Фото з інстаграм-сторінки arsen_mirzoian
"Пісня — це "виварений" діалог, з пісні ти, як кажуть, слів не викинеш, і це вже заримована історія, яка не забудеться, яку не перекрутиш і з контексту нічого не вирвеш, вона така, як є"
Арсене, привіт. Ти взагалі намагався підрахувати, де тебе зараз частіше можна побачити з виступами — на лінії зіткнення?
Ні-ні, це нереалістично.
Мається на увазі біля військових.
Біля військових — так. От вчора ми були в Білоцерківському військовому шпиталі, бо колишній комбриг 72-ої бригади на позивний "Слов’ян" уже догулював відпустку (я вчора позначив його в пості на фейсбуці, написав, що справжній командир навіть у свою відпустку приїжджає до своїх підлеглих, навіть у шпиталь), і він попросив мене приїхати. Я взяв гітару й приїхав, бо зі "Слов’яном" ми знайомі ще з 16-го року з Авдіївки.
Якщо говорити про військових, з якими ти зустрічався, які позивні тобі запам’ятались найбільше саме через історії, як виникли їхні позивні?
Наприклад, я знаю двох бійців на позивний "Бетмен" і в них просто неймовірні історії. На щастя, всі вони благополучні, але один з них був у полоні три роки. Постать ніби й відома, в нього дуже багато фотографій з Гіві, з Моторолою, з Захарченком, яких він потім прибрав. Що стосується другого "Бетмена", той взагалі був один за рікою 21 день без їжі, без нічого. Це, здається, був березень місяць, кінець. Тобто ти чуєш голоси ворога, вже розбираєш тембр, але нічого не можеш зробити, й ховатись доводиться у воді й спати у воді, щоб тебе не бачив тепловізор. Я так подумав, що двоє людей з однаковими позивними, ті, що я знаю, і не просто так у людей позивний "Бетмен".
"Це метафорична історія, щоб показати свідків війни. Тих, які виживуть і яким є що розповісти. Це ідея Віктора Скуратовського… Ми не показуємо війну, але ми бачимо наслідки й розуміємо, що є люди з загостреним відчуттям справедливості і з сумними очима"
Тому зараз всім військовим, які нас слухають, велика шана, повага й подяка за все, що ви робите. І ще розкажи про кліп, як він знімався, бо там реальні бійці з їхніми родинами.
Це метафорична історія, щоб показати свідків війни. Тих, які виживуть і яким є що розповісти. Це ідея Віктора Скуратовського. Ми вирішили, що від війни ми не втечемо з картинки, але ми можемо показати, наприклад, вже не воєнну історію, а як виглядає мирна життя. Ця картинка може бути ілюстрацією навіть післявоєнного часу. Ми не показуємо війну, але ми бачимо наслідки й розуміємо, що є люди з загостреним відчуттям справедливості і з сумними очима. Треба жити, треба бачити, чути, відчувати й робити так, щоб більше такого ніколи не сталось.
"Ми починали писати цей довгий-довгий вірш з Артуром Позняковим, це і є той позивний "Тушик". В Бахмуті ми тоді попали під обстріл, розпочався бій, я слухав рацію і намагався запам’ятати, хто що робить, а потім у "Тушика" вже уточнював позивні. А потім "Тушик" загинув і я вирішив не дописувати всю цю віршовану поему і зробити пісню вже не конкретно про 93-ю бригаду. Подумав, що це буде пісня про всіх тих, хто пише цю історію позивними. Та й у кожної бригади був свій Бахмут: у 79-ки Мар’їнка, у 110-ки Авдіївка і Вугледар у 72-ки"
Сподіваюсь, ці слова долетять до людей, які десь можуть щось і забути, а таких теж у нас вистачає.
Часто люди забувають, бо це бувають інтерв’ю, хтось щось сказав, потім вирвані з контексту слова, перекручуються. А пісня — це "виварений" діалог, з пісні ти, як кажуть, слів не викинеш, і це вже заримована історія, яка не забудеться, яку не перекрутиш і з контексту нічого не вирвеш, вона така, як є.
Ти сказав про "виварений" діалог, у пісні "Позивні" він про що?
Ми починали писати цей довгий-довгий вірш з Артуром Позняковим, це і є той позивний "Тушик". В Бахмуті ми тоді попали під обстріл, розпочався бій, я просто слухав рацію і намагався запам’ятати, хто що робить, а потім у "Тушика" вже уточнював позивні, щоб я нічого не наплутав, інформація ж має бути достовірною. І так ми з ним писали всю цю історію, а потім "Тушик" загинув і я вирішив не дописувати всю цю віршовану поему і зробити пісню вже не конкретно про 93-ю бригаду. Подумав, що це буде пісня про всіх тих, хто пише цю історію позивними. Та й у кожної бригади був свій Бахмут: у 79-ки Мар’їнка, у 110-ки Авдіївка і Вугледар у 72-ки. Тому не будемо десь конкретизувати й говорити про щось одне, будемо брати загалом.
Слухати трек "Позивні" Арсена Мірзояна, як і багато інших прем’єр, можна в плейлісті "Промінь рекомендує 2025" на Spotify.
