Фото: DW
Книжки моїх колег теж заслуговують на серйозну увагу
Що для вас ця нагорода? Про що вона?
Вона про те, що в Європі залишається на високому рівні інтерес до подій в Україні. До війни, до російської агресії, до оборони України її громадянами. І це для мене найважливіше. Я думаю, що премія ще більше підніме цікавість до цієї тематики і зверне увагу не лише на книжку “Наша щоденна війна”, а й також на книжки моїх колег, які заслуговують на дуже пильну і серйозну увагу. Це книги Олександра Мехеда, Артема Чапая та інших.
Це другий том, і він відрізняється від першого
Як довго ви працювали над збіркою есеїв?
Насправді, це другий том. Хоча він відрізняється від першого. Перша книжка "Щоденник агресії" описує події до липня 2022 року. І в щоденникових записах в першій книзі я вставив дуже багато пояснень про українську історію, російсько-українські відносини, визначальних фігур в нашій історії, таких як гетьман Мазепа та інші. Друга книжка починається з аналізу подій від серпня 2022 року до другої річниці повномасштабної війни, тобто до лютого 2024 року. Туди увійшли дуже багато епізодів, про які практично ніхто не писав в пресі. Звичайно, це і власний досвід, і власні поїздки, і власне спілкування з біженцями та учасниками подій. З тими, хто зараз робить все, щоб Україна відстояла свою територію і свою Незалежність. Були у мене також зустрічі з біженцями за кордоном, тож є історії українців з різних регіонів про те, як війна вплинула на їхнє життя.
Західний і східний читач знає дуже мало правди про цю війну
Як ви, працюючи над книгами, визначали для себе цільову аудиторію? Ви писали їх для українських читачів чи закордонних?
Першу книжку мене спровокували видати мої закордонні видавці, яких дуже хвилювало, що західний і східний читач знає дуже мало правди про російську політику щодо України, про цю війну, про те, що в Україні відбувається. Наприклад, коли я писав про батальйон "Азов", і спочатку надрукував есей в Норвегії, то я отримав досить різкі відгуки, мовляв, я прославляю нацистів. І пішло майже півтора роки на те, щоб довести, що міф про нацистів створила Росія. Тож, на західних і східних територіях нам просто доводиться воювати за історичну правду. Тому і перша, і друга книжка написані, перш за все, для іноземного читача.
Український читач не дуже хоче читати про те, що відчуває щодня
Український читач насправді не дуже хоче читати про те, що він постійно відчуває і бачить навколо себе. Нинішня іноземна перекладна література – зовсім про інше. Саме вона стає бестселерами в Україні, а не книжки про цю війну. Тож, в принципі, цільова аудиторія і цієї книжки, і другої, і третьої, яку я скоро буду закінчувати – це читачі за межами України.
Змалюйте, будь ласка, загальну атмосферу щодо сприйняття теми війни в Україні. Який на неї нині попит? Я пам’ятаю, як на початку повномасштабного вторгнення нам з вами було складно записати бодай невеличке інтерв’ю чи коментар, оскільки у вас були практично безперервні включення за кордон. Ви постійно давали інтерв’ю, ви їздили, ви багато розповідали, зокрема у Франції. Припускаю, що зараз ця інтенсивність зменшилася. І зменшилася кількість запитань до вас та пропозицій брати участь в ефірах.
Це правда. Наприклад, у 2022 році, після початку нової агресії Росії мені доводилося писати по 5 статтей на тиждень для іноземної преси про те, що відбувається в Україні. Зараз я пишу може одну статтю на 10-14 днів. Звичайно, зараз немає і стільки дзвінків від кореспондентів. Вони є, але їх значно менше. Тема України перестала бути актуальною для іноземного суспільства. Спочатку її замінила тема Сектора Гази, потім – Сирія.
Ми не можемо дозволити, щоб про нас забули
Тому я вважаю, що потрібно нав’язувати українську тему там, де про неї нібито втомилися чути. Тому що ми боремося, допоки нам допомагають і думками, і зброєю, і в будь-який інший спосіб. І зараз це робити набагато важче, ніж було в 2022-2023 році, коли тема України була гарячою і турбувала практично всіх.
Я дуже радію, коли виходять книжки моїх колег. І коли я бачу, що вони потрапляють в огляди чи в рекомендації таких серйозних видань, як ВВС, Telegraf чи список улюблених книжок Чикагської публічної бібліотеки, відчуваю, що це надважливо. І воно буде ще більш важливим наступного року чи через рік. Ми не можемо дозволити, щоб про нас забули, щоб думали, що це вічно тліючий чи напівтліючий військовий конфлікт.
Андрій Курков — український письменник, журналіст, кіносценарист. Був президентом PEN Ukraine. Він є автором понад 20 книг, серед яких як дорослі романи, так і казки для дітей. Курков також написав понад 20 сценаріїв для художніх та документальних фільмів. Книги письменника перекладені 36 мовами. Найбільше книжок перекладено німецькою, французькою та англійською. Книги Куркова вже двічі потрапляли до довгого списку Міжнародної Букерівської премії — у 2023 та 2024 роках.
