Денацифікація післявоєнної Німеччини є міфом — Давид де Йонг

Денацифікація післявоєнної Німеччини є міфом — Давид де Йонг

Денацифікація Німеччини у перші п'ять років після завершення Другої Світової війни є міфом, стверджує автор книги "Нацисти-мільярдери. Темна історія найбагатших династій Німеччини" Давид де Йонг. Ця книга досліджує накопичення капіталів наймогутнішими бізнес-династіями Німеччини між 1933 та 1945 роками. Ці династії процвітають у ФРН досі, вшановуючи своїх попередників за досягнення в підприємництві. Але про воєнні злочини попередників та їхню приналежність до партії Гітлера німецькі бізнес-гіганти воліють зараз не згадувати, зазначає автор книги. За результатами його дослідження, переозброєння нацистської армії, експропріація єврейського бізнесу та експлуатація рабської праці — так заробляли "успішні" німецькі підприємці до капітуляції Гітлера. Ця історія нагадує співпрацю російських олігархів з Кремлем, констатує Давид де Йонг. А деякі західні компанії досі заробляють на території Росії, хоча та продовжує проти Україну кровопролитну війну.

0:00 0:00
10
1x

  Давид де Йонг і його книжка "Нацисти-мільярдери. Темна історія найбагатших династій Німеччини", перекладена українською. Фото: © "Лабораторія"

"Сім'ї власників німецьких компаній зовсім не згадують про їхні воєнні злочини та приналежність до нацистської партії у часи Гітлера"

— Книга "Нацисти-мільярдери. Темна історія найбагатших династій Німеччини" присвячена найбагатшим німецьким бізнесменам, які працювали й становили основу німецької економіки під час влади нацистів. Але найважливіше те, що практично жоден із них фактично не був засуджений і після війни вони стали базою для німецького економічного дива. Як розумію, ви досліджували цю тему 10 років. Що вас вперше надихнуло висвітлювати це питання?

— Так, я почав своє дослідження наприкінці 2012-го — на початку 2013-го року. Я працював репортером в Bloomberg News, в Нью-Йорку, в команді-розслідувачів, і мене найняли робити сюжети про сім'ї американського бізнесу та їхні компанії. Але оскільки я з Нідерландів, то в мене скоро спитали — а чи зможеш ти працювати в німецькомовних країнах? Тому ми влаштували так, що кожного року я проводив місяць у відділеннях Bloomberg News у Німеччині, Швейцарії та Австрії. І сюжети, з якими я повертався, завжди були якоюсь сумішшю економіки, тобто бізнесу і таких речей, та історії. І що мене вразило під час моєї роботи — це те, що такі компанії, як, зокрема, BMW та Porsche, але, в основному, саме сім'ї власників цих компаній, вшановують своїх батьків та прабатьків за їхні досягнення в бізнесі, проте зовсім не згадують про їхні воєнні злочини та приналежність до нацистської партії. І хай би де це не було — в міжнародних благодійних організаціях, медіапреміях, наукових кафедрах, глобальних установах — вони всюди приховували цю історію. І мені здалося, що це приховування історії було настільки шкідливим, особливо в наші часи дезінформації, що я захотів глибше вивчити цю тему. Тому я почав писати про це статті. І в 2017 році я вирішив переїхати з Нью-Йорка до Берліна й присвятити себе написанню цієї книги, що зайняло чотири роки.

"Переозброєння нацистської армії, експропріація єврейського бізнесу та експлуатація рабської праці"

— Ви сказали, що ці родини брали участь у злочинах нацистів. Чи можете ви більш детально розповісти про результати свого дослідження?

Отже, між 1933 та 1945 роками ці родини, які до цього часу є найбільш могутніми бізнес-династіями в Німеччині, здебільшого заробляли гроші завдяки масовому переозброєнню нацистської Німеччини, тобто вони виготовляли зброю. По-друге, відбулася експропріація споконвічно єврейського бізнесу, заснованого єврейськими родинами. І також неєврейського, що його прямо відбирали від сімейних підприємств по всій Європі на окупованих Німеччиною територіях. По-третє, відбувалася масова експлуатація рабської праці. Від 12 до 20 мільйонів чоловіків, жінок та дітей було примусово виселено з власних домівок по усій окупованій Європі, і їх змушували працювати на німецьких виробництвах та шахтах. Тому я зосередив свою увагу на тих сім'ях, які нині вважаються п'ятьма наймогутнішими бізнес-династіями Німеччини.

— Ви можете їх назвати?

Це сім'я Квант, яка володіє концерном BMW, що містить не тільки BMW, але й MINI та Rolls-Royce. Це сім'я Флік, які були власниками контрольного пакета акцій Daimler-Benz. Це Фон Фік, родина-співзасновник двох з найбільших у світі компаній зі страхування та перестрахування, як тоді, так і на сьогодні. Це Порше-Пієх, які є династіями-засновниками Volkswagen та Porsche, але навіть сьогодні вони контролюють найбільший у світі автомобільний концерн, що охоплює не лише Volkswagen та Porsche, але й Audi, Lamborghini, Bentley, Škoda, SEAT і багато інших марок. І наостанок це династія Еткар, дуже відома своєю випічкою та замороженими піццами і міксами для пудингу, але вони також власники найбільшої в Німеччині пивоварні, низки світових готелів класу люкс та багатьох інших активів.

— Тобто всі ці компанії сьогодні досі займають топмісця серед сучасних німецьких бізнесів?

Так, правильно. Або як активні підприємства, або як так звані "сімейні офіси", де вони більше не утримують активне виробництво, але інвестують свої мільярди у численні капіталовкладення через ці буцімто сімейні офіси.

Денацифікація Німеччини у перші п'ять років після завершення Другої Світової війни є міфом

— Після Другої світової війни почався так званий Нюрнберзький процес, під час якого розслідувалися злочини нацистів і тих, хто їх виконував. Відповідно, їх було засуджено. Але з цими великими бізнесменами цього не сталося, окрім одного.

Це правда. Єдиний з моїх головних героїв, який опинився перед трибуналом у Нюрнберзі, це чоловік на ім'я Фрідріх Флік, який був звинувачений та засуджений за воєнні злочини та злочини проти людяності. Він був власником найбільшого конгломерату з виробництва сталі, вугілля і зброї та експлуатував понад 120 тисяч примусових робітників, рабів у своєму конгломераті. Серед них також налічувалось багато українців, українок та українських дітей. І його звільнили у 1950 році, і не минуло й 10 років, як він став відомий як найбагатший чоловік у Німеччині та головний акціонер Daimler-Benz. Якщо ж говорити про інших, то тут відіграли певну роль міркування стосовно холодної війни. Америка вирішила, що з 1947 року нацисти — це давнє минуле і що Західну Німеччину тепер треба відбудувати як життєздатну демократичну державу з потужною економікою. Отже, вони зібрали усіх підозрюваних нацистів, військових злочинців та їх прихильників і відправили їх назад до Західної Німеччини для так званих "проваджень з денацифікації". Проте західнонімецькі урядовці були зовсім не зацікавлені в тому, щоб судити своїх співвітчизників за злочини, які скоювали самі, і за прихильництва, які приховували самі. Тому ці "провадження з денацифікації" перетворилися на показовий процес. Таким чином, мільйони нацистів були звільнені, зокрема з усіх прошарків суспільства — не тільки бізнесмени, але й працівники ЗМІ, юристи, медики, політики тощо. І як результат, усі мої головні герої, за винятком Фрідріха Фліка, опинилися на волі й залишилися без покарання. Майте на увазі, це були люди, які експлуатували та знущалися з сотень тисяч поневолених робітників, які наживалися на оріанізації та присвоєнні єврейського майна і були серед найбільших виробників зброї для Третього Рейху.

— Отже, ви вважаєте, що денацифікація провалилася в Німеччині в ті часи?

Абсолютно. Денацифікація в тогочасній Німеччині — міф. Існує пряма лінія успадкування грошей та сили від Третього Рейху до заснування Федеральної Республіки Німеччина в 1949 році. І за ці п'ять років, між 1945 та 1950, коли окупаційна влада союзників мала можливість належним чином денацифікувати Німеччину, вони цю можливість втратили. Вони втратили її через політичні мотивації з міркувань холодної війни. Вони віддали справу в руки уряду Західної Німеччини й втратили цю можливість, як воду крізь пальці.

"Німецькі керівники і бізнесмени укладали свої гітлерівські угоди з дияволом у 1933-му, а російські олігархи роблять це з Путіним, починаючи з 2000-го і далі"

— Взагалі, якщо перейти до нашої держави, частину якої зараз окуповує Росія, то ця тема є дуже актуальною. Адже після деокупації, коли ми повернемося до наших територій, ми стикнемося з людьми, які мали справи з так званою "владою росіян", які входили до цієї так званої "влади". І знову ж постане питання, як їх люструвати, як прибрати їх із владних позицій. Отже, як ви вважаєте, чи зможемо ми використати німецький досвід у цьому процесі?

Я думаю, що абсолютно може. Просто процес потрібно контролювати. Як у будь-якій демократії, за цим потрібен нагляд. Потрібно контролювати, наглядати і робити те, чого не зробить ворог, і це дуже складно. Але потрібно складати належні юридичні та судові процеси, щоб прибрати цих осіб з їхніх посад і відібрати в них будь-яку можливість повернутися і працювати в державних службах чи обіймати будь-яку керівну посаду взагалі.

— У Німеччині ми часто маємо уявлення, що люди змогли переосмислити своє минуле. Але якщо подивитися на історію крізь призму вашої книжки, то складається враження, що вони не осмислили своє минуле, а просто хочуть його забути, як ви вважаєте?

Я вважаю, що Німеччина як суспільство виконала надзвичайну роботу, щоб рахуватися зі злочинами Третього Рейху. Але, як ви бачите, в будь-якому суспільстві у світі наймогутніші члени суспільства не хочуть грати за правилами суспільства. І це ми бачимо і в Німеччині теж, де наймогутніші гравці кажуть — ці правила нас не стосуються. Ми не мусимо дотримуватися цих правил, бо ми стоїмо над суспільством. Це те, що вони говорять по факту. Не відкрито у голос, звичайно, але приховано. Ми маємо гроші й вплив, тому ми самі створюємо собі правила. Але так бути не може. В жодному контексті. Саме тому я й взявся писати цю книжку, щоб притягнути ці сили до відповідальності.

— Усі ті підприємства, які ще співпрацюють з Росією, фактично фінансують російський путінський режим. Їх потрібно вважати відповідальними за злочини, які коїть Росія. Чи є якесь розуміння в Європі, що працювати з Росією неприпустимо?

Взагалі так, є. Але, на превеликий жаль, все ще є європейські та американські компанії, які оперують на території Росії. Вони виправдовують це тим, що нібито захищають своїх робітників. Але в більшості випадків це слабка відмовка, м'яко кажучи. Важливо також звернути увагу на подібності між нацистською Німеччиною та путінською Росією. Тому якщо поглянути на нестабільність Веймарської республіки, де брали початки більшість моїх індустріалістів, то це, звичайно, та сама історія, що в єльцинській Росії в 1990-х роках. Точно так, як німецькі керівники й бізнесмени укладали свої гітлерівські угоди з дияволом у 1933-му, так само російські олігархи роблять це з Путіним, починаючи з 2000-го і далі. Ці подібності дійсно дуже вражають і шокують.