Мітинги проросійських колаборантів та українських активістів біля Верховної Ради Автономної Республіки Крим у Сімферополі. 26 лютого 2014 р. Фото: УНІАН
Ти повертаєшся, а тебе не пускають додому
— Повернемося думками на 10 років назад, коли все тільки починалося. Переді мною зараз сидить один із тих сміливців, який, фактично, голіруч йшов відбивати свою Батьківщину в агресора. Ви усвідомлювали, до яких масштабів це може дійти, що відбувається і з чого, власне, проростала ваша мужність?
Ахтем Чийгоз: Усі 25 років на нас на всіх нависала, тиснула ситуація в Криму не з якимись там більш-менш побутовими проблемами, а з тим, що ти повертаєшся, а тебе не пускають додому. І більше того, в твоїх домівках, домівках твоїх дідів, батьків проживають оці переселенці. І знаєте, тоді була така мода казати, що "вони не винні – це радянщина винна, радянська влада винна, а от вони не винні"…"Вони не знали, куди їх привезли"… Ну, така брехня! І ви знаєте, чомусь ми навколо цього шукали якесь порозуміння. А це неправильно було. Це такі ж вороги, це такі ж грабіжники, такі ж злодії, як і влада радянщини. А цього разу, коли ти будь-де – на якихось форумах, або на міжнародних майданчиках, або тут в ефірах – кажеш, що вони такі ж співучасники злочину, як і Путін, які зараз приїхали в Крим на халяву, щоб далі грабувати твої домівки, твою землю, і вони грабують – от зараз усі: і українці, і європейці – вони це вже розуміють. Вже не пройде те, що вони не винні.
— Але минуло вже 10 років... Кримські татари тоді, 10 років тому, зрозуміли про росіян те, що українці здебільшого зрозуміли тільки після повномасштабного вторгнення. Ви тоді це відчули…
Я згоден із вами, тому що коли в 2014-му році була військова окупація, а я приїжджав до Києва і для мене було незрозумілим, чому в Києві спокійно, чому не розуміють, що Крим окуповано!? Це значить, що не буде України вільної? От цього більшість не розуміли. В Криму 26 лютого ми ж вийшли не вперше, коли була загроза цілісності України. Це такими періодами постійно проходило: 1991-й рік, коли референдум, 1992-й рік, потім 1995-й – мєшковщина, коли відверто з Московії привезли "уряд" Криму, Сабурова, коли Мєшков і його банда відверто казали, що "Крим – це не Україна". І завжди на такі виклики центральна влада відповідала пів заходами. Чому? Тому що і в Києві вистачало цих проросійських сил, і всі, хто більшістю своєю був нащадком комуністичної ідеології – вони такі самі були наполовину, не хотіли розуміти, що все – немає "братського" народу, немає у нас і не може бути нормальних взаємин із Росією. От такий шлях ти проходиш як нація, як народ, як людина, окрема частина цієї нації, щоб зрозуміти, щоб потім отак усім разом об'єднуватися проти цього терориста-держави. 26 лютого 2014-го року ми відчували, що буде щось жахливе, ми відчували всередині, але ми свою громадянську позицію, свою роботу зробили: ми не дали ухвалити там політичні заяви, чого не було, наприклад, на сході – там усе ухвалювали всі ці "обласні ради". Ми думали і вважали, що після бійки на подвір'ї Верховної Ради Криму далі все буде з центру, що Київ втрутиться в цей процес і масштаби зради, яка була в Криму – ми відчували зраду постійно – шокували і нас. 95% СБУ, міліції, військових спецпризначенців, які мали обов'язок, вони присягу давали Україні, – зрадили.
Росія вбивала клин між кримськими татарами і українцями
— У нашій студії також Ельміра Аблялімова-Чийгоз – проєктна менеджерка Кримського інституту стратегічних досліджень і експертка Кримської платформи. Вони подружжя – чоловік і дружина. І далі буде історія про те, як свого часу пані Ельміра мужньо виходила на захист пана Ахтема (в окупованому Росією Криму). Чим був для вас тоді цей виклик? Як ви наважились, фактично, сама виходити на противагу всі цій системі і боротися за життя і за долю свого чоловіка?!
Ельміра Аблялімова-Чийгоз: Ну, я, напевно, робила те, що я мала робити і те, що робить зараз велика кількість дружин військових, дружин військовополонених, жінок-українок, ті, які захищають Україну зі зброєю в руках. Ви сказали, що українці зрозуміли те, що зрозуміли кримські татари, набагато пізніше… Я згодна з вами абсолютно. Але мені здається, українців змусили забути про певні історичні події, завдяки яким Росія або, як каже пан Ахтем, Московія знищувала українців протягом багатьох-багатьох століть. І мені здається, що саме Росія зробила так, щоб забути оці страждання, щоб забити клин між нашими народами – кримськими татарами і українцями…
Ельміра Аблялімова-Чийгоз. Фото: UATV
Росія знищує будь-які згадки про кримськотатарський період історії
— Ви взяли участь у конференції "10 років окупації Криму: наслідки". Вона проводилася Лозанським університетом Швейцарії. Що там було сказано про Крим? Яка була ваша місія, роль, чого вам, на вашу думку, вдалося досягти тією участю?
Справа в тому, що в академічних колах, особливо європейських, взагалі Крим у контексті кримських татар відсутній. Тобто вони знають про Крим, як про окуповану територію, але дуже мало знають про кримських татар і взагалі нічого не знають про ситуацію, пов'язану з наслідками окупації саме для кримських татар. І я дуже вдячна нашим колегам із Лозанського університету – це, між іншим, дві українки, які отримали наукову стипендію і намагаються порушувати постійно тему України і тему Криму саме от в таких академічних колах. Вона показала дуже багато різних аспектів саме окупації. Моє завдання було пов'язано з питанням знищення культурної спадщини, знищення ідентичності, взагалі нівелювання кримськотатарської історії з історіографії Криму. Я більше казала про культурне стирання, яке ми зараз спостерігаємо на території Криму. Це пов'язано не тільки зі знищеними пам'ятками, зокрема Ханський палац (росіяни руйнують Ханський палац у Бахчисараї, називаючи це "ремонтно-реставраційними роботами" – ред.), про який ми так багато говорили. Це пов'язано із продовженням політики перейменування об'єктів, тої політики, яку започаткував Радянський Союз після депортації 1944-го року. Росія зараз продовжує цю політику, абсолютно знищує будь-які згадки, пов'язані з кримськотатарським періодом історії. Я говорила також про знищення археологічних пам'яток, які є у великій кількості на території Криму. І знищуються саме ті пам'ятки, ті кладовища, ті поселення, які безпосередньо показують тяглість кримських татар до цієї території, які показують, що етногенез кримських татар не пов'язаний з "приходом" монголотатар у 13-му столітті, після якого нібито з'явилися кримські татари на території півострова. А кримські татари – це амальгама всіх культур і народів, які колись були, бо вони не зникали – нічого не виникає ні з чого, завжди щось асимілюється в більш сильну масу, потім з'являється новий народ і так далі. Якщо ви хочете знайти греків у Криму, або готів у Криму, або там кімерійців – шукайте їх у кримських татарах. Бо це є остаточний продукт всіх цих культурних процесів, які проходили протягом багатьох-багатьох століть.
Де ці грані колаборації?
Питання деокупації – це дуже складний процес, бо 10 років – це не декілька місяців, це дуже багато. І ми завжди з паном Ахтемом згадуємо той час, коли звільнили Херсон, як тоді раділи люди. І ця окупація була 8 місяців. А тепер уявіть, що відчуває людина, котра живе в окупації 10 років. Вона проходить етапи від відчаю до надії, від надії до відчаю. Тобто ти вже і не віриш, що вона колись буде, але чи ти побачиш це чи ні?! Я досить часто згадую свою бабусю, яка впродовж 50-ти років прожила в депортації, але вона попри все вірила в те, що вони повернуться на Батьківщину. І дійсно, дехто не повернувся. Але ми повернулися. Тут треба Україні, мені здається, головне давати дуже чіткий меседж для всіх людей, які зараз живуть у Криму. А в Криму зараз живуть громадяни України, які чекають на Україну, громадяни України, які є колаборантами, є громадяни Російської Федерації, які є переселенцями і які, на жаль, не хочуть повертатися до Росії, бо їм дуже подобається жити в тому Криму, який побудувала Україна. Україна має давати дуже чіткий меседж, що буде з різними категоріями: чи є злочином діяльність вчителя, який змушує українських дітей, які пам'ятають Україну, одягати пілотку, фотографуватися і надсилати цю фотографію своєму керівнику класному. Чи є це злочином? Чи є злочином, наприклад, робота археолога, який все своє життя присвятив саме цій пам'ятці і більше нічого не може робити. І він продовжує під час окупації вивчати цю пам'ятку. Де ці грані колаборації? Які вони? На сьогоднішній день такої дискусії дуже мало, її взагалі не ведеться: або ми займаємось якимись "шапкозакиданнями" і звинувачуємо всіх. Але нам все одно треба повертати цю територію, нам треба повертати цих людей і треба спиратися на щось. Пан Ахтем сказав, що є кримські татари, які, апріорі, проукраїнські. Бо те, що сьогодні робить Росія в Криму щодо кримських татар, вона робить саме тому, що ми "не є договороспроможними", як колись казали під час окупації 2014 року, як колись писали в наукових дослідженнях і ми це зараз бачимо, під час анексії 1783 року, що "кримські татари не будуть вірними підданими, вони завжди будуть протестною масою", бо у нас відняли нашу Батьківщину, у нас відняли нашу державність, у нас відняли все. З господарів цієї землі ми перетворилися в меншість, яка постійно пригнічена і економічно, і соціально, і політично, і релігійно. Я абсолютно впевнена, що ми деокупуємо, ми повернемось на свою Батьківщину. Але люди, які проживають там, вони дуже чітко мають знати, що буде, коли Україна буде повертатися.
Ахтем Чийгоз. Фото: Суспільне Тернопіль
Дистанційна деокупація Криму
Ахтем Чийгоз: У мене з дружиною і з експертним середовищем завжди є дискусія, тому що вони більше враховують міжнародне право і гуманітарний аспект. Я ж, як людина, яка своїми ногами поверталася в Крим і переходила всі ці перешкоди, і ще КГБ було і радянська влада…
— … в якому році це було?
… 1987-89 роки. З експертів дехто взагалі не народився, а деякі тільки-тільки народилися. І питання в тому, що я дуже чітко знаю, що буде в реаліях. От зараз, як наші партнери не дуже розуміють реалії Криму і як ми змогли Чорноморський флот, символ Росії, "русской армії вєлікой" у Чорному морі знищити, а ми ще ж Крим не деокупували. Я ще з квітня 2022-го року, коли ми погнали цього ворога-босяка з-під Києва, казав, що почалася дистанційна деокупація Криму для мене особисто. І коли ми зараз б'ємо в будь-яку точку Криму, ми показуємо, що у нас є така зброя і ми знаємо, де і що стоїть або рухається, і ми це дістаємо – це є дистанційна деокупація Криму. Коли ми цей міст диявола зруйнуємо, цей "Кримський" міст – бо ми його не будували – це диявола міст, Путіна. І коли ми його зруйнуємо – це буде сіра зона – вона вже в категорії сірої зони – але це є настільки незручним і важким для окупанта, що мої співвітчизники кажуть: чим гірше, тим краще нам. І от цей фактор дуже важливий. Не потрібно нас розкачувати, як політичну націю – кримських татар – у питаннях декомунізації. Ми це робили, коли ще в центрі не розуміли, коли в Одесі ця Катерина стояла і їй молилися, і квіти носили. Ми це знаємо, у нас пам'ять дуже добра і ми знаємо, що нам розкачки роками і суди не потрібні: нам вистачить декілька годин, щоби в Криму не залишилася нічого, пов'язаного з комунізмом або з періодом колонізації. Так, потрібно вкладати гроші, бо там щось накоїли варвари і щоб це до норми привести. Це ми зробимо. Є політична нація – кримські татари. Коли приїхали в Крим, тоді у 1990-ті роки йшла руїна по всій так званій СНД, а ми змогли в дуже короткі терміни зробили Крим дуже привабливим. Наша історія і культура, коли українці туди приїжджали і шукали кримських татар. Кримських татар і українців не зміниш 10-ма роками. 200 років не змогли змінити, не зміниш і за 10 років.