Фото: Суспільне
"Драма "какая разніца" привела нас до дуже багатьох небезпечних помилок або відмови від правильного вибору"
Мирославо, про що цей проєкт?
"Остання війна" — це п’ятисерійний документальний фільм, який розповідає про різні грані нашої визвольної війни. Це таке глибинне осмислення, що це за війна, де її коріння, скільки вона триває, за що ми боремось і так далі. Це натяк на Франкове:
"Се ж остання війна! Се до бою
Чоловіцтво зі звірством стає,
Се поборює воля неволю."
Тобто це осмислення війни з різних боків. У першому епізоді "Анатомія рашизму" ми говорили про культурно-історичне коріння російської ненависті до нас, чому вони чинять такі звірства й чому вони відчувають цей ресентимент щодо нас. Цей епізод можна побачити в YouTube. І зараз ми презентуємо другий епізод — "Какая разніца". Він аналізує помилки, які українці протягом незалежності допустили у власній країні. Як ми не помічали того, як росія використовувала власну культуру, політику, економіку, газ для збереження свого імперського впливу на Україну. Російська церква, спільні назви вулиць населених пунктів, пам’ятники, однакові традиції, мова, — все це стало потім для путіна й росіян аргументом на користь тези, на якій заснована їхня агресія, що українці й росіяни — один народ. Так що фільм, який ми презентуємо, — це відверта розмова про те, що різниця таки є. І ця драма "какая разніца" привела нас до дуже багатьох небезпечних помилок або відмови від правильного вибору. Цей фільм про нашу внутрішню українсько-радянську подвійність, таку подвійну ідентичність, вічне небажання визначитись.
Мирослава Барчук / Фото: The Ukrainians
"Ми стільки всього зробили неправильно, і те, що ми вижили, — вже є чудом і показує нашу колосальну життєздатність!"
"Какая разніца" — це зріз різноманітних думок західних та українських інтелектуалів. А чому цікаві й важливі саме ці спікери?
По-перше, багато з цих спікерів досліджують постколоніалізм. Є чудова українська літературознавиця Тамара Гундорова. Вона каже, що постколоніальна оптика до певної міри здатна дати відповідь і на питання про те, чим є нинішня російсько-українська війна. Тому мені було цікаво запросити до проєкту українських і західних інтелектуалів, які багато говорили про це. Тому ми записали і Оксану Забужко, і Пітера Померанцева, і Френсіса Фукуяму, і Олесю Островську, Тараса Лютого, Вахтанга Кебуладзе, Володимира Ярмоленка й ще дуже-дуже багатьох людей. Тобто це їхній погляд на ці тридцять постколоніальних років країни.
А чи варто насправді повертатись нам, українцям, у минуле для переосмислення всіх тих подій, які відбувались, щоб на майбутнє не було "какая разніца"?
Я впевнена, що помилки потрібно осмислювати. Країна, яка хоче справжньої трансформації, не може просто перегорнути сторінку й сказати — "а тепер почнемо спочатку". Ми ж з вами пробували це робити тридцять років, пригадуєте? Багато було думок, що потрібно розбудовувати майбутнє, не повертатись у минуле, не обговорювати наших промахів і поразок. Мені все ж таки здається, що потрібно це проговорити, осмислити. Тому що якщо ми говоримо про деколонізацію свідомості, то згадаймо, що в Індії вона триває з 47-го року, в африканських країнах — з 60-их років, тобто нам у постколоніальній реальності жити ще довго й осмислювати-переосмислювати ще довго. Я вважаю, що це тільки початок розмови, але він важливий, і важливо говорити саме в цій оптиці про те, що саме з нами відбувалось: і хорошого, і поганого в минулі роки. Фільм "Какая разніца" присвячений саме помилкам нашим, але ще будуть серії в цьому циклі "Остання війна", де ми будемо говорити і про наші перемоги й звитяги.
У вас на якомусь етапі виникала думка — "ого, я й сама не знала ось таких деталей, що ми прогавили"? Що вразило найбільше?
Мене вразила найбільше розмова з Мар’яною Буджерин, це дослідниця з Гарвардського університету, про те, як ми не лише відмовлялись від ядерної зброї, а й продовжували роззброюватись протягом усіх років незалежності, навіть уже після вторгнення російської федерації до Грузії. Ми продовжували продавати, віддавати, знищувати зброю, і ось це мене вразило. Але, знаєте, тут є ще одна така "штука", що коли ти навіть знаєш якісь речі і коли ти їх збираєш у годинному фільмі, тоді це вражає. Тоді ти на це дивишся, скільки всього ми зробили неправильно, і те, що ми вижили, — вже є чудом і показує нашу колосальну життєздатність! Показує, що ми все ж таки те, що називається "історична нація" й ми так чи інакше виборемо перемогу, тому що ми дуже потужні. Навіть наробивши таких помилок, ми перемагаємо, все ж таки тримаємось і зберігаємо державність.
