПТСР, бо у нас війна…

Одразу ні, звичайно. В березні цього року Національна служба здоров'я надрукувала результати офіційної статистики, скільки в нас людей, хворих на ПТСР — діагностованих, внесених в базу серед цивільних. Бо військова інформація закрита. 25 000 людей за 5 років війни — це 0,06% від населення. Це найнижча захворюваність на ПТСР в світі. 

А чому? Може ми не додіагностовані?

Очевидно. Бо це абсурд, такого у країні, що воює бути не може… В Нідерландах — 9%, у Сполучених Штатах — 5,6%. В Україні це зникаюча мала кількість діагностованих випадків — це фейл. Тобто ми точно не виявляємо це захворювання, немає скринінгу ПТСР, немає діагностики, значить немає і лікування. Якщо вірити офіційним джерелам, то його взагалі немає в Україні, бо 0,06% — це ні про що, цим захворюванням можна нехтувати. Але ж насправді це не так, вочевидь, і в міжнародному дослідженні українські вчені чітко вказують на 30-40%. Знов-таки це не всі і це не половина. Це захворювання виникає за певного збігу обставин і за генетичною схильністю. Тобто у людей, які нібито однакові, які потрапляють в ту ж саму травматичну ситуацію — в когось виникає, а в когось не виникає. 

Війна, військові дії — це найбільш потужний індуктор розвитку посттравматичного стресового синдрому

Чи стосується усіх військових ця проблема? 

Ні, знову ні. Війна, військові дії — це найбільш потужний індуктор розвитку посттравматичного стресового синдрому, тому що це збільшує ймовірність дотику та контакту зі смертю. Коли ти вочевидь розумієш, що ти міг бути на місці цієї людини, ти був поруч, тобі пощастило, але відбулася втрата, смертельний випадок. І от саме такий потужний фактор створює війна, і саме це може знову-таки індукувати, а може й ні — це потрібно виявляти. Наприклад, зараз ми сформували групу зі 100 військових, в яких точно немає ніякого ПТСРу, а служать вони так само довго і не мають інших психічних проблем. Тому формування цього іржавого цвяху в нашій психіці є не у всіх, а у деяких людей, з певною генетичною схильністю, соціальними факторами.

А які це фактори? 

1. Відсутність соціальної підтримки; 

2. Певний асоціальний спосіб життя до бойових дій або до травматичної події. Не тільки війна, але саме вона збільшує ймовірність в популяції до 25-30% і не менше; 

3. Наркотичні речовини;

4. Алкоголь;

5. Наявність психічного захворювання;

6. Депресія;

7. Тривожний розлад;

8. Лікування цих захворювань до травматичної події;

9. Жіноча стать. У жінок більша ймовірність виникнення посттравматичного стресового розладу. Жінки взагалі більш досконалі і розумні, тому природа підтримала варіант, щоб вони жахливі якісь події запам'ятовували краще. Експресія гену знаходиться під контролем естрогенів, тобто естрогени регулюють експресію нейропептиду, з якого починається взагалі відповідь на стрес і у самок він зчитується більше, тому буде більш потужна реакція, ніж у чоловіків, у самців. 

Міф №2: люди з ПТСР небезпечні для суспільства…

Люди з ПТРС небезпечні…

…граната на столі і все таке інше — це найбільш поширений фейк. І він не про хворого на ПТСР. Можна будь-яку людину довести до таких несподіваних вчинків. Але це не характерно для хворих на посттравматичний стресовий розлад, тобто агресії немає в симптоматиці посттравматичного стресового розладу, неадекватної поведінки. Поведінка може здаватися неадекватністю, але це неадекватність в плані відстороненості, закляканні, в певній відмежованості від зовнішніх людей, небажанні спілкуватися — це зовсім інші люди. Найбільшу загрозу вони становлять для себе. 

Людина з ПТСР не скаржиться. Симптоматика максимально розпливчаста

Уникання, заклякання, настороженість, провина чи сором, страшні сни... 

Уникання — це симптом, при якому мимоволі приходять спогади про цю травматичну подію, ви женете їх, а вони все одно мимоволі приходять і ви намагаєтесь цього як би уникнути, а вони все одно повертаються. Якщо це є і мимоволі спогади про травматичну подію приходять і приходять, то ми можемо говорити про плюсик у цьому питанні.

Заклякання — людина відмежовується, погляд ніби на 1 000 ядрів. В цей момент програється фільм, ролик про травматичну подію, людина думками в цьому жаху, який вдалося пережити. 

Настороженість — весь час в очікуванні та повторенні цієї події. Це певна напруга, готовність, що зараз може бути прильот, зараз почнеться обстріл, десь грюкнули двері, десь щось впало — людина вже підскочила, вже готова давати відсіч в будь-який момент, хоча все спокійно, все добре, ніяких проблем. Людину тригерить ця травматична подія.

Провина чи сором — це про аспекти подій, тобто людина або звинувачує, або соромиться. Вона постійно проживає цю подію, аналізує її, що можна ж було якось інакше зробити. І її провина чи сором, як правило, хибні, як правило цю травматичну подію людина пам'ятає погано, змінює її і це робота психотерапевта, щоб повернути цю травматичну пам'ять до того, що реально сталося, опустити її, коли вона виривається з рядку спогадів в нашому мозку і починає домінувати. Ми весь час починаємо думати і повертатися думками. І, звичайно, це стандартні стратегії, чому така біда сталася — це або я зробив щось не так — погано, або якісь інші люди зробили щось неправильно.

Страшні сни — це більш-менш зрозуміло. Це повернення вже несвідоме під час сну, хоча воно може бути і без сну, тобто флешбеки можуть бути в повній свідомості посеред білого дня. Але це той самий флешбек, що і вночі. Якщо це є і травматична подія сниться, то це ще один плюсик і підстава звернутися до лікаря. 

Людина з ПТСР не скаржиться, вона не приходить і не каже, що в мене ПТСР. Тут симптоматика максимально розпливчаста, людина нічого про себе не думає і найчастіше симптомом ПТСР є хронічні болі в спині — а це взагалі ні про що, не зрозуміло, десятки захворювань можуть давати біль у спині. 

ПТСР — виліковне захворювання, запорука ефективного лікування — раннє виявлення

Чи лікується ПТСР?

“Не всі рани помітні” — це міжнародний слоган скринінгу ПТСР. Це дійсно одна з невидимих ран війни, яка лікується. Це виліковне захворювання і як з усіма захворюваннями запорука ефективного лікування — це раннє виявлення, скринінг. Бо раніше дізнатися, чи буде, чи не буде травматична подія — тут соломинку не підстелиш, тобто запобігти травматичній події ми не можемо, вона трапиться точно, а ось після травматичної події нам потрібно прослідкувати за кожним, не пропустити жодного — на це спрямована британська методика, яку ми впроваджуємо в ЗСУ. Тому що далі з лікуванням більш-менш все зрозуміло. Це захворювання, яке в першій лінії лікується ефективною психотерапією. І цього може бути достатньо. Якщо недостатньо, то додають фармакотерапію, міняють різні методи психотерапії, додають ще. Але це комбінація психотерапії і фармакотерапії. 

Ніл Грінберг, який Україні подарував безкоштовно методику TRiM (Trauma risk management – метод профілактики ПТСР та інших розладів психічного здоров'я, пов'язаних із травматичним стресом. — ред.), яку вони продають британським військовим і цивільним у Великій Британії. Вже провели навчання, тобто є фахівці, які можуть українською мовою передавати принципи цієї методики, яка пройшла випробування у британській армії. Вона ефективно виявляє людей з першими ознаками ПТСР. Чим раніше виявили, вчасно надали допомогу —  і немає ніякого ПТСР. Крім того вона виконує функцію підтримки і її найбільша перевага, що навчити її можна будь-кого бажаючого, будь-якого військового, йому не потрібно бути психологом, 8 годин ефективного навчання і майже всі здобувають здатність правильно поговорити з побратимом і надати допомогу саме за принципом рівного — там, де немає ніяких бар'єрів. Коли вас опитують якийсь психолог зі штабу чи психіатр, то з якого дива ви йому будете розкриватися і розповідати, як у вас болить душа.  Цього не станеться. А от приховувати щось від свого побратима абсурдно в принципі — на те вони побратими і посестри. І тому це ефективно працює. Це прекрасна методика. . 

Який рівень ПТСР в інших арміях?

В ізраїльській армії значно менший рівень захворюваності ПТСР. Вони воюють на своїй землі дуже довго, багато, але на своїй землі, вони розуміють для чого і кому потрібна ця війна. Вона не загарбницька. Це усвідомлення і розуміння, для чого це і кому це потрібно. А ось американські солдати, які повернулися з операції у В'єтнамі, самі не зовсім розуміли, що вони там роблять. А суспільство тим паче не розуміло, чого вони туди поїхали і нащо це робили? Ця невизначеність породжує відсутність або навіть соціальне засудження, що створює оптимальні умови, щоб травматична подія, що сталася, заглибилася і зруйнувала мозок.