Про роботу Укрзалізниці
Укрзалізниця станом на сьогодні вже орієнтується не на евакуаційні програми, а більше на економічні. Зокрема в порту "Рені" на Одещині шукаємо механізми, як можна додати пропускну спроможність для наших вантажів та експорту. Це зараз головне завдання.
На початку 1990-х років у порту "Рені" вантажили 13 млн тонн на рік. Однак з того часу багато чого змінилося. Торік порт переправив 1,3 млн тонн. Шукаємо, як додати можливість залізниці довозити більше вантажів, щоб зробили більше.
Про регулярні та евакуаційні рейси
Регулярне сполучення зростає. Ми 2 тижні тому запровадили платні рейси із заходу на схід. Із 7 тисяч квитків на день попит збільшився до 40 тисяч квитків на день. До війни купували 70 тисяч квитків щодня. Дедалі більше людей повертаються із заходу у центр країни. Ми зменшуємо кількість евакуаційних потягів зі сходу.
Наприклад, сьогодні перший день, коли ми не їдемо із Слов’янська евакуаційними рейсами, оскільки дуже зменшився потік. Ми спільно із Луганською та Донецькими ОВА вирішили не їхати цим рейсом, а поїдемо завтра. Тобто будемо їхати через день.
Про зруйновані залізничні вузли
Ворог б’є авіаударами та ракетними обстрілами по залізничній інфраструктурі щодня, від 1 до 3 об’єктів. Однак кожного дня наші працівники виходять і ремонтують нашу інфраструктуру: і колії, і контактну мережу, і мости. І ми продовжуємо їхати далі. Це нас не зупиняє, ми й надалі працюємо.
Нині є програма з відновлення мостів в напрямку Київ та Ірпінь (там два мости), а також мостів в напрямку Чернігова. Уже завтра ми поїдемо першим залізничним рейсом до Чернігова.
Про білоруське майно в Україні
Можу сказати, що зараз в нас немає залізничного сполучення з Білоруссю.
На момент війни в Україні перебували три білоруські локомотиви, 6 працівників локомотивних бригад і 7 тисяч білоруських вагонів.
Водночас на території Білорусі знаходилися чотири наші машиністи, 2 наші локомотиви та менш як 500 вагонів. Для нас було найголовніше визволити наших людей, і ми це зробили. На жаль, білоруська сторона намагалася забрати лише вагони і їм це не вдається. Для них ключова мета — залізо. А ми — країна, яка воює за людей.
Про забезпечення залізниці
На дизельне паливо ми переходили на деяких ділянках тимчасово, коли не відновлювали контактну мережу. Скрізь, де є контактна мережа, ми їдемо електровозами. На Чернігів ми на три дні поїдемо тепловозом, а з понеділка — електровозом. Паралельно закінчуємо роботу з контактною мережею.
Перед війною ми добре запаслися паливом. На початок війни в нас залишок становив 47 діб. З початком війни в нас зменшилося споживання. Палива на сьогодні достатньо. Також ми допомагаємо приватним компаніям поповнювати паливо з Європи через західні прикордонні переходи. Вважаємо, що в нас його вистачить.
Про відновлювальні роботи
Війна показала, що коли прийшов ворог, то державні інфраструктурні компанії, такі як Укрзалізниця, Укрпошта, морські порти стали і роблять свою роботу. Залізничники знають, що інакше неможливо, треба виконувати свою роботу.
У нас відновлювальна робота вже почалася на декількох напрямках. Важливо, що щойно наші війська відвойовують міста, дуже швидко туди повертатися залізничною інфраструктурою: і вантажною, і пасажирською. І в напрямку Ірпеня, Чернігівщини. Те, що нам вдавалося робити раніше місяцями, ми робимо зараз за тижні. Йдеться про відновлення мосту в напрямку Чернігова і двох мостів в напрямку Ірпеня.
Ми вже плануємо, що робитимемо у післявоєнний період, але зараз наше завдання — допомогти країні досягти перемоги якомога швидше.
Фото: facebook.com/Ukrzaliznytsia
