Хлопчик
Народження хлопчика в родині було більш бажаним, ніж народження дівчинки. По-перше, рід вівся по чоловічій лінії, по-друге, мати сина було вигідно економічно. Коли цей хлопчик виростав й одружувався, він приводив дружину до своїх батьків. Якщо ж народжувалася дівчинка, треба було віддати її до родини чоловіка, ще й з приданим. У доіндустріальному, аграрному українському суспільстві до початку XX ст., якщо дочка виходила заміж за парубка із сусіднього села, то побачити рідних вона могла лише на великі свята – Різдво чи Великдень.
У дитинстві хлопці опановували так звані чоловічі види діяльності, а дівчата – жіночі. Хлопці трудову кар’єру починали з того, що могли випасати, наприклад, гусей. Якщо батько спеціалізувався на якомусь ремеслі, наприклад, був гончарем, ковалем, землеробом, будівельником, сини намагалися опанувати його професію. Дітей залучали до роботи з 5-6 років. Ймовірно, однією з причин їхньої смертності в ранньому віці, могло бути фізичне перенавантаження, яке діти просто не витримували.
Парубок
Перше, що відрізняло хлопчика від парубка, це те, що останній вже мав у віці 17-18-19 років шукати собі дружину. Українське традиційне суспільство було патріархальним, і робило акцент на ціннісній вартості саме чоловіка. Щодо дівчат були завищені вимоги.
Хоча краса була більшим пріоритетом, козирем для дівчат, на вроду хлопців теж звертали увагу. Престижно було мати бороду та вуса (ознаки статевої зрілості). Змалечку хлопців навіть лякали, що якщо вони торкатимуться предметів господарства, якими традиційно опікуються жінки, наприклад, заглянуть в пікну діжу, вуса не будуть рости.
Ідеальний парубок мав бути з хорошої родини, яка мала статки, поле, господарство тощо. Ніхто не хотів пов’язувати життя з сиротами, бо у них нічого не було за душею. Хлопець мав бути також працьовитим. Парубкам, які об’єднувалися в парубочі громади, село і старші чоловіки доручали виконувати певні важливі завдання: комунікаційні, господарчі, вони активно включалися в життя своєї громади.
Хлопці збиралися у ватаги й могли ходити на вечорниці – обирати майбутню дружину як у своєму селі, так і в сусідніх. Це працювало як сучасні сайти знайомств, де можна переглядати анкети, проте тоді це могли робити лише хлопці. Дівчата сиділи й чекали. На вечорницях (лише у своєму селі) вони мали показати себе, співати, вишивати, танцювати, жартувати. Це був наче ярмарок.
Суспільство було дуже жорстоке саме до дівчат, вважалося, що пристойну дівчину неможливо звабити. Питання фізіології прямо впливало на долю й життя людей. Неодружений парубок міг бути біологічним батьком, але не визнавати свою дитину, або його батьки могли не хотіли бачити дівчину своєю невісткою та не дозволяли одружуватися. Нецнотливість хлопця ніяк не впливала на його подальше життя, він міг спокійно одружитися з іншою, стати господарем, батьком.
Авторитетами в суспільстві були тільки одружені чоловіки. У багатьох селах неодружених чоловіків будь-якого віку називали "парубками", навіть якщо цей парубок вже був фактично дідом. Такі парубки жили при батьках, не мали поваги, їх, наприклад, не наділяли землею.
Чоловік
Парубки ставали чоловіками, коли одружувались. У деяких регіонах України був відомий такий обряд, як "комора", тобто публічна перевірка нареченої на цноту, що відбувалася на території молодого. Якщо парубок не міг продемонструвати свою сексуальну спроможність, його міг замінити інший чоловік з того ж роду. Інтереси сім’ї, роду для традиційного суспільства були набагато важливіші, ніж індивідуальні.
Чоловіка робила чоловіком спроможність заробляти гроші, його "вартісність" оцінювали через статки. Справжній чоловік мав працювати на сім’ю. Суспільство до бездітних пар ставилося негативно, проте відповідальною за це вважали дружину. Авторитет чоловіка, в якого не було нащадків, не підривався, на відміну від авторитету його дружини. Жінка взагалі мала бути "мудрою", тобто не помічати незначних вад чоловіка, не докоряти йому, якщо він виконував свої основні функції як господаря. Чоловіку дозволяли певні вольності, наприклад, гримнути на дружину, дати їх ляпаса, зрадити – це вважалося тим, на що не треба звертати уваги.
Дідусь
Умовно вік старості починався після 40 років, коли вже в чоловіка з’являлись онуки. Можна було стати дідом навіть у 35 років (наприклад, якщо і в тебе, і в твого первістка дитина з'явилась у 17 років), після цього вважалося, що народжувати своїх дітей – не дуже пристойно, як і спати в одному ліжку бабі та діду. Основною соціальною функцією чоловіків у поважному віці було передавання знань і господарчої мудрості синам та онукам.
Старих не можна було кривдити, тому що вони стояли вже на порозі смерті, і якби образилися на дітей, то після похорон могли б "повертатися", щоб помститися. До дідусів і бабусь у родині ставилися з пошаною і повагою.
