Фото: ФБ-сторінка Jamala
— Коли говорити про українську багатокультурність, що для тебе означає це словосполучення?
Це люди різних етносів і віросповідань, які живуть разом, обмінюються досвідом, історією, насичують один одного. Принагідно згадаю тут Шевченка і його славнозвісне "і чужого научайтесь, і свого не цурайтесь". Отаким бачу життя різних етносів. Життя, яке нас всіх збагачує. Бо коли ти знаєш свою історію, ти впевненіше стоїш на своєму життєвому шляху, як розлоге дерево з міцним корінням у своїй землі. "Все на світі можна вибирати, сину, вибрати не можна тільки Батьківщину" — це дуже важливо у нашій багатокультурності. Щоб ми були всі разом. І на 10-му році війни ми розуміємо, як ніколи, що земля у нас одна, нам тут жити і будувати стосунки між собою і стосунки зі світом.
— Франсуаза Саган колись сказала: "А що ж це за коріння, якщо його не можна забрати з собою?". Якщо ми проводимо рослинну метафору, то рослину можна вкорінити, і вона приживеться на чужому ґрунті...
Для мене дуже важливо, щоб було куди повертатися. Туди, де поховані твої пращури. Батько завжди водив мене на їхні могили. Я добре знала, де мій прадідусь, ще до депортації 1944 року, в селі Малоріченське викопав джерело, звідки й зараз всі мешканці беруть воду. Це джерело досі живе. Тобто — пересадити коріння, звісно, можна. Але є якісь речі, без яких не можеш. Вони не дають тобі відірватися від коріння.
— Коли ми говоримо про українську мультикультурність, то ризикуємо опинитись у певній пастці, в тому числі й російської пропаганди. Мовляв, Україна — багатокультурна країна, і російська культура теж її частина. Де, на твою думку, оця межа мультикультурності, коли співіснують і корінні народи — караїми, кримчаки, кримські татари, і українці? Мультикультурність у європейському сенсі — це рівність усіх етносів. Але це не так навіть з математичної точки зору, коли кількість людей, які презентують культуру, категорично різна.
Це питання важливе, як ніколи. Після перемоги настане той момент, коли ми будемо будувати культурний міст між різними частинами України. У своєму новому альбомі "Qirim" (Крим) я поставила за мету показати музичний атлас, музичний музей Криму. В альбомі представлені пісні кримських татар, які мешкали на узбережжі, у центрі Криму, і в степу. І ми бачимо оце культурне розмаїття навіть не через музику, а через тексти. Коли я занурилась у ці тексти і почала їх перекладати — це було найскладніше. Бо інформації дуже мало, я складала, як пазл, кожну пісню. Тому що архівних записів немає, ці пісні передавалися із вуст у вуста. Це були, наприклад, дуже поганої якості записи з якогось весілля або в прямому сенсі обгорілий шматок якоїсь книги з текстом пісні. І коли ти це все перекладаєш, то розумієш, що це справжні щоденники, справжні заповіти. Я ніби потрапила у National Geographic. Це була не просто музична знахідка, я знайшла ментальну характеристику. Коли я розклала всі 14 текстів, то побачила, що абсолютно в усіх піснях — про кохання, самотність, сум чи ще про щось — є фраза про гідність.
Зараз ми також маємо розкладати себе на молекули і діставати наше ДНК — музичне, культурне, архітектурне, історичне. Коли ми зберемо музичний, культурний атлас себе, ми дізнаємося все про себе. Ми маємо нарешті позбутися комплексу меншовартості, який нам постійно нав'язувала імперська, радянська і російська пропаганда, які постійно робили нас недоукраїнцями.
Співачка Джамала та журналіст Вадим Карп’як. Фото: Радіо Культура
— Для того щоб стати громадянами світу і бути цікавими світу, ми повинні щось презентувати. Громадянин світу — це не людина без обличчя, навпаки, це людина з дуже виразним обличчям. І це наше обличчя української культури ми маємо показувати, в тому числі й через кримських татар, караїмів, кримчаків, українців — усіх, хто тут живе. Але чи знаємо ми самі своє обличчя? Ми не бачимо себе чітко у дзеркалі, бо його постійно шліфували чужі люди і спотворювали наше відображення. І поки ми його не "відмиємо", не будемо розуміти, хто ми і як ми себе презентуємо світові. Скільки людей можуть сказати нині щось про кримськотатарську культуру більше, ніж те, що колись їли пахлаву в Криму і жили у татар, бо у них завжди було комфортніше, ніж у жахливих радянських готелях? Декларуючи любов до Криму, ми бодай на мінімальному рівні повинні розуміти культуру, наприклад, кримських татар. А не знаючи і не розуміючи її, ми не можемо презентувати її у світі.
Саме це я і роблю. Я українська кримська татарка, яка постійно про це говорить, і для мене це дуже важливо. Після повномасштабного вторгнення все набуло ще більшого значення — як я виглядаю, який на мені одяг, які на мені прикраси, візерунки, знаки та символи. І коли я виїжджаю за кордон, то презентую, зокрема, і людей, які не можуть зараз виїхати. Нещодавно моя пісня з'явилася на Spotify, і це теж презентація країни. Адже у плейлисті я стою поряд з такими світовими зірками, як Селін Діон, Аліша Кіз, Майлі Сайрус. І для мене велика честь, що мене запросив офіс Spotify у Мілані. Я була вражена, коли почула, що для них дуже важливо зараз спостерігати за розвитком української музики, і вони дуже хочуть допомогти українським музикантам. Мій сингл на Spotify теж має відношення до мультикультурного позиціонування нас у світі.
Коли я їхала на Євробачення у 2016 році з піснею "1944", мені навіть не потрібно було нічого говорити. Я сама по собі вже була політикою. Бо хто я? Джамала з Криму. А що з Кримом? Він окупований. Все. Крапка. Хоча, коли в Канаді я розповідала історію альбому "Qirim", їм було просто зрозуміти, хто такі кримські татари на прикладі життя індіанців.
Ще один важливий нюанс — Spotify одними з перших пішли з російського ринку.
— Ти провела паралель між досвідом індіанців, але індіанцям у Північній Америці живеться нині значно краще, ніж кримським татарам у Криму. Звісно, це окрема історія колонізації, але зараз індіанці Північної Америки мають сомоврядування на своїй території. Це не скасовує той факт, що люди у них забрали землі, але вони бодай захищені законом. Кримські татари законом не захищені.
Більше того, тимчасова влада в Криму забороняє навіть прапор. Я з дитинства пам'ятаю, як у День депортації кримських татар 18 травня ми завжди їздили з батьком у Сімферополь, зустрічалися з родичами, і це був справжній момент єднання. А тепер забороняється все. Понад 200 політв'язнів у Криму — це кримські татари, які отримали від 15 до 25 років. За що? За слово, за книгу, за лайк, за комент, за прапор. Усе це важко уявляти у ХХІ столітті на очах у цілого світу.
Я намагаюся все це розповідати світові. Роблю все, що в моїх силах. А в моїх силах було 11 травня під час Євробачення презентувати альбом "Qіrіm" разом із BBC Philharmonic Orchestra. Цей оркестр — одна з найбільших зірок Британії, складається із 70 музикантів. Також я долучила кримськотатарських етнічних фольклористів. І все це відбувалось у Ліверпулі перед 20 тисячами глядачів. У моїх силах було зробити якусь акцію протесту. Перед концертом я на всіх екранах розповіла історію ув’язненої в Росії українки та кримської татарки Леніє Умерової, яку півроку тому затримали під час спроби провідати хворого батька в Криму.
Спочатку ліверпульська міська адміністрація сперечалася зі мною і просила не виголошувати заклики, бо я завжди перед своїми концертами говорю фразу "Росія — це терорист". Але мені сказали, що так прямо "в лоб" цього робити не можна. Тоді я придумала, що можна зробити. Я пояснила британцям, що мова йде про права людини. Коли дівчина їде попрощатися з батьком на 4-й стадії раку і потрапляє до в'язниці — це ненормально. І про це можна говорити. Тобто я завжди намагаюся використовувати всі майданчики, щоб донести світові правду.
— І кримськотатарська культура, і українська, були загнані російською і радянською імперіями в етнографічні ґетто, де українець обов'язково в шароварах або з віночком на голові співає народні пісні. Була абсолютна відмова від міської культури, бо якщо міське — то тільки російське. Чому зараз всі читають Підмогильного "Місто"? Тому що це потужна урбаністична повість про українське, а не російське місто Київ. Чи не бачиш ти загрози для кримськотатарської культури, що вона може залишитися саме в цьому етнографічному ґетто?
Не бачу, бо я роблю це світовим шляхом. Якщо ти зайдеш на сайт альбому "Qirim", то побачиш, що я не просто в національному одязі співаю просто народні пісні. Я хотіла кримськотатарську музику вивести з того рівня, коли її сприймали, як фон під чебуреки. Я хотіла її, як діамант, посадити в пишну залу, додати їй сучасного симфонічного звучання. Симфонічна музика — це міжнародна музична мова спілкування, вона дозволяє народній музиці бути зрозумілою на різних майданчиках. Те ж стосується і візуального контенту. На сайті до кожної пісні створена 3d-інсталяція, яка розповідає історію пісні. І це розказано сучасною мовою. Я розуміла, що цей альбом не потрапить на радіо, його не будуть крутити поряд із поп-музикою. Але я робила його для нас. Щоб ми розуміли, хто ми, пам'ятали це і розповіли про це світові.
