Портрет Івана Мазепи. Автор: художник Василь Лопата
Що відбулося тоді, коли цю анафему було накладено? За що? Що таке анафема, і чи пов'язані ці питання, адже вони і релігійні, і світські водночас?
Георгій Коваленко: Існує такий забобон, що анафема – це прокляття. Це не зовсім так, хоча в такому саме форматі її Мазепі виголошували. Анафема – це відлучення від церкви. Або визнання церквою того, що ця людина до неї не має стосунку. Або – ця людина мислить не по-християнськи. Або людина скоїла щось таке, що суперечить божим заповідям. "Анафема" Мазепі – це від початку політична дія, дія на залякування і на скріплення імперії, однією з основ якої була і є російська церква.
Що відбулося у 1708 році в Глухові?
Ольга Ковалевська: Поштовхом до всіх подальших подій стали події, які відбулися наприкінці жовтня 1708 року, коли Мазепа разом з оточенням покинули Батурин і вирушили нібито на зустріч з військами Петра Першого. Насправді, на пів дорозі Мазепа зупинив військо і виголосив свою відому промову, яка дійшла до нас в переказі. В тому тексті Мазепа заявив, що йде на з'єднання з військами Карла ХІІ. Тож далі козацька старшина постала перед вибором: або залишитися при Мазепі й рухатися далі, або повернутися назад, якщо вони з ним принципово не згодні. Близько 2000 людей старшини залишилися з ним і рухалися далі, прибувши до ставки Карла ХІІ. Вони кілька днів чекали на офіційну аудієнцію, після цього відбулася зустріч короля із гетьманом. Король був у повному захваті від спілкування з Мазепою, зокрема, від його вишуканої латинської мови. Після чого, очевидно, були обговорені основні моменти, що, де і як далі буде відбуватися. Тоді Мазепа підтвердив своє рішення далі виступати на боці Карла ХІІ, надати йому всю необхідну допомогу, зокрема, надати українські фортеці, українську артилерію, всі запаси фуражу і продовольства для шведської армії. Натомість очікував від шведів допомоги в захисті України від військ Петра І, які вже перебували на той час на частині цих теренів. Як тільки про це стає відомим, Петро І починає, по суті, діяти на випередження. По всій території України починають розсилатися тексти маніфестів, його царських грамот, в яких він заявляє вперше про те, що Мазепа зрадив присязі й перейшов на бік ворога. Після цього було надано наказ всій старшині, яка не була з Мазепою, терміново прибути до Глухова, туди ж мали прибути і священники, зокрема, митрополит Київський і архієпископ Чернігівський. Там було наказано зробити дві важливі речі, які мали спрацювати в плані інформаційної війни. Мазепу позбавили всіх нагород, також відбулося таке символічне дійство, яке було зроблено для залякування населення, коли опудало Мазепи повісили на шибениці. І третім кроком стало проголошення йому 12 листопада 1708 року "анафеми" в місцевому Троїцькому соборі Глухова.
Це була показова театральна вистава?
Ольга Ковалевська: Саме так!
Георгій Коваленко: Говорять, що Петро І сам писав сценарій, бо це дуже нагадувало його "шутейшие" собори. Вийшов такий собі політико-релігійний перфоманс – інформаційні війни того періоду.
Ольга Ковалевська: Те, що Петро долучався до цього тексту, це очевидно і зрозуміло: і за деякими фразами, які там використовувалися, і за тим, як була прописана вся процедура, включаючи одяг священників, розмір свічок тощо.
Георгій Коваленко: І все це відбувалося через кілька днів, як був спалений Батурин. Перед цією подією в Глухові був повністю спалений з убитими жінками, дітьми, всім населенням Батурин, який від Глухова розташований зовсім недалеко. В одному із джерел я читав, що на цій площі, де виголошувалася "анафема", в тому числі були голови священнослужителів. Тобто ті священнослужителі, які брали участь в цьому перфомансі, могли побачити, що буває, якщо ти із чимось незгоден.
Що мотивувало Мазепу на такий крок? Яка була його головна мета, що нівелювала страх перед такими покараннями?
Ольга Ковалевська: Мазепі на той час було що втрачати, в нього було все. Це була найбагатша людина після самого царя, тільки на території Гетьманщини. У нього були величезні маєтки, великі статки, він мав кілька нагород. Тобто йому абсолютно нічого не бракувало в цьому житті. Тобто з матеріальної точки зору, йому було що втрачати. Водночас Мазепа розумів, що на Гетьманщину чекає реформа Війська Запорозького: перетворення іррегулярного війська на регулярну армію під командуванням російських або іноземних офіцерів, що абсолютно не відповідало інтересам козацької старшини. Також на Гетьманщину явно чекала якась адміністративна реформа. Тобто відомі традиційні полки і сотні мали бути ліквідовані, й мав з'явитися інший територіальний поділ. Згодом він з'явився – наміснитцва, губернії тощо. Все це відбулося в процесі інкорпорації українських земель до складу Російської імперії. Мазепа про все знав. Меншиков, як фаворит Петра І, неодноразово вголос заявляв про те, що він хоче отримати собі в підпорядкування територію Гетьманщини. Мазепі про це спочатку досить обережно доносили, потім говорили про це прямим текстом. Він знав про те, що Меншиков робить багато кроків для того, щоб Мазепу усунути і віддати тому якесь Вітебське князівство, а всю територію Гетьманщини передати собі. Тому, розуміючи всі загрози, Мазепа пішов на те, що йому радили члени старшини, члени генерального уряду – спробувати вирвати Гетьманщину з-під опіки, з-під протекторату Московської держави.
Ольга Ковалевська. Фото: vechirniy.kyiv.ua
Чи думав Мазепа про те, що Україна все більше й більше втрачає незалежність? І він втрачав все, і Україна втрачала.
Ольга Ковалевська: Якби війська Карла ХІІ не зайшли на територію Стародубщини, то невідомо, як би історія могла розвиватися далі. Треба врахувати те, що все відбувалося дуже швидко і несподівано. Поява на території Гетьманщини шведського війська на той момент мала для себе певні загрози. Якщо Гетьманщина в цей момент є союзником Московії, то все українське населення – то є ворог щодо шведів. Відтак, до нього можна ставитися, як до населення країни-ворога. Тобто воєнні дії на території Гетьманщини – це означає вбивство мирного населення. Мазепа все робив для того, щоб воєнних дій на території Гетьманщини не допустити. Для чого ще був потрібен цей союз? Якщо він укладає договір зі шведами і стає союзником шведського короля, то принаймні шведи, рухаючись по території Гетьманщини, будуть ставитися до мирного населення, як до населення союзницької держави. І ми маємо тому підтвердження. Наприклад, шведи, на відміну від московського війська, не конфісковували фураж, а купували. Не конфісковували останній хліб, виганяючи людей із хат, а купували його. Ставлення шведів до населення було цивілізованим, як і має бути до союзної держави. Мазепа мав це зробити, щоб убезпечити мирних жителів. Інша справа, що він не міг передбачити падіння Батурина. Батурин був настільки укріпленою фортецею, що йому би вистачило, принаймні, кілька місяців бути в обороні. Якби не та зрада, яка тоді трапилася, і війська московитів не опинилися всередині самої фортеці, не сталося б трагедії. Також він не міг передбачити, що шведський король програє Полтавську битву. Більше того, сам Петро не сподівався на перемогу, він був абсолютно не впевнений у своїх силах напередодні Полтавської битви. Ситуація вимагала дуже швидких рішень.
Ви сказали, що його підтримали 2000 людей, це багато чи мало на ті часи?
Ольга Ковалевська: Це я говорила тільки про представників генерального уряду і генеральної старшини. Насправді, людей, які підтримали, було значно більше. Історики дискутують із цього питання, і в джерелах 18 століття описана дуже різна кількість людей, які підтримали Мазепу. Зрозуміло, що порахувати їх непросто: це і генеральна старшина, і їхні члени родин, і запорожці, які приєдналися згодом, і мирне населення. Питання в тому, а як же правильно рахувати? Цим ніхто не займався, і Мазепі теж було не до того. Цифра може коливатися, залежати і від року, і від місяця. Йдеться про кількість від 2000 до 9000 людей, які реально підтримали Мазепу.
Анафема була оголошена у 1708 році під час реформування Православної церкви в Росії. Був скасований патріарший устрій і встановлений синодальний, тобто церква була повністю інкорпорована в структуру державного управління. Чи можна говорити про те, що анафема була оголошена не церквою, а державою?
Георгій Коваленко: Ми вже говорили про те, що сценаристом "анафеми" був цар. Тобто "анафемою" точно керувала не церква. Більше того, починається синодальний період, коли держава повністю бере під повний контроль Російську церкву. Російська імперія розвивається, реформуючи і церковну складову. І те, як завзято це застосовується, свідчить, що церква була невід'ємною частиною державного апарату. Церквою керує обер-прокурор чи напряму, а в присягах, які підписувалися в Російській церкві, вірність священнослужителі сповідували не стільки Христу, скільки державі та царю. Навіть таємниці сповіді, як такої, в Російській церкві не було. Якщо священник вбачав злий умисел щодо монарха, він мав про це доповідати. Так, це державна "анафема", але цю "анафему" ніхто, крім Російської церкви, від початку не визнавав. Того самого 1708 року Мазепу в Бендерах і сповідували, і причащали, а згодом, відспівували і поховали, як православного християнина в храмі. Якщо говорити про Вселенську церкву, про Константинопольський патріархат, він ніколи не визнавав цю "анафему", що недавно також було двічі підтверджено.
Але Російська церква вперто тримається за цей міф і цей театральний спектакль.
Георгій Коваленко: Є ще одна цікава історія. Насправді Російська церква також майже скасувала цю "анафему". Наприкінці 19 - на початку 20 ст. у Російській церкві починаються певні процеси, які завершуються, з одного боку, політичною революцією, з іншого боку, Собором Російської церкви 1917-18 років. Одне з питань, яке мало бути розглянуте на цьому Соборі – скасування політично вмотивованих анафем. Цю історію просував тоді київський митрополит Антоній Храповицький – людина імперського монархічного типу, але він виступав за скасування цих анафем. Більше того, за його каденції митрополита, в Києві на Софійській площі відбулася панахида за Мазепою в річницю Полтавської битви. Тобто, Російська церква майже скасувала, але сталінська церква і путінська церква бачать цю історію так, як її бачив Петро І.
Георгій Коваленко. Фото: ФБ-сторінка
Ви сказали слово політичні "анафеми" в множині. Про кого ще йдеться?
Ольга Ковалевська: Справді, "анафему" Мазепі сприймають, як унікальний факт, хоча це не так. Анафемі піддавали і католицька, і православна церкви. Серед людей, підданих анафемі католицькою церквою, наприклад, були Ян Гус, Жанна д'Арк, Джордано Бруно. Православна церква застосовувала анафеми до очільників Псковської й Новгородської феодальних республік, до Наполеона Бонапарта, Льва Толстого.
Що робити з цими анафемами? Є процедура зняття анафеми? Чи нам просто своє робити, незважаючи на ці дії Російської церкви?
Георгій Коваленко: Однозначно, нам своє робити! Будь-яка церковна дія має таку складову, як рецепіювання – підтримка чи прийняття церквою, як спільнотою. В Україні це ніколи не було рецепійовано. Є такий класичний жарт, історичний анекдот, коли імператор приїжджає в Київ, заходить у Михайлівський Золотоверхий собор і запитує монахів: "А ви молитеся за будівничого собору?" Вони кажуть: "Молимося!" Імператор: "Так це ж Мазепа. А ви його проклинаєте?" Монахи: "Проклинаємо!" Це означає, що рецепції, ставлення до Мазепи, як до зрадника, в Україні не було. Ми зараз потребуємо не лише історії про анафеми і духовну справедливість, ми потребуємо і культурної справедливості. Мазепа був невід'ємною частиною Української церкви і дуже багато для неї зробив. З власної ініціативи й власним коштом Іван Мазепа побудував 46 соборів і церков, і Українська церква, насправді, завжди за нього молилася. Але передусім саме в історії Києво-Печерської лаври було відправлено панахиду за Івана Мазепу – в храмі, який він побудував.
Розкажіть про реліквії, які винесли під час молитви?
Георгій Коваленко: Взагалі, найбільша реліквія, яку ми маємо від Мазепи – це Пересопницьке Євангеліє, на якому складають присягу президенти України, і на якому є автограф самого Мазепи. Тут теж було велике коштовне Євангеліє, подароване Мазепою Успенському собору Києво-Печерської лаври. Також була гравюра Івана Мігури "Гетьман Мазепа серед своїх добрих справ". У ній верхній ряд зображень представляє шість київських церков, побудованих або реконструйованих на кошти Мазепи. На наступному рівні ми бачимо ряд святих. Третій нижній ряд представляє самого Мазепу в оточенні алегорій своїх чеснот: розсудливості, мудрості, істини, красномовства, справедливості, науки. Це була експозиція на кілька годин, і її одразу заховали з питань безпеки.
І була заява ЮНЕСКО про допомогу в реставрації Всіхсвятської церкви у складі Києво-Печерської лаври. Також буде створено музей Мазепи в Онуфріївській вежі.
Георгій Коваленко: Так, ЮНЕСКО допоможе в цьому питанні, адже Києво-Печерська лавра – це перлина світового культурного надбання.
Ми згадували меценатську, культурну, релігійну діяльність Мазепи. А чим він цінний саме як державний діяч?
Ольга Ковалевська: Мазепа – єдиний гетьман у нашій історії, який перебував при владі 22 роки. Для цього йому доводилося використовувати всі свої дипломатичні здібності, залагоджувати абсолютно всі складні конфліктні ситуації як у середовищі самої генеральної старшини, так і у стосунках із представниками московської влади і безпосередньо з самим царем. Це вже свідчить про те, якого рівня керівника мала Гетьманщина. Йому довелося вибудовувати цілу систему своїх стосунків із навколишнім середовищем: підтвердити всі майнові права козацької старшини, церков і монастирів. За весь час свого гетьмавування він видав 222 універсали, тобто законодавчі акти, спрямовані на церкву, на монастирі, на підтвердження прав священиків. Безумовно, вкрай важлива і його освітня діяльність. Він виділяє кошти на будівництво нинішнього Староакадемічного корпусу Києво-Могилянської академії, туди ж дарує частину своєї бібліотеки. Він виділяє також кошти на побудову Чернігівського колегіуму. Також він займався церковними питаннями за межами України, наприклад, сприяв виданню Алепського Євангелія, для потреб православних сирійців. Він подарував Храму Гробу Господнього величезну срібну плащаницю, і таких прикладів можна навести дуже багато.
