Саломе Зурабішвілі (автор фото: Giorgi Abdaladze) і Міхеїл Кавелашвілі (Фото: AP)
"Грузинська влада пішла на загострення"
У Грузії відбулися вибори президента. Вони вперше проходили не шляхом всенародного волевиявлення, а голосуванням у парламенті, де главою держави затвердили єдиного кандидата, висунутого партією влади, це колишній футболіст Міхеїл Кавелашвілі. В той же час президентка Грузії Саломе Зурабішвілі відмовляється визнавати свого "наступника" легітимним президентом. Ви написали статтю і зазначили, що Грузії загрожує двовладдя. Який це може бути сценарій?
По-перше, я досі вважаю Грузію дружною нам країною, принаймні дружньою нам народом. І події, що зараз відбуваються, показують, що позиція нинішньої грузинської влади і позиція грузинського народу не є тотожною. Що стосується подій, то це рішення проводити вибори було очікуваним з одного боку, але з іншого – грузинська влада пішла на загострення, тому що тепер знайти якийсь політичний вихід із кризи стане набагато складніше. Що відбулося? Дійсно, повноваження президентки формально закінчуються. Якщо не помиляюся, 16 грудня – це має бути останній день президентських повноважень.
"Якщо є нелегітимні депутати, то хіба вони можуть обрати легітимного президента?"
Навіть не чекаючи інавгурації?
Так. Інавгурацію заплановано на 29 грудня, щоб з новим роком був уже новий начебто президент. Опозиція, значна частина суспільства не приймають ці вибори і аргументи дуже прості. Вони не приймали і вважають сфальсифікованими вибори в парламент, відповідно опозиція не увійшла в парламент, не бере в цьому участь, закликає Захід не визнавати результати парламентських виборів. А відповідно, якщо нелегітимні депутати, то хіба вони можуть обрати легітимного президента? Відповідно і голосування в парламенті, де половину виборщиків складають депутати парламенту, а іншу половину депутати Аджарського та Абхазького (в екзилі) парламенту та місцеві депутати. І, звичайно, що це голосування не може вважатися легітимним.
Ми напередодні написали редакційну статтю, що ми робимо досить рідко про те, що Україна має відійти від своїх принципів невтручання у зовнішню політику інших країн і відмовитися вважати Кавелашвілі президентом. Тобто, продовжувати вважати чинним президентом Грузії Саломе Зурабішвілі, як вона і пропонує. Принаймні до того часу, поки не будуть проведені нові парламентські вибори, які будуть визнані всіма і новий парламент не обере легітимного президента Грузії. Це єдиний законний шлях виходу з цієї кризи.
Прецеденти були у світовій історії?
Безліч. Найбільш близький до нас – це Лукашенко. Ані Україна, ані Захід не вважають його легітимним президентом. Україна не вважає з 2020 року, ЄС набагато раніше. Другий приклад – це Венесуела, де теж були дуже сумнівні вибори, і західні країни не вважають їх парламент та президента Мадуро легітимним президентом. Тобто прецеденти є.
Президентка Грузії Саломе Зурабішвілі (ліворуч) на антиурядовому мітингу біля будівлі парламенту Грузії. 14 грудня 2024 року. Фото: AP/Zurab Tsertsvadze
"Позиція ЄС достатньо показова, але не яскрава"
Тобто чіткої позиції Євросоюзу і України щодо визнання результатів парламентських виборів і виборів президента Грузії ще немає, так?
З одного боку позиція ЄС достатньо показова, але не яскрава. Із усіх європейських країн з перемогою на парламентських виборах "Грузинську мірю" привітав лише Віктор Орбан.
"Всі міжнародні партнери Грузії так чи інакше мають робити вибір"
А він, по-моєму, навіть встиг побувати там, так?
Так. Він через день після голосування на парламентських виборах уже побував у Тбілісі. Це дуже яскравий момент. До речі, чомусь (це, мабуть, важливо, але поки я не знаю причини) Орбан наразі не привітав Кавелашвілі з обранням у президенти. Це теж дуже цікаво. З іншого боку, позиція ЄС полягає в тому, що варто дочекатися остаточного звіту спостерігачів за голосуванням на парламентських виборах, а вже потім щось робити. Але справа в тому, що звіт спостерігачів – це будуть факти, що ось вибори пройшли, тут вони були конкурентними, а тут були порушення. Там не буде якогось політичного висновку, що вибори, мовляв, не можна визнати. Це вже політичне рішення, яке політики мають ухвалити самі, базуючись на якихось висновках цього звіту. І Захід, звичайно, що мовчить. Одна із висловлених позицій, що "ми не маємо остаточно розірвати відносини з Грузією, щоб вони не перейшли під Росією". Хоча цей аргумент вже не є актуальним. І друга причина, на мій погляд, більш важлива – є розуміння, що Орбан блокуватиме будь-які санкції і будь-яку політичну заяву від всього ЄС щодо невизнання. Проте з парламентом це ще більш-менш двозначно. А з питанням президента так чи інакше промовчати не вдасться, як із парламентом. Тобто ЄС не вітає, немає факторів, що кажуть про визнання, але й не каже про невизнання (парламентських виборів – ред.). Із президентом такого бути не може, тому що є дві особи, які себе називають президентами Грузії – це чинна президентка Грузії Саломе Зурабішвілі і Міхеїл Кавелашвілі, якого начебто обрали в парламенті. І Україна має з кимось із них контактувати, визнаючи його чинним президентом. Тобто фактично всі міжнародні партнери Грузії так чи інакше мають робити вибір.
Показова, хто привітав Кавелашвілі з обранням. По-перше, це країни-сусіди: Азербайджан, Вірменія, а також Білорусь із нелегітимним президентом Лукашенком, тобто "свій до свого по своє". А в Європі, як я вже сказав, несподівано досі не привітав Орбан. Можливо ще привітає, але таке мовчання якось дивно виглядає.
А Росія?
Грузія з Росією не має дипломатичних зв'язків. Тому привітань на офіційному рівні немає. А в Європі привітав тільки президент Сербії Вучич, якого Кавелашвілі запросив у Белград. І наразі це все. До речі, з парламентськими виборами вітань було набагато більше. Було вітання і від Туреччини, і від Китаю. А тут поки що більш глибоке мовчання і це досить показовий момент. І з Орбаном показово, що він все ж таки тримає "ніс за вітром" і, можливо, він щось розуміє таке, що поки ще не є очевидним.
Міхеїл Кавелашвілі. Фото: AP
"Позиція Заходу посилює і внутрішній спротив"
А в міжнародній політиці взагалі, як багато важить те, наскільки багато країн привітали і тим самим ніби визнали легітимність? Це може бути таким прапорцем, що надалі і не буде цього визнання?
Певною мірою, так. Тут треба розуміти, що легітимність – це досить складний процес. Він полягає в тому, що не тільки процедури, якась букву закону виконана, а й в тому, як його сприймають і готові його визнавати. А крім міжнародної легітимності, є і внутрішня. І вони між собою тісно пов'язані. Є державний апарат, який зараз "тріщить по швах". Багато послів Грузії подали у відставку після рішення "Грузинської мрії" про заморозку, а де-факто про відмову від євроінтеграції. Багато чиновників, урядовців написали колективні заяви, що вони не підтримують це рішення і не можуть його виконувати. Тобто є "бродіння" середньої ланки. А на ній по суті все державне управління. Тільки на силовиках вже не всидиш, потрібен якийсь державний апарат. І саме тому невизнання Заходу шле сигнал опонентам влади, що так, ви не одні, ми теж не вважаємо. Якби Захід визнав би, то звичайно, що цей опір апарату швидко б заглох. А тут позиція Заходу якось посилює і внутрішній спротив.
"Виходить, що грузинська влада "кинула" США як інвесторів"
Якою може бути реакція обраного президента США? Здається, грузинський прем'єр-міністр Кобахідзе сказав, що після інавгурації Трампа 20 січня ця зовнішня турбулентність навколо Грузії вляжеться.
Цікаве питання. Ми не знаємо цього. Але знаємо, що на відміну від уряду, президентка Зурабішвілі спілкувалася з Трампом. У Нотр-Дам-де-Парі. Завдяки лобіюванню Макрона вона змогла поспілкуватися з Трампом і очевидно, що розказати про цю ситуацію. Звичайно, що для грузинської влади зараз ті санкції, які запроваджують Сполучені Штати, це ніби "санкції Байдена". А от прийде Трамп і все поміняє. Але це певною мірою самозаспокоєння. Взяти бодай той аргумент, що Сполучені Штати вкладали в Грузію багато грошей багато років у контексті того, що Грузія хотіла бути західною демократичною країною. А тепер виходить, що грузинська влада їх "кинула" як інвесторів. Це аргумент, який для Трампа може бути досить вагомим. Ще один аргумент у тому, що грузинська влада зараз намагається дружити не тільки з Росією. Вони активно зараз налаштовують співпрацю з Іраном, що для США і особисто для Трампа є дуже не добре.
"Серед прихильників нових санкцій проти грузинської влади є багато республіканців"
Виходить, що вони хочуть відверто вбудуватися у "вісь зла": Росія, Іран, Північна Корея і що, і Грузія?
Мені здається, що вони просто шукають якесь своє місце і розуміючи, що контакти із Заходом і торгові контакти будуть погіршуватися, шукають собі якусь альтернативу. Я не вірю в те, що вони будуть входити у "вісь зла", тому що в них для цього немає ні ресурсів, ні якоїсь політичної волі. А якось намагатися дружити з ними, якось бути їм корисним – це так, таке дуже можливо. І ще один аргумент. Очевидно, що зараз ці останні грузинські санкції все ж таки якось ухвалювалися колективно і командою Байдена, і адміністрацією Трампа, наступного президента. І серед прихильників нових санкцій проти грузинської влади є багато республіканців. І це теж той факт, який не можна відкидати.
Юрій Панченко / facebook
Допомоги від Грузії Україні не було з кінця 2022 року
Які наслідки для України матиме ця політична криза, нестабільність і, можливо, навіть двовладдя в Грузії? Ми в безпековому плані чи ще в чомусь зараз залежимо від Грузії?
Допомоги від Грузії не було з кінця 22-го року. І то вона була, можна сказати, вимушеною. Коли Україна просила генератори, коли тільки почалася енергокриза, грузинська влада відмовила. Але в грузинському суспільстві почався великий збір коштів на закупівлю генераторів для України. І після цього вони вже не могли діяти якось інакше, вони щось ще передали. Але після цього, навіть коли ми просили щось для гуманітарних потреб, грузинська влада відмовляла. Тому якось прямої допомоги немає.
"Грузинська влада поспішає, бо не певна, що зможе витримати тривале вуличне протистояння"
Наскільки це критично для України, щоби мати все-таки сили і проявити, як ви пишете в своїй публікації , "час для лідерства України" і чому Київ має якнайшвидше змінити політику щодо Грузії?
Передусім, якщо ми звертаємося до Заходу і вимагаємо від них дотримуватися цінностей і не поступатися якимись цінностями перед вимогами Росії, то ми самі маємо діяти так само і у відносинах із Грузією діяти відповідно із нашими цінностями. Другий момент. Після Сирії, де Росія отримала "гучний ляпас", вони намагаються якомога швидше взяти якийсь реванш. І Грузія була би непоганим компенсатором. Тим більше, якщо Росія контролюватиме Грузію, то відповідно будь-який рух на захід Вірменії буде заблоковано також, в силу географічного положення цієї країни. І ще один момент. Він не стосується України, але мені все-таки здається, що грузинська влада поспішає, тому що вона не певна, що зможе витримати тривале вуличне протистояння. Все ж таки державний апарат поступово починає якось ремствувати. По Тбілісі циркулюють чутки, що кілька партійців дуже високого рівня намагалися якось покинути партію владної команди "Грузинська мрія" і відсторонитися від цих подій. Внаслідок цього їх довелося "приводити до тями". Зокрема, мова йде нібито про колишнього прем'єра Іраклія Гарібашвілі, якого, до речі, вважали основним претендентом на роль нового президента Грузії.
Протести біля будівлі парламенту Грузії. Фото: AP/Zurab Tsertsvadze
