Ілюстративне фото УНІАН
Працювати наживо – це неймовірна розкіш
Розпочинається навчальний рік і зазвичай вересень – це період адаптації, звикання до шкільного режиму, морально-фізичного навантаження. Яким він є цьогоріч?
Тут навіть не хочеться жартувати і казати, що це "свято зі сльозами на очах" для дітей чи вчителів. Навпаки. Те, що ми маємо нагоду, наприклад, в Києві я маю нагоду прийти офлайн до своїх учнів/учениць, побачити своїх колег і спілкуватися з ними, працювати наживо, якщо немає повітряної тривоги, це неймовірна розкіш, якої, на жаль, не мають сьогодні в різних районах України через виклики воєнного часу. Тому це точно свято. Побачитися наживо, взаємодіяти офлайн – це 100% свято.
"Тиждень-два я б не радив занурюватися в академічну складову"
Чи використовуєте ви якісь спеціальні методи, які "розхитують" дитину для того, що вона набирала певних обертів і входила в навчальний процес?
Тут точно треба говорити про адаптацію, не треба ігнорувати. Я думаю, що тиждень-два – це той час, коли я б зараз не радив моїм колегам-вчителям відразу занурюватися в академічну складову. Тобто вже сьогодні писати конспект, новий матеріал. Я би радив це розпочинати поступово, і в перший тиждень – це певні вправи на тімбілдінг, на взаємодію, тому що у нас реально різні класи, різна комплектація класів. Хтось виїжджав за кордон, повернувся і зараз готовий відновити своє офлайн навчання в школі. Хтось був на онлайні, прийшов, долучився до цього класу. Тобто є певні пертурбації і ігнорувати це, на мою думку, вчитель немає. Це перший момент. А другий момент, я би радив своїм колегам зосередитися на повторенні попередніх матеріалів, за попередній рік. Зараз, перші 2 тижні, десь повторити, проговорити те, що ми робили. Десь закріпити це, щоб потім, напевно в другій половині вересня, вже рухатися до опрацювання нового навчального матеріалу. Тому що зараз діти точно не готові. І точно дітям треба переконатися, що поруч з ними є їхні однокласники і однокласниці, яких вони знають, з яким вони можуть взаємодіяти. Що вони можуть довіряти вчителям/вчителькам і що вони, власне, адаптуються, будуть готовими взаємодіяти в цих нових для себе умовах. А далі вже занурюватися в академічний простір. В принципі, це було актуально завжди. Раніше, можливо, це було 2-3 дні. "Трошки погралися", як кажуть. І щось в такому сенсі потрібне зараз, коли ми просто взаємодіємо. Це нічого, але воно дуже дорого коштує, коли можна взаємодіяти, можна "погратися", можна пригадати матеріали. А потім вже більше заходити в нетрі академічного навчального процесу.
Бути адаптивними і гнучкими – найважливіше сьогодні для освітян, дітей і батьків
Як організувати цю всю роботу, зважаючи на повітряні тривоги?
Тут унікального рецепту немає. Тобто, якщо сьогодні була довга повітряна тривога і було дуже гучно в Києві, м'яко кажучи, і наприклад в мене на перший урок була запланована контрольна робота, то я розумію, що діти прийшли, але діти не в ресурсі. Моя порада – перенести цю контрольну роботу, не давати її просто зараз або може ще раз підготуватися. По-перше, десь на початку уроку проговорити, що відчувають діти, і дещо з ними повзаємодіяти. Тобто ми не можемо робити завісу, ігнорувати все, що відбувається навколо, і гнати, гнати свою програму. Ні. Мені здається, тут треба зупинитися, трішки видихнути, передихнути і десь ще раз закріпити матеріали. А на наступний раз ми напишемо цю контрольну роботу. Тобто бути адаптивними і гнучкими, на мою думку, це найважливіше сьогодні для освітян, дітей і батьків. Тобто, щоб і батьки не вимагали 12 балів, незважаючи ні на що. І так само вчителі – трішки зменшити, можливо, очікування від дітей. Мені здається, що з точки зору психології, емоційної стійкості, це буде більш доречно. Тобто, на початку уроку, перші 5 хвилин, треба перевірити готовність, як діти взагалі налаштовані сьогодні працювати. Звичайно, вони скажуть, що ми не готові, ми не хочемо робити. Але це вже майстерність вчителя налаштувати дітей. І я вам скажу, що коли діти в ресурсі, вони самі хочуть щось зробити, хочуть написати. Тому що тижнями нічого не робити і байдикувати – це теж не про наших дітей. Насправді, ми тут можемо недооцінювати, але є певна жадоба щось робити в хорошому сенсі. Тому що, коли у нас була пандемія, локдаун, або коли почалася повномасштабна війна і було незрозуміло, як відбуватиметься навчання взагалі, то цих тривалих пауз, тривалих перерв, вистачило на те, що зараз трохи цінується, мені здається, можливість офлайн. І не тільки в компоненті навчання, а й в компоненті перебування поруч. Коли можна на уроці щось робити в межах уроку, або трохи "почудити", все одно це сприймається як розкіш для дітей.
Артур Пройдаков та Євгеній Агарков у студії Радіо Культура
"Ми приречені на зміну підходів"
Підхід ваш і ваших колег до процесу викладання, взаємодії з учнями, зараз якось змінюється?
Я думаю, що ми приречені на зміну таких підходів, в хорошому сенсі слова, тому що проводити сьогодні урок так само, як умовно в 2013 або 2018 році, це трішки вже не ті реалії. Що я маю на увазі? На початку, якийсь маленький діалог для того, щоб дітей налаштувати і перевірити, чи вони в ресурсі, чи вони в стані навчатися і перебувати на уроці – це must have зараз для вчителя. І другий момент, що ми тепер завжди маємо план "А" і план "Б". Тому що, якщо повітряна тривога, то ми маємо спуститися в укриття обов'язково. І треба бути готовим гнучко перейти до іншого формату подачі матеріалу або до іншого варіанту співпраці на уроці. Тому точно це так. І тут моя найперша порада вчителям, колегам, освітянам, батькам, які нас слухають, дуже проста і дуже банальна – говорити. Тобто говорити, питати, запитувати і не ставити на перше місце власне академічну програму, а ставити, можливо, ресурс і готовність дитини до взаємодії. Тобто перепитати, переконатися, можливо, якусь гру чи опитування в інтерактивній формі на початку року за матеріалом попередніх уроків зробити, а потім переходити далі. І 100%, коли йдемо на урок, ми вивчаємо, хто у нас в класі буде. Наприклад, я зараз працюю в Києві і я знаю картинку класу – хто у нас є, які діти давним-давно в цій школі навчаються, хто у нас вимушено переміщені особи, які приїхали нещодавно. І я маю зробити на уроці так, щоб дитина почувала себе захищено, комфортно, і вона була інтегрована в цей колектив. Я знаю, хто з батьків дітей перебуває на війні безпосередньо як учасник бойових дій. Це дуже важлива інформація для того, щоб коли я підбираю якісь приклади з літератури чи кіно, коли ми вивчаємо українському чи аналізуємо літературу, я правильно добирав лексику, щоб не травмувати нікого. Так само це стосується використання відео, аудіо ресурсів під час уроків. Що ми можемо показувати, що не можемо. Тобто маємо враховувати, що всі діти різні. Підходи змінюються. І я би знову і для себе, і для колег, радив би не ставити на перше місце академічне саме середовище, власне, програму заради програми, а програму в балансі з прокачуванням соціально-емоційних навичок і з акцентуванням на психологічні потреби дітей. Тому що одна і та сама картинка на дітей може вплинути по-різному. І тут треба обережно, як я казав, добирати лексику.
"Все в міру і в межах можливого"
Як при цьому встигати давати дитині заплановану програму? Я розумію, що певний матеріал може даватися додатково на самостійне опрацювання. Але в мене є підозра, що це може бути неефективним.
Так, це цілком слушна теза. Але можна потім певним чином перебудувати урок, щоб, можливо, ущільнити цю програму. Колеги освітяни точно знають фразу "за рахунок ущільнення програми". Ця фраза відома. Коли була пандемія, не було уроків, то ми потім мали скорочувати цей матеріал. Щодо додаткового опрацювання. Я б тут теж підходив дуже обережно, тому що завантажувати дітей занадто великим обсягом домашнього завдання – це теж не правильний підхід, мені здається. Тобто все в міру і в межах можливого можна давати. Але можна перебудувати свій урок так, щоб наступного разу ми могли відразу зануритись у новий матеріал, щоб його опрацювати і таким чином наздогнати те, що на попередньому занятті 20 хвилин ми витратили не в тому напрямку, в якому хотілося. Так, тут багато чого заважать від вчителя, як правильно організувати свій процес. Але мені здається, що коефіцієнт корисної дії від того, що ми в день після обстрілу на першому уроці будемо давати їм контрольну роботу з алгебри, наприклад, це буде неефективно. Є ще варіант попросити в директора чи заступника директора школи додатковий урок в цей самий день, пізніше. Умовно, о 13-й годині поставити його. Це буде більш доречно, ніж коли діти приходять вранці в школу і обмінюються враженнями, як минула ніч, де був "приліт" і так далі. Це реалія розмов київських дітей зараз, підлітків. А тут ми заходимо і говоримо з ними про Шекспіра. Звичайно, що вони подивляться і скажуть, який Шекспір. В них інші потреби. І якщо я, наприклад, кажу, ні, говоримо про Шекспіра, то розмова про Шекспіра тоді буде не атмосферною, не налаштованою. І для дітей потім відкладеться, що Шекспір – це щось нецікаве, бо вони були на "інші хвилі" в цей час. Відповідно, мені простіше зупинитися, пригадати з ними попередній матеріал, повільно перейти на Шекспіра, але не шляхом якихось творчих вправ, а можливо якесь відео показати, чи факти назвати, що ми знаємо про нього, і потім повільно підійти до цієї теми. Я не претендую на істину, але мені здається, що це дитиноцентричний підхід.
Спілкуватися, читати і не ставити надто високих очікувань
Як батькам підготувати дитину до школи, маєте якісь подати?
Я спробую розбити по 3-х пунктах, так воно буде цілісніше, структурніше.
- По-перше, це спілкуватися, банально спілкуватися і знати внутрішні особливості.
- По-друге, я би радив, щоб батьки все-таки прищеплювали в хорошому сенсі любов до читання і робили це власним прикладом. Тому що коли приходять батьки і кажуть, що моє дитина не читає, я кажу, а ви читаєте? Це не претензія, але це такі реалії життя зараз.
- І третя порада – не ставити надто високих очікувань і не чекати перших місць на Олімпіадах, 12 балів з усіх предметів. І не треба, я би радив, записувати на другу половину дня на всі можливі гуртки. Тобто є така теж історія, що треба спробувати дитині походити всюди – і на плавання, і на ментальну арифметику, і на шахи, і ще кудись. Я не проти, напевно це варто спробувати. Але так, щоб у дитини був вільний час. Бо якщо дитина з 9-ї до 15-16-ї в школі, з 16-ї до 19-ї на гуртках, то потім немає часу на перший пункт – поговорити і спитати, що там і як? Тому я би радив тут тримати баланс.
