ілюстрація: сайт "sud.ua"
У рейтингу сприйняття корупції від Amnesty International за 2022 рік Україна опинилася на 116-ому місці, піднявшись на 6 пунктів порівняно з попереднім роком. Натомість Росія — 137-ма. Водночас, за словами ведучого Вадима Карп'яка, одним зі слів-асоціацій з Україною залишається корупція: ''Цей образ наскрізь корупційної держави міцно засів поруч зі словом ''Україна'', і навіть самі українці постійно апелюють до ''та у нас все розкрадають''. Безперечно, факт українською корупції є, але чи не було тут медійного підігрівання для того, щоб цей образ українця-корупціонера створити і зафіксувати у свідомості не тільки українців, але й у світовій сфері?'' — ставить запитання ведучий.
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз пояснила, як саме відбувалося медійне утвердження образу корупційної держави: ''Роками українці не довіряли владі. І ця недовіра багато в чому ґрунтується на попередньому досвіді поколінь стосовно того, що нас ображали і, зокрема, обкрадали. Тут ми тихенько любимо забувати, що ми самі дозволяли це робити. Цей момент відповідальності в інформаційному полі загубився, а залишився тільки факт власне корупції. При цьому ми не можемо порахувати, скільки корупційних випадків було. Ми не маємо якоїсь статистики. Окрім того, людям важко — або неможливо — самим розслідувати ці факти. Тобто якщо хтось став свідком хабаря чи почув з достовірних джерел, що такі факти є, простіше зробити емоційний висновок: ''Всі крадуть!'', а не знайти докази, написати заяву в правоохоронні органи, щоб досягнути результату. Такий стан справ — абсолютно живильне середовище для того, щоб формувалося емоційне узагальнення ''всі крадуть''.
Як зазначила психологиня Катерина Гольцберг, помітні два різні підходи щодо оцінки корупції: ''Коли ми говоримо про корупцію, кожен із нас має на увазі якусь іншу корупцію, але ніколи не думає про те, що корупція починається з того, коли він поліцейському на його роботі намагається щось запропонувати. Тому ми дуже любимо знижувати власну відповідальність за якісь вчинки і брати до уваги лише загальну відповідальність. Тут мені згадується когнітивне викривлення, так званий феномен Абіліна, коли всі ухвалюють загальне рішення: кожен окремо не погоджується з цим рішенням, але загалом його ухвалюють, хоча це рішення невигідне, погане. Наприклад, збирається вся родина із пропозицією: давайте поїдемо в місто Абілін. Всі погоджуються, сідають в машину, їдуть по пеклу, без кондиціонера, без зручностей, дуже довго в місто Абілін. Не відчувають задоволення від цієї поїздки і потім з'ясовується, що кожен міг не їхати, відмовитися, але поїхав, тому що вважав, що всі інші підтримують цю ідею. Тому мені здається, що кожен має говорити про своє ставлення до корупції. І тоді кожен із нас, якщо він припинив корупцію в окремому осередку, зможе впоратися із загальною корупцією. Кожен із нас має сказати: рівень корупції зменшується, тому що я її особисто зменшую. Якщо я не даю хабарі, не беру хабарі, то я вже зменшив корумпованість на одну персону точно. Якщо кожна людина зробить це, корупція буде значно знижуватися. Це як смітник: якщо ти не кидаєш сміття повз, вже буде трішки чистіше''.
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз наголосила також на наслідках корупційних скандалів: ''Коли у нас відбувається чергове журналістське розслідування, це хороший факт, але ще дуже важливо, які наслідки мають ці розслідування. Тому що звільнення однієї особи — це не вирішення проблеми. І тут важливо, щоб дискусія в суспільстві розвивалась у такому векторі: не просто ''давайте ось цього негідника знімемо'', а ''давайте змінимо закон для того, щоб інша людина, яка прийде на цю посаду, не стала негідником''. Важливо, щоб ми не емоційно реагували, вимагаючи звільнень, а вимагали змін, які призведуть до того, щоб інші люди на цих посадах не ставали такими, як їхні попередники''.
Психологиня Катерина Гольцберг зауважила, що інститут покарання є вкрай важливим: ''Люди намагаються зрозуміти міру дозволеного. Якщо когось не покарали, я розумію, що я теж можу красти. Це ніби виписує певну індульгенцію кожній людині — все одно покарання немає. Значить, і мені не буде. Це безперервний потік, який неможливо зупинити, тому що один скандал породжує викриття іншого скандалу''.
Фахівчиня з протидії дезінформації Оксана Мороз переконана, що кожен із нас має певну місію в подоланні корупції: ''Нашій антикорупційній системі, яка помітно виросла за ці роки, бракує одного важливого елементу — інформаційної кампанії, яка нагадуватиме, що кожен із нас на своєму місці зобов'язаний все робити для того, щоб зменшувати корупцію. Це усвідомлює невеликий відсоток суспільства, більшість людей не розуміють свого внеску і своїх обов'язків у призупиненні чи подоланні корупції. Безумовно, це не єдина річ, яка має існувати, це лише частина системи. Але така інформаційна кампанія подолає штучність, яку прагне нав’язати Росія. Тому що Росія чіпляє нас за емоції, за якими ми йдемо й поширюємо тези ''всі крадуть''. Принаймні, частину людей ми можемо привчити до того, що треба спочатку перевіряти інформацію, а потім робити якісь заяви''.
Матеріал підготовлено за підтримки Міжнародного фонду "Відродження" у межах проєкту Радіо Культура "ППО. Протипанічна оборона". Матеріал відображає позицію авторів і не обов'язково збігається з позицією Міжнародного фонду "Відродження".
.jpg)
