Ілюстративне фото: armyinform.com.ua
"Ми отримали якісний документ"
На що спрямований ухвалений 15 січня 2025 року законопроєкт "Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав осіб з інвалідністю на працю"?
Цей законопроєкт має на меті створити додаткові можливості для осіб з інвалідністю у реалізації їхнього права на працю і загалом на зайнятість. Закон спрямований на ширше коло правовідносин, не лише на трудові ‒ щодо проходження служби в органах державної влади, місцевого самоврядування і щодо самозайнятих осіб. Передбачається механізм більш ефективного стимулювання роботодавців для залучення осіб з інвалідністю до трудових правовідносин, їх ширшого працевлаштування.
Хто саме долучився до роботи над цим законопроєктом?
Від початку це був урядовий законопроєкт 5344, який подали до Верховної Ради ще у квітні 2021 року. До нього з’явилося чотири альтернативні законопроєкти. І за результатами опрацювання і первинного, і альтернативних законопроєктів, керівниця профільного комітету Верховної Ради Галина Третякова узагальнила напрацьовані ідеї та подала допрацьований законопроєкт, який і був ухвалений 15 січня. Над ним працювали експерти, яких залучив Офіс Ради Європи в Україні, тобто була зовнішня експертиза, що дуже важливо для нас. А також у процесі підготовки було створено у межах профільного комітету робочу групу, до якої залучили представників роботодавців та громадських організацій осіб з інвалідністю. Було проведено понад 20 робочих засідань. Ми активно дискутували щодо спірних положень законопроєкту, дякую всім учасникам. На виході ми отримали якісний документ.
Норматив працевлаштування осіб з інвалідністю ‒ 4% від загальної кількості найманих працівників
Рівень працевлаштування осіб з інвалідністю наразі вкрай низький. Лише близько 17% людей з інвалідністю були працевлаштовані у 2021 році. Які є проблеми із працевлаштування таких людей на сьогодні?
Насправді це комплексна проблема. Навіть у доковідні часи рівень працевлаштування не перевищував 20% від загальної кількості осіб з інвалідністю. Тут є суб’єктивні причини, коли особа має суттєві функціональні порушення, які унеможливлюють активне залучення її до ринку праці. Але є багато чинників, які стосуються і нормативних перешкод, і загалом практики імплементації норм, як сьогодні існують. Є хороший механізм, який працює в багатьох країнах Європи, це норматив працевлаштування осіб з інвалідністю. Він становить 4% від загальної кількості середньооблікової чисельності найманих працівників, якщо кількість загалом найманих працівників не більше 25. У роботодавців, де працює від 8 до 25 осіб, є обов’язок працевлаштувати одну особу з інвалідністю. Цей норматив є ніби обов’язковим для всіх, але фактично він є обов’язковим лише для підприємств приватного сектора, бо тільки вони сплачують штрафи за невиконання цього нормативу. Тобто якщо норматив не виконується у державних органах чи установах, то ніяких санкцій для них не буде. Виходить, що має місце вибірковий підхід до працевлаштування осіб з інвалідністю.
Штраф у розмірі річної заробітної плати за кожну непрацевлаштовану особу в межах нормативу
Адміністративно-господарські санкції нараховуються щороку. За результатами попереднього року, ті підприємства, що не виконали нормативи працевлаштування осіб з інвалідністю, сплачують досить суттєві адміністративно-господарські санкції у розмірі річної заробітної плати за кожну непрацевлаштовану особу в межах нормативу. Ясна річ, роботодавці зараз у складній ситуації через повномасштабну війну. Саме тому законопроєкт передбачає поширення нормативу для всіх підприємств ‒ і приватних, і державних. У цій частині держава має показувати приклад працевлаштування осіб з інвалідністю. Важливо, що адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу замінюються на цільовий внесок роботодавця, який буде сплачуватися не одноразово раз на рік, а щоквартально. Адмініструвати цей внесок, відповідно до закону, будуть органи державної податкової служби. Цей внесок суттєво нижчий за адміністративно-господарські санкції ‒ він становить 40% від середньої заробітної плати кожного непрацевлаштованого. Але в рамках воєнного стану цей внесок ще удвічі зменшений і становить 20% від нарахованої зарплати, середньої по підприємству.
.jpg)
Олена Кульчицька. Фото: Український кризовий медіацентр
Щодо нормативних перешкод, йдеться про те, що особи часто стикаються із ситуаціями, коли у спробі працевлаштування роботодавець каже, що я не можу вас працевлаштувати, бо це протипоказано вам за станом здоров’я ‒ і посилається на нормативні акти та рекомендації медико-соціальних експертних комісій. Зараз вони називаються експертними командами з оцінювання повсякденного функціонування. Дуже часто особам з інвалідністю пишуть таку рекомендацію: «Показано працевлаштування для виконання роботи вдома». Але, на жаль, не всі роботи можна виконувати вдома, хоча особи з інвалідністю є пріоритетною категорією людей, які могли б бути працевлаштовані за таких умов виконання роботи. Наприклад, «Укрзалізниця» активно повертає до роботи своїх працівників, які мають інвалідність після поранень. Але зрозуміло, що їм не можуть запропонувати роботу на дому. Це і є перешкодою щодо можливості працевлаштування.
Норматив працевлаштування враховуватиме робочі місця, що не пов’язані з важкими чи шкідливими умовами праці
Ініціатива покликана створити рівні умови для всіх, хто може і хоче працювати. Які конкретні кроки щодо цього прописані у законопроєкті?
Насамперед це те, що стосується відсотка працевлаштування осіб з інвалідністю. Він стає обов’язковим для всіх категорій підприємств і державного, і приватного сектора. Винятком є зменшена вимога щодо виконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю для тих підприємств, які займаються наданням послуг у сфері охорони здоров’я, соціального захисту і реабілітації. Тому що це досить специфічні види діяльності. Що стосується постійної проблеми, яка виникає зараз у контексті виконання нормативу працевлаштування, вона пов’язана з підприємствами, де є важкі та шкідливі умови праці. Тут є законодавчі обмеження. Законопроєкт пропонує вихід із цієї ситуації в тому, що Кабмін протягом трьох місяців з моменту ухвалення законопроєкту має розробити перелік тих видів робіт, на яких є важкі, небезпечні або шкідливі умови праці, котрі не будуть включатися до розрахунку нормативу. Наприклад, є металургійне підприємство. Зрозуміло, що там багато робіт виконується у важких та шкідливих умовах праці, отже, тут можуть існувати певні обмеження щодо можливості працевлаштування осіб з інвалідністю. У розрахунку нормативу для такого підприємства будуть враховуватися усі ті робочі місця, які існують на цьому підприємстві, але не пов’язані з важкими чи шкідливими умовами праці. Тобто може розглядатися адміністративний або допоміжний персонал, охоронці, прибиральники тощо. Саме від цих категорій і буде встановлюватися норматив працевлаштування осіб з інвалідністю.
Додатково законопроєкт спрямований на формування індивідуального підходу до кожної людини. Він полягає в тому, що для кожної особи з інвалідністю, яка має намір працевлаштуватися, може бути забезпечено надання соціальних послуг. Йдеться про послугу соціального супроводу при працевлаштуванні, послугу персонального асистента, перекладача жестовою мовою тощо. Це враховуватиме індивідуальні потреби людини і максимально полегшить процес її адаптації до трудової діяльності.
Послуга соціального супроводу покликана допомогти і людині з інвалідністю, і роботодавцеві
Розкажіть докладніше про соціальний супровід. Хто його здійснюватиме?
Насправді у нас існує послуга соціального супроводу на робочому місці. Вона є у класифікаторі соціальних послуг, але надавачів таких послуг майже немає, на жаль. Тому отримати таку послугу сьогодні практично неможливо. Одна з проблем ‒ це те, що фінансування соціальних послуг покладається на територіальні громади. А громади зосереджені на наданні послуг, які забезпечують більш базові потреби, тому послуга соціального супроводу залишається недофінансованою. Але у рамках діяльності «Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю» є програма, що передбачає фінансування конкурсних проєктів, які реалізовують громадські організації осіб з інвалідністю. Один із таких конкурсних проєктів у 2023 році ‒ це було надання послуги соціального супроводу при працевлаштуванні. Цей досвід показав, що послуга насправді є дуже потрібною. Тому що особам з інвалідністю, котрі здобувають вищу або професійно-технічну освіту, дуже складно працевлаштуватися, адже є недовіра роботодавця стосовно надання так званого першого шансу у працевлаштуванні ‒ коли у людини ще немає ніякого досвіду, не зрозуміло, як вона зможе впоратися зі своїми трудовими обов’язками, і ніхто не готовий цей процес полегшити. Саме на послугу соціального супроводу, яку надає соцпрацівник, і покладається це завдання ‒ підготувати людину до співбесіди, допомогти зрозуміти, наскільки вакансія відповідає запитам особи з інвалідністю та наскільки роботодавець готовий адаптувати робоче місце під потреби особи. У нашому чинному законодавстві ця адаптація зводиться тільки до облаштування робочого місця безпосередньо ‒ придбання спеціального крісла, поліпшення освітлення чи встановлення відповідного програмного забезпечення. Але адаптація полягає не лише в цьому. Людина може потребувати, наприклад, гнучкого графіка або зменшення нормативів виконання робіт. Люди з інвалідністю готові працювати, але з об’єктивних причин не завжди готові працювати упродовж повного робочого дня. На це все і спрямована послуга соціального супроводу ‒ щоб допомогти і людині з інвалідністю, і роботодавцеві у процесі працевлаштування особи.
