Павло Олійник. Фото з особистого архіву
"Любов до енергетики прищепив дідусь"
"Народився я в Миколаївській області 26 лютого 1956 року. Прожив в Миколаївській, а також в Одеській області. За фахом батько працював в колгоспі управляючим. Мама в дитячому садку вихователем. З дитинства я виховувався переважно в дідуся і бабусі. В дитинстві й по цей час займаюся спортом. В минулому я був майстром спорту по боксу. А зараз просто підтримую свій фізичний стан. Росли, бігали, займалися спортом. Я любив фізику. Тому що виховувався в дідуся і бабусі, а дідусь був енергетиком. І любов до енергетики мені прищепив дідусь. Я пішов вчитися, закінчив Київський політехнічний інститут. Паяв, займався радіомеханікою, електрикою, то розетки, то вимикачі, то якийсь двигун запускав. Старався, тому що було цікаво з дідусем займатися. Повело на цю професію, і я нею займаюся. Я працював у Мехколоні 9, потім у Красноярському НТУ "Ізумруд". Ми виконували роботи по наладці обладнання, а потім перейшов у "Миколаївобленерго". І працюю по цей час.
Кожному молодому фахівцю після того, як здобув теоретичне навчання, доводиться навчатися на місці. Оскільки я любив енергетику, то мені вже було легше, бо займався з дитячих років, з дідусем. І мені вже легше було виконувати різні роботи. Механічна колона – це по будові мереж та трансформаторних підстанцій. А у "Миколаївобленерго" я виконую роботи з капітального ремонту мереж, з будови мереж, трансформаторних підстанцій. Тому що без електроенергії неможливо в домівках мешканців, без води, без тепла тощо. І тому я собі поставив задачу і мету — я буду працювати, скільки зможу, на користь людей", — каже Павло Олійник.
"Мені доводилося воскрешати людей"
Бути енергетиком – це не лише виконувати технічні завдання. Інколи доводиться згадувати основи медицини і у прямому сенсі рятувати людські життя.
"Мені доводилося воскрешати людей, оскільки вони потрапили під дію електричної мережі. І я на той момент був у сестри, у Чернівцях, і коли побачив, що люди потрапили під дію електричної енергії, мені довелося їх реанімувати. Я знав, як правильно. І люди по цей час вдячні за те, що вони живі залишилися. Було так, що вітер сильний був і порвалися дроти. Дроти між собою закоротили, перегоріли і упали на землю. Був дощ, і люди попали під дію електричного току. Як фахівцю вдалося вимкнути електроенергію і реанімувати людей. І саме батько з донькою йшли додому. Батько вів дитину із садочка. Потрапив під дію електрики тільки батько, а донька залишилась за межами. Я витягнув із дії електричного струму потерпілого і надав штучне дихання. Попросив людей, щоб викликали швидку медичну допомогу. До того, як приїхала швидка, я намагався реанімувати людину. І залишився чоловік живий", — згадує Павло.
Павло Олійник каже, що він ніколи, на щастя, не потрапляв під дію електроструму. Пояснює це тим, що не просто знає, як треба поводитися з електрообладнанням, а неухильно дотримується усіх правил техніки безпеки. Тим більше, що енергетик відповідає не лише за себе, а й за підлеглих.
Це зараз Павло Олійник як майстер відповідає ще за пʼятьох співробітників. А раніше людей під його керівництвом було значно більше, адже у різний час він обіймав посади і старшого майстра, і начальника ремонтної служби, і головного інженера у регіональних електричних мережах.
Після того, як прилетіли перші ракети на Миколаївщину на початку повномасштабного вторгнення, Павло Олійник з колегами одразу ж почали усувати пошкодження. Каже, навіть думки не було, зважаючи на солідний вік, піти з роботи і залишитися осторонь.
.jpg)
Павло Олійник. Фото з особистого архіву
"І потрапили ми під касетний обстріл…"
На світанку 24 лютого 2022 року почалася одна з найскладніших змін в житті Павла Олійника.
"Думки були, що не може бути такого. Мовляв, все-таки були братні народи, а вийшло так, що ворогами стали. Спочатку не вірив, а тоді вже в ЗМІ, по телебаченню, почали казати. Ми зрозуміли, що нам необхідно боронити країну, і як енергетики ми повинні виконувати свою роботу до кінця. Як наше керівництво говорить, ви воїни енергетичного фронту. Ті воїни, які захищають землю, боронять, а ми зобов'язані ремонтувати і надавати електричну енергію споживачам. Я не виїжджав нікуди і виконував роботу, тому що комусь треба було. Наші діти, наші внуки боронять країну. Ми не маємо права тікати з міста, кидати роботу і залишати людей без електроенергії. Вибухи, тільки перші пориви дротів, трансформаторних підстанцій — відразу ж довелося виїжджати і виконувати роботу. Ми на самому початку потрапили під мінометний обстріл, і лобове скло пробило осколками, пошкодило автомобіль. Але я крикнув хлопцям: "Швидше тікайте". І водію сказав, щоб не по прямій їхав, а петляв, щоб до нас не прилетіли осколки, щоб не травмували людей і не повбивали нас.
А був іще один момент. Ми виїхали в один із населених пунктів поблизу Херсона. Приїхали виконувати роботу, не встигли ще розставити автомобіль, а я як керівник бригади почав розглядати місце роботи, щоб під'їхав поближче автомобіль і можна було виконувати роботу. І потрапили ми під касетний обстріл з боку окупантів. Я почув, що згори летить, гул, і крикнув хлопцям: "Лягайте і повзіть під машину". Вони так і зробили. І я тоді теж упав на землю і давай швидше повзти під машину. Машину нашу розбомбили, скати побили, установку розбили, кабіна вся прострелена. Слава Богу, залишилися всі живі й здорові. Ми полежали ще під машиною, поки закінчились ці обстріли. Коли все стихло, я дав команду водію спробувати завезти машину. Він мені каже: "Павле Володимировичу, як же я можу завезти – колеса прострелені і установка прострелена". Я говорю: "Пробуй. Треба нам виїжджати із зони обстрілу". Тоді він спробував завезти, і машина завелася. І ми на спущених колесах, з пробитою установкою виїхали із зони обстрілу, під'їхали під дерева, щоб зверху не бачили, куди ми ділися. Я тоді сповістив керівництво, що ми потрапили під обстріли, що нам необхідна допомога, щоб привезли нам скати та диски, щоб ми могли змонтувати і покинути те місце, де обстріли. Нам привезли, ми поставили скати і потихеньку звідти поїхали", — розповідає Павло Олійник.
"Воїни енергетичного фронту"
Павло Олійник впевнений, що вороги спеціально обстрілювали спецавтомобіль енергетиків. Троє з його бригади були поранені. Але нині вже повернулися до роботи. А ремонтники знайшли інший спосіб пересування.
"Нас вже почали обстрілювати частіше. З головним інженером обговорили варіант, щоб можна було виїжджати на легковому автомобілі, тому що наш автомобіль був сильно примітний. І треба було обов'язково, щоб швидше можна було зробити роботу і швидше звідти відʼїхати. Тоді надали нам легковий автомобіль. І ми почали підніматися на лазах, на опори, відновлювати пошкоджені дроти, ізолятори, трансформаторні підстанції. Пішло діло краще. Ми тоді вже здобули досвід, що можна на легковому автомобілі швидше та оперативніше виконати і роботу, і залишиться всім живими і здоровими. Нашу машину вже не раз обстріляли, тому ми вирішили, що нас вже ловлять. Тобто, можливо, там було недалеко, була посадка від населеного пункту — 2-3 кілометри. Нас вже примітили, що ми виконуємо і швидко тікаємо, то ми тоді почали підніматися на лазах, на стовпи, щоб не було так примітно, щоб техніка під’їхала і щоб ми не попалися під обстріл. Росіяни спеціально нас обстрілювали, тому що вони знали, що поряд можуть бути наші воїни, оскільки електроенергія потрібна і їм, зокрема для ремонту їхньої техніки, для зарядки акумуляторів, для заправки автомобілів, танків тощо. То вони нас вже ловили, щоб ми не виконували такі роботи. Але ми все одно виконували, виконуємо і будемо виконувати, поки не настане мир в нашій країні.
У нас не тільки Миколаївський район, ми виконуємо і Снігурівський, і Новоодеський райони. Це наш прямий обов'язок. Ми виконуємо роботи, щоб споживачі отримували якісну електроенергію. Є закріплені населені пункти. Зараз ми виконуємо все, щоб кожна сім'я, а особливо діти й жінки, яких воїни наші боронять і пішли воювати, не замерзли від холоду, щоб мали тепло вдома та воду. Бо не буде електроенергії — не буде води, не буде електроенергії — не буде тепла", — зазначає енергетик.
"Людей і техніки не вистачає, але ми намагаємося виконувати роботу якісно"
Робочий день Павла Олійника триває з раннього ранку до пізньої ночі. Навіть якщо є загроза обстрілу, енергетики все одно виїжджають ремонтувати несправності. Але при цьому намагаються дотримуватися необхідних заходів безпеки.
"Я вже о 6:15 на роботі. Мені необхідно зорієнтуватися, взнати по диспетчерській, які є пошкодження, повиписувати наряди. Тому що всі без виключень роботи в електроустановках виконуються по нарядах або по розпорядженню. Тож я зобовʼязаний виконати ці роботи, продумати, який необхідний матеріал для того, щоб усунути дефекти та пошкоджені мережі, щоб взяти матеріал і поки монтери прибудуть на роботу, я зобов'язаний це все зробити. І тоді вони, коли приходять, завантажать все на автомобілі, і ми виїжджаємо виконувати роботи. Але ж стараємося приховати автомобіль. Якщо є можливість, то десь від’їхати в сторону, а потім їдемо на місце і виконуємо. Хочемо, не хочемо, ми зобов'язані виконати, тому що це люди, а людей залишати без тепла, без електроенергії неможливо.
Працівників не вистачає. Не вистачає фахівців, тому що багато наших енергетиків боронять країну. Як і всі люди, так і вони боронять. І не вистачає електромонтерів, майстрів — якраз тих людей, яких необхідно для усунення дефектів та пошкоджень. Доводиться виконувати, як кажуть, і за себе, і за іншого. Оце найскладніше. Ми зараз отримали "гуманітарку" по матеріалах. Трохи нам надали техніки, оскільки нашу техніку Російська Федерація розбомбила. От цього не хватає. Було б більше, ми і оперативніше, і якісніше виконували, хоча ми стараємося виконувати якісно роботу", — розповідає Павло Олійник.
Павло Олійник. Фото з особистого архіву
"Одного разу довелось застосовувати боксерські навички в житті"
Варто зазначити, що у свої 68 років Павло Олійник часто своїми руками виконує роботи на електроопорах. Простими словами, сам вилазить на стовп і нагорі щось ремонтує. Каже, треба показати молодим співробітникам, як правильно підніматися, щоб не впасти, що та як робити на висоті, не на словах, а на ділі.
Павло Олійник переконаний, що у прекрасній формі його тримає спорт. Він і досі стає у боксерські спаринги, постійно тренується. Кілька років тому чоловіку довелося застосувати свої боксерські навички в житті.
"Я був в Одесі, там є вулиця Марсельська. Три чоловіки взяли дівчинку за руки і волочили в машину. Вона кричить, щоб допомогли її. Ніхто не озивався. Я, звісно, пішов. Підходжу ближче та й кажу: "Хлопці, відпустіть дівчинку. Вона ж молоденька ще". А вони проганяють мене, мовляв, іди, діду, своєю стороною. І довелося свої навички застосувати, утихомирить їх. Дівчинку відпустили після того, як і одного, другого уложив. І дівчинка вибігла, крикнула, тільки мені "спасибі" і побігла. А тоді вже люди кажуть мені: "Тікай, а то поліція приїде та забере тебе". Через деякий час я їх зустрічав. Як з’ясувалося, ці хлопці таких молодих дівчаток затягали в машину, а потім вивозили в Туреччину в борделі. Так мені вже розказали після всього. Тоді я отримав від них два ножових поранення в спину. Так ці шрами у мене і залишилися на все життя. Їх було троє, і третій ножем два рази вдарив по спині".
"Ми завжди повинні простягнути один одному руку допомоги"
Павло Олійник каже, що не міг інакше, адже сам – батько двох доньок. Вони уже дорослі, мають своїх дітей. Трьом онукам пан Павло приділяє чимало часу. Тим більше, що один із них теж цікавиться електрикою. Позаяк бачить, як дідусь частенько щось робить по дому.
"То, що своїми руками робиш проводки, це дрібниці, я вважаю. А так вдома, все автоматично, все підключено. В мене є навіть шкільний токарний станок, який стоїть в гаражі. Стараюся внуку показувати, як і що робити. Онук менший біля мене, він ще в школу ходить. Чому мене дочка нікуди не відпускає, хоча мене є своя квартира? Каже, "Тату, у нас місце є, займайся онуком". От і все. Так займаюся. Показую. Йому цікаво. І коли я спортом займаюся, він біля мене. Я у фізкультцентр йду, і він зі мною. Уроки теж разом робимо.
Сусіди, звісно, просять допомогти. І як не допомогти людині? Одним місцем і розвернутися піти? Так неможливо, це ж люди. І ми завжди повинні простягнути один одному руку допомоги. Без цього не можна. Так мене виховували. І по-іншому мене вже не переробиш, бо я людина у віці і розумію, що необхідно допомагати друг другу", — наголошує Павло Олійник.
Торік Павла Олійника нагородили орденом "За заслуги" третього ступеня. Відзнаку вручав сам президент України. Крім цього, у енергетика є ще чимало інших нагород як у професійній діяльності, так і в спортивній. Розповідає, був у нього куточок вдома із завойованими відзнаками у боксі, але нині залишилася невелика частка — онуки порозносили. А пан Павло і не проти. Каже, йому приємно, що дітлахи пишаються дідусем.
