25 травня 2024 року в Києві відбувся фестиваль "РазомДіємо Фест" із нагоди Днів Європи. На заході представили керамічне панно Європа-Україна. Його автор – Олексій Пергаменщик. Фото: gazeta.ua
"Я монументаліст, мені не подобається маленькими речами займатися"
Днями в Києві відбувся фестиваль "РазомДіємо Фест", який був організований спільно з Європейською делегацією в Україні, де презентували панно Україна-Європа, створене із глини, привезеної із Часового Яру. Там видобуваються надзвичайно тривкі глини вже впродовж десятиріч. Але перше запитання: як ви почали займатися скульптурою?
Я почав займатися скульптурою, саме керамікою, у вісім років. Займався також петриківським розписом. І потім поступово, плавно, коли я поїхав в Англію спочатку, а потім чотири роки в Америці прожив, я займався цим уже дуже плідно. Весь свій час вільний я витрачав на це. Навчався два роки в Кентському університеті на факультеті живопису і скульптури, і після цього я приїхав і вступив в Академію мистецтв. Людина, яка здає роботу в Америці, може ліпити будь-що. У них є все — вся шикарна матеріальна база. Для скульпторів українських зараз це дикість, коли на кожну постановку — це коли ти ліпиш з натури фігуру — вони з мішків висипали глину в спеціальну мішалку, потім невідомо куди її викидали. У нас глині в Академії мистецтв по 40-50 років.
Матеріальна база в Америці дуже потужна. Ми дуже багато беремо зараз від Європи, Америки, від Заходу. А є речі, які нам треба все-таки притримувати. Наприклад, наша академічна школа, тому що в Америці можна ліпити що завгодно, там ніхто не має тобі права сказати, що ти погано виліпив. Тобто "я автор, я так бачу". Але ж ти так не навчишся ніколи нічому. Вже на першому курсі, на другому там люди ліпили що завгодно, якихось інопланетян. Тільки я і один ще китаєць намагалися зліпили щось схоже на натурщика, хоча нам же ж ніхто не розповідав, як правильно це зробити, тому що академічне мистецтво, особливо скульптура — це архіскладно, там треба знати анатомію, як вставляються м'язи, суглоби, очі, все повністю, бо це конструктор.
.jpg)
Олексій Пергаменщик. Фото: Укрінформ
І це та стара школа, яку ви вважаєте, що все-таки потрібно зберігати.
Так. Зараз вона на межі зникнення у нас є, тому що зараз дуже великий тренд є на сучасне мистецтво, на арт. Для мене є скульптура, є арт. Артоб'єкти — це артоб'єкти, вони нічого спільного з класичною скульптурою не мають. Людина, яка робить скульптуру, мінімум повинна навчатися 10 років, щоб хоч щось нормально зробити в академічному плані.
Ви потім повернулися в Україну і тут уже продовжували навчання.
Так, я вчився у професора Володимира Чепелика (український скульптор, педагог, професор Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, голова Національної спілки художників України) — це глиба українського мистецтва, дуже багато пам'ятників Грушевському зробив, у Василя Бородая — це автор "Батьківщини-Матері" у Києві. Я монументаліст від природи, мені не подобається маленькими речами займатися: чим більше, тим краще, тим мені простіше.
"Батьківщина-Мати" у Києві та "Родіна-Мать" у Волгограді
Немає більшої скульптури в Україні, ніж Батьківщина-Мати. Тоді, в 90-х роках, коли навчалися в Бородая, чи мали гадку, що в майбутньому будете вносити важливий штрих в його скульптуру?
Ні, звісно, що не мав. Ця скульптура мені з дитинства подобалася. Мені підсвідомо вона дуже гармонійно завжди виглядала. Навіть оці кремезні руки — такий художній відбір по ритмах, по пропорціях — ці руки не виглядають абсолютно ніякими суперкремезними — вони античні. Зараз, коли я вже подорожував по світу і подивився всі артефакти древніх культур, то я зрозумів, що це просто відсилка до давніх традицій зображення богів.
Ви вважаєте, що скульптура "Батьківщини-Матері" в Києві від "Родіни-Матєрі" у Волгограді стилістично відрізняється?
Абсолютно відрізняється. Вона статично спокійна, не випирає, не вип'ячує себе зі київських схилів, гармонійно дуже вписується в рельєф, вона, на відміну від тієї, що у Волгограді — хоча, в принципі, розпочинав їх один і той же автор, теж українець Євген Вучетич із Дніпра, як і Бородай — вона там якраз така нервова, несамовита, осатаніла. А наша спокійна жінка, яка стоїть на обороні свого майна, своєї землі — так, як зараз. Просто ми зараз дуже вчасно, в крайні терміни (зробили — ред.) заміну герба. Бо під час війни мати ворожий герб в себе в центральному місці — це вже просто нісенітниця. Якщо би воно там далі висіло, то російська пропаганда могла сказати: дивіться, вони ж можуть говорити все, що завгодно, але ви ж бачите на власні очі, чий там символ, зараз їм немає що там захищати. Але "Батьківщина-Мати" кремезними своїми руками і впевненим поглядом дивиться туди… Я думаю, що це такий був творчий задум був. Усі ж прекрасно розуміли, звідки завжди була загроза для української державності: завжди вона тільки з однієї сторони.
Скульптура "Батьківщина-Мати кличе!" — композиційний центр пам'ятника-ансамблю "Героям Сталінградської битви" на Мамаєвому кургані у Волгограді (РФ). Фото: commons.wikimedia.org
"Батьківщина-Мати" у Києві — це космічна технологія
Були насправді торік міркування і дискусії, що, мовляв, потрібно її взагалі прибрати. Але такі монументальні скульптури не в кожній країні далеко є, це, до певної міри, значна спадщина України і просто так з легкої руки брати це і прибирати мені видається неправильним.
Дуже дорого таку скульптуру створити. Нам пощастило, що ми єдині були в СРСР, що нам таке дозволили зробити. Тому що зараз, якщо б таке робити, воно б коштувало більше за SpaceХ Ілона Маска. Тому що це дуже дорога споруда. Коли я вже познайомився з нею поближче, всередині там все скрізь облазив, то вона зроблена, як космічний корабель: там збіг до міліметра. Я був першою людиною, яка за 40 років видряпалася туди, коли зробили першу люльку, я перше, що зробив — я туди вистрибнув навіть без страховки і почав міряти реально по факту, щоби в мене зійшлося з кресленнями. Креслення: було похибка в 40 см, а там була похибка в 4 мм по факту на восьмиметровому щиті — це космічна технологія.
Ми маємо настільки глибоку історію, що не ілюструвати її — це просто гріх. Це одна із причин, чому ми досі боремося з Московією і взагалі маємо зараз цю агресію, цю війну. Ми не одразу дали їм зрозуміти, що в нас взагалі інший шлях. А як це можна дати зрозуміти? Коли совки захопили владу, вони перше, що зробили — монументальну пропаганду. А це дуже архіпотужна зброя ідеологічна. Тому що те, що ти сказав по телебаченню чи по радіо — це може забутися або перекритися іншими новинами. Ленін був абсолютно у кожного на значку, потім ми приходили на роботу, де висів його портрет, ішли далі — там його великі скульптури, виходили на площі — там ще більші.
Установлення тризубу на щиті "Батьківщини-Матері" у Києві. Фото: Суспільне
"70 років абсолютно штучний дебільний режим проіснував завдяки монументальній пропаганді"
І оце потім ми ходимо вулицями Леніна, вулицями Ілліча…
І оце все працює, як wi-fi — покриття ідеологічне і тотальне, цей ідеологічний портрет. І це працювало. 70 років абсолютно штучний дебільний режим проіснував завдяки монументальній пропаганді. Ми же ж тепер зрозуміли, де ворог. То чому ми зараз не спрямовуємо зусилля на монументальну пропаганду? Ми повинні таких людей, як Іван Сірко — всі гетьмани взагалі повинні абсолютно скрізь стояти. Наприклад, наша давня історія, та, на яку претендують північні вороги — вони ж претендують на наше коріння, вони створюють величезні восьмиметрові скульптури князя Володимира — це ж вони нам нав'язали образ Володимира Хрестителя з бородою. Він же взагалі ніколи бороди не носив. Це було не модно носити бороду у Візантії, а він був модною людиною з вусами. Він одягався на візантійський манер. Де у нас в Києві нормальні пам'ятники Аскольду, Борису і Глібу, Анні Ярославні, яка взагалі започаткувала всю монархію Європи Західної?! Немає. Стоїть її невеличка скульптурка. Але як саме пам'ятник?! Росіяни Катерині II ставили в Одесі пам'ятник із розмахом, як імператриці світового масштабу. А Анна — це як помножити на 100 її вплив.
"Пам'ятники Мазепі повинні бути скрізь"
Чого зараз в цьому сенсі якраз бракує, які проєкти мали би бути реалізованими в Україні в контексті нашої історичної пам'яті, її відродження, відновлення?
У нас ще не створився образ героя, не викристалізувався. То чому ми не робимо, наприклад, пам'ятники героям УНР — це вже відбулося, це вже якраз те, що оця вся вата, оці всі ждуни нам саботували весь цей час. Тому десь і є під 50%, чому цей герб висів досі. Тому що вони ж боялися, що ми ж знімемо, а потім назад вішати треба. Дуже багато таких от є у нас якраз в тих колах, де можуть ухвалювати рішення. Ну чому ми не маємо пам'ятників, наприклад, зараз УНР? Чому ми не маємо нормальних пам'ятників Героям Крут, наприклад? Це такі речі, які повинні бути в кожному районному центрі, пам'ятники Мазепі повинні бути скрізь. Мазепа — номер один діяч Української держави. Зараз немає навіть пам'ятника пристойного Мазепі біля Лаври. Мазепа витратив із власних коштів 1 млн золотих на відбудову Лаври. Я за свої кошти зараз роблю пам'ятник Мазепі.
"Кірпічний" стиль Московії
А де він буде стояти?
Він буде стояти перед Феодосіївським монастирем, це все козацьке бароко, авторство гетьмана Івана Мазепи. І саме це бароко якраз і відрізняє нас, українців, від Московії, тому що якщо подивитись на церкви, які створюють в цьому "кірпічному стилі", як ми його називаємо… Я, до речі, проти того, що зараз збудували церкву в цьому "кірпічному" такому московському стилі прямо біля оперети на Великій Васильківській — це взагалі ганьба, це такий імперський стиль зневажливий до України і він не має взагалі існувати. Її не добудували. З величезних глиб піщаника, дуже дорогезне оздоблення, за гроші певних російських олігархів.
Ми всі хочемо залишити якийсь слід в історії, тобто бути багатим — це не значить, що тебе хтось запам'ятає. Є такі речі, які не всім доступні. І от залишити свій слід в історії, записати інформацію на якийсь носій. А камінь, особливо граніт — це і є той носій, найдовговічніший, на який можна записати будь-яку інформацію, просто абстрактну. Чому саме єгиптяни-фараони намагалися зробити себе в граніті? Тому що зараз ми приходимо в музей і через 5 000 років бачимо, який був цей фараон, який був у нього ніс, очі, погляд. Він записав себе на вічний носій. Взагалі останнім часом я займаюся тільки гранітом. Ним важко дуже займатися, я в цьому дуже просунувся сильно, я його не боюся, він боїться мене. Він дуже твердий і я навчився залишати з 12 тонн, наприклад, брили, тонну 200. Залишаю 9% від маси, а габарити блока ті ж самі. Повністю різна скульптура. 90% я з неї забираю.
Керамічне панно Європа-Україна
25 травня в Києві пройшов фестиваль РазомДіємо Fest, де було презентоване керамічне панно Європа-Україна.
Ідея панно належить мені разом з фастівським міським головою Михайлом Нетяжуком. Це панно потім ми змонтували на одній з адміністративних будівель Євросоюзу в Брюсселі. До створення цього панно на початковому етапі долучилися молодіжні євроамбасадори, студенти мої, які були в мене у Бойчука (Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука — ред), коли там викладав.
Саме та Академія Бойчука
Це та академія, яка постраждала внаслідок російського повітряного обстрілу Києва в березні цього року?
Ми вчасно вивезли це панно. Воно прямо там робилося і випалювалося в тих печах, які перебували в тому крилі, яке було зруйновано внаслідок російського обстрілу. І якби за тиждень ми не вивезли… Ми б якраз от в той час… У мене була пара, якраз на 10 годину, я і ще мінімум 9 студентів там би знаходилися, бо доробляли це панно.
Панно має продемонструвати те, що коли країну доєднати до Європи, то ти бачиш абсолютно симетричну картину. Тобто в тебе іде висота і по меридіану, і по широті, вона збігається до кілометра взагалі.
Наслідки російської ракетної атаки по Києву, 25 березня 2024 року. Фото: Суспільне Київ/Влада Колодій
Центр Європи розташований в Україні
Хочу додати, що панно має вигляд мапи Європи…
… та кольорів їхніх прапорів…
… якщо йдеться про членів Європейського Союзу і долучається до них Україна.
І вони мають свої певні знакові пам'ятки, які всі знають. Наприклад, Колізей, Бранденбурзькі ворота, "Батьківщину-Мати". Український народ — великий народ, ми повинні пам'ятати свої подвиги, ми не повинні применшувати своє значення, адже коли ти дивишся на це панно, то ти розумієш, що це величезна територія. Центр Європи, як ми пам'ятаємо, розташований в Україні в місті Рахові, арифметичний центр. Ми європейська країна. Ми дали розвиток багатьом європейським державам.
