Кримчанин 10 років прожив в окупації, залишившись громадянином України

Кримчанин 10 років прожив в окупації, залишившись громадянином України

Гурій Корнільєв, який ще у квітні цього року жив у Ялті, народився у Росії. Але він усе життя обстоював українську національну ідею в Криму. Навіть тоді, коли півострів окупували, він не взяв російський паспорт. Його історію розповідає журналістка Українського Радіо Вікторія Будан. 

0:00 0:00
10
1x

Гурій Корнільєв. Фото: Українське Радіо

Кожен народ має право на свою державність

Гурій Корнільєв – кандидат хімічних наук. До і під час  анексії працював у Нікітському ботанічному саду. Попри утиски та неможливість розвиватися науково, вчений залишався в Ялті через матір, яка не могла виїхати. А місяць тому йому безстроково заборонили в'їзд до рідного Криму. 

Гурій Корнільєв: "Я родом з Москви. Мене виховувала мама і бабуся. Мама теж з Москви. Бабуся з Прибайкалля. До України, а саме до Криму, ми переїхали, коли мені було два роки. У бабусі було погане здоров'я, тому Крим дуже підходив за кліматом. Мама – це вчитель музики і співів, а друга освіта в неї медична, вона медсестра. А бабусю моя за фахом була, на жаль, і вже немає серед нас, вчитель німецької мови. У неї такий був гарний досвід. Вона була завідувачем дитячого садка. Дуже велике враження на моє формування як особистості, мені здається, припало те вільнодумство, початок вільнодумства, коли розпадався Радянський Союз. Мені було 11 років, я досі пам'ятаю цю ситуацію, цю непевність. Було дуже багато надій на краще, також і у нашій сім'ї теж. Дещо з таким розгубленням це сприйняли, а багато в чому сподівалося, що все ж буде набагато краще, ніж було. І саме тоді мені дуже сподобалася думка, я її сприйняв як свою власну, що кожен народ має право на свою державність і навіть бажано, аби він реалізувався у власній державі. Тому я дуже у свої 11 років з таким захопленням сприйняв, що Україна стала незалежною. Мама теж була відкрита до всього нового, і вона мені подарувала мої перші самовчителі української мови. Книжечки такі невеликі, які я з цікавості прочитав, опанував. У мене була у школі українська мова до 91-го року, але якогось такого захоплення саме до цього предмета, мабуть, я не мав. А проголошення незалежності України і причетність, що ми голосували на референдумі за незалежність, мене нібито стимулювало захопитися всім цим і спробувати теж бути до всього цього причетним". 

Освіта

 У шкільні роки Гурій Корнільєв цікавився і точними, і гуманітарними науками. Спочатку він здобув фах хіміка. А через 7 років після отримання диплому таки вирішив вивчити й українську мову, і закінчив філологічний факультет. 

Гурій Корнільєв: "Якби не моя вчитель хімії, вона мені порадила вступати саме на хімію, я б досі вагався, щоб мені обрати. Але врешті-решт я здобув і філологічну освіту – українська мова та література. Я закінчив Таврійський національний університет імені Вернадського у Сімферополі. Ми спочатку переїхали до Ялти, просто бабуся жила у Ялті, а мама жила у Сімферополі. Тому коли я пішов до школи, я навчався в університеті, я мешкав у Сімферополі. Далі я пішов працювати за фахом. Спочатку інститут виноградарства і виноробства "Магарач", я був хімік-лаборант у відділі хімії вина. Потім я вступив до аспірантури Нікітського ботанічного саду. Все ж мені біохімія здавалася ближче, ніж технологія бродильного виробництва. І я не пошкодував, тобто, я займався дослідженням біохімії рослин. Це дуже цікавий напрям. Займався, по-перше, сортовивченням плодових культур, які мають інше походження, з інших територій, але вони інтродуковані у Нікітському ботанічному саду. І вони можуть навіть дещо по-іншому проявляти себе з погляду накопичення біологічно-активних речовин і таке інше. Ми полюбляли експериментувати і навіть зробили такий експеримент. Оскільки у листках нектарина, скажімо, деяких вітамінів накопичувалося більше, ніж у плодах, а у плодах, навпаки, накопичувалися такі компоненти, які відповідали за смак. Тобто, якщо зробити якийсь джем чи варення, його спробувати збагатити екстрактами з листків нектарина, то виходив і оригінальний смак, і вони дещо вигравали і за біохімічним складом. Ми також вивчали і пряно ароматичні культури. Лаванду чи полин, різні сорти, різні види".

 Анексія 

Гурія Корнільєва у Нікітському ботанічному саду знали і як фахового філолога. Тому колеги  часто зверталися до нього за перекладацькою допомогою. Науковець вчив правильно писати  звіти, резюме, статті, іншу документацію українською мовою. У 2012 році Гурій Корнільєв захистив кандидатську дисертацію. У науковця були хороші перспективи та яскраве майбутнє. Якби не російська анексія.  

Гурій Корнільєв: "Анексія припала на дуже складний момент. Я як голова Ради молодих науковців, ми взялися організовувати міжнародну конференцію. Давно у нас такої конференції не було, але ми наважились. Наважалися не тільки, так би мовити, запрошувати учасників у масштабі Криму чи взагалі цілої України, а також розіслали запрошення і багато відгуків було, багато бажаючих із європейських країн і навіть із США. У нас, пам'ятаю, трагікомічний, можна сказати, випадок був. Це був травень, на який ми запланували конференцію. Це дуже велика робота, попереднього року ми почали готуватися. І у нас був конкурент, що теж організовував міжнародну конференцію і саме на травень. І мені навіть дехто сказав, що ти обрав не зручну дату. І цей конкурент був Донецький ботанічний сад, які опинилися зрештою у тій самій ситуації, а навіть у гіршій, через початок у них бойових дій. У нас у статуті був такий пункт, це ще за українських часів, що голова Ради молодих науковців може висловлювати свою думку стосовно політичних подій. В Україні це розумілося як щось звичайне і природне. А коли Росія почала встановлювати свою владу, то це вже сприймалося як якийсь жах, після якого можуть бути неприємності. Але все ж я скористався цим правом і написав своїм учасникам. Я зрозумів, що учасники з інших країн і так знають правду. А ось учасники з Росії сприймають тільки як телевізор каже. Тоді ще було незрозуміло, хто ці озброєнні люди, що вони тут роблять. І перше, що зробили у Криму і взагалі на окупованих територіях вони роблять, вони виганяють журналістів".

Розуміємо, що відбувається, але не можемо говорити про це в голос

Гурій Корнільєв написав усім учасникам конференції з Росії. Розповів, що відбувається в Криму. Наголосив, що півострів ніколи не потребував ніякого "братерського захисту",  що він особисто, будучи родом з Москви, ніколи не відчував утисків. Навпаки – йому завжди бракувало лише української мови. 

Гурій Корнільєв: "Багато людей промовчали. Багато хто, зокрема з Санкт-Петербурга та Москви, сказали, що ми дуже розуміємо, насправді, що відбувається, але не можемо говорити про це в голос. Так, ми вас розуміємо і ми на вашому боці. А дехто, таких була меншість, сказали, що ми не поїдемо до вас на конференцію, тому що ви, як голова Ради, дуже погано ставитесь до нас, до росіян, і ми боїмось... не знаю, чи за здоров'я, чи за життя від мене. До мене прийшов представник керівництва і просто зажадав, щоб я йому передав текст цього листа. Звісно, мені не було чого приховувати і я передав. Це напевно була вимога ФСБ. Потім я ще взагалі набрався нахабства, я дістав український прапор, і окремо в моєму кабінеті, він такий маленький, сувенірний був. Але за кілька місяців мене викликав директор, сказав, щоб я це прибирав неодмінно, бо у Нікітського саду будуть великі неприємності через це. Це був уже новий директор. У нас потім, одразу після анексії, був так званий перехідний період. Були великі питання з фінансуванням, тому що ми весь час були підпорядковані Національній  академії аграрних наук України, а тут одразу нас понизили, так би мовити, у званні і ми підпорядковувалися вже аграрному міністерству у Криму. І  тільки за півтора року нас знову передали вже Російській академії наук". 

Фінансування, санкції і розірвання зв'язків із цивілізованим світом

Одразу після анексії фінансування Нікітського ботанічного саду значно урізали. За кілька років окупанти трішки додали грошей, але з'явилися інші проблеми через розірвання зв'язків із цивілізованим світом та санкції. 

Гурій Корнільєв: "Почали замовляти через якийсь сірий імпорт, через Китай чи Казахстан, усе це обладнання, що так у Росії не навчилися виготовляти, усі ці комплектуючі, реактиви. Це коштувало набагато дорожче, ніж якби не було санкцій і якби ми отримували безпосереднього у постачальників. Одразу почалися проблеми із гарантійним налаштуванням, з ремонтом. І навіть стосовно публікацій. Ми не могли себе подати. Для всього світу ми залишалися і залишаємось як організація, підпорядкована Національній академії аграрних наук України, як українська організація. А якщо ми подаємо себе якось по-іншому, то до нас починаються справедливі питання, чи не крадемо ми ці результати в України, оскільки їй належить саме ця установа, ресурси і колекції. На конференції ми майже нікого не могли запросити із тих, хто в українські часи до нас постійно приїздив. Наші друзі з Чехії, наші колеги з Німеччини теж були для нас втрачені. Я в останні роки ще працював в Інституті виноградарства і виноробства "Магарач", із 2021 по 2024 рік. Я можу сказати, що там та сама проблема. Я для себе відкрив новий напрям — це молекулярна генетика. Усе обладнання, яке там існувало, і весь цей напрям, він починався з грантів. Із європейських грантів на початку 2000-х років, які мала Україна у контакті з Люксембургом, з Грецією, коли туди виїжджали на навчання наші співробітники, а в подальшому це очільники нашої лабораторії, старші науковці. Усе обладнання ми отримали з Європи, також комплектуючі отримували з Європи. І нічого нового ми, на жаль, не могли отримати. Обладнання у нас вже старе, вже понад 10 років працює. Для високоточних приладів – це забагато, їх потрібно переналаштовувати, їх потрібно оновлювати, ставити комплектуючі. І оскільки цього немає, дуже побоювалося, що рано чи пізно воно вийде з ладу і тоді у нас зупиняться цілі напрями, які у нас продовжувалися з українських часів".

Гурій Корнільєв. Фото: Українське Радіо

Мене просто не пустили додому з-за кордону

Гурія Корнільєва та ще кількох  його співробітників, які  відкрито висловлювали свою думку про окупацію, невдовзі звільнили. Науковою роботою деінде йому також негласно не можна було займатися. Позаяк Гурій свідомо відмовився від російського громадянства, то довіри до нього немає, таким людям небажано брати участь у будь-яких наукових дослідженнях. Словом, розвиватися далі Гурій Корнільєв не міг. 

Спочатку працював на допоміжних посадах, а пізніше взагалі через відсутність російського паспорту йому було складно знайти будь-яку роботу. Ще з початком анексії чоловік хотів виїхати на материкову частину України. Але старенька мама, у якої він єдиний син, через проблеми зі здоров'ям потребувала саме кримського клімату. Тож Гурій вирішив залишитися в Криму 

Гурій Корнільєв: "Було  усе зроблено для того, щоб я отримав російське громадянство. У 2017 році мене запросили до Пограничного управління ФСБ. Зі мною, так би мовити, проводили бесіду, десь, протягом двох годин. І основна думка цих розмов була така: "чому ви досі не поїхали, із ким ви підтримуєте стосунки і чи не плануєте ви врешті отримати російське громадянство?". Так, спочатку був економічний тиски, що ти не можеш працевлаштуватись. А потім вже, я думаю, що після початку збройної агресії, яка має назву СВО, почали діяти більш конкретно. Тиск вже почав бути відвертий. Він закінчився тим, що мене просто не пустили додому з-за кордону. Це сталося 22 квітня. Справа в тому, що іноземці, які не мають російського паспорта, можуть жити за двома документами. Перший – це реєстрація тимчасового проживання, так зване РВП. Тобто, коли ти мусиш ще платити гроші за патент, за дозвіл працювати. А друга стадія – це вже ВНЖ – посвідка на проживання. Але документом, що засвідчує особу, завжди залишається український закордонний паспорт. А посвідка на проживання або РВП дає можливість тільки легально жити, працювати на підконтрольних Росії територіях. Тобто, коли у вас закінчується дія вашого закордонного паспорта вашої держави, у даному випадку України, ви мусите його продовжити. Якщо у вас не діючий закордонний паспорт, то у вас перестає діяти і посвідки на проживання. Оскільки я отримував закордонний паспорт у 2014 році, спеціально, щоб мати можливість не приймати російське громадянство, він видається на 10 років і він у мене мав закінчуватись у червні 2024 року. Тобто, перш ніж він закінчиться, я мав отримати або біометричний паспорт десь, або виїхати до посольства України у будь-якій країні, де надається ця консульська послуга. Конкретна послуга – це штамп про продовження дії паспорта на 5 років. Я вирішив скористатися другим шляхом, виїхав до Грузії, а саме звернувся до посольства України у Грузії. Мені з легкістю його продовжили, поставили штамп".

"Безстрокова" заборона на в'їзд

Повернутися до Криму людям із такими документами, як у Гурія Корнільєва, можна лише з московського аеропорту Шереметьєво. Там чоловіка перевірили, повернули посвідку на проживання, але в'їхати на півострів заборонили. І конкретних часових рамок не вказали, написали – "Безстроково". 

Гурій Корнільєв"Спочатку ви мусите заповнити анкету. Ця анкета нараховує 35 запитань, на які потрібно відповісти – "так" чи "ні". Взагалі ці запитання починаються дуже легко, так би мовити, безневинно. Хто ви, яка ваша освіта, звідки приїхали, хто ваші родичі. Потім починаються питання, які ваші контакти у соцмережах, яка сторінка у соцмережах, який ваш номер телефону, e-mail. А потім, здається із 20-го запитання, починається вже більш конкретно. Це російськомовні запитання: "имели ли вы опыт общения с украинскими спецслужбами? Есть ли у вас знакомые, которые, возможно, имеют контакты с украинскими спецслужбами? Участвовали ли вы в боевых действиях? Служили ли вы в ВСУ, назовите название воинской части? Служили ли ваши знакомые, родственники в ВСУ? Ким они вам приходятся по степени родства, если они служили? Участвовали ли вы, ваши родственники, знакомые в деятельности политических партий Украины или общественных организаций? Работает ли кто-то в структурах Министерства оборони, СБУ, ГУР или других спецслужб?". Тобто, такі от далі йдуть конкретні запитання.  Збрехати можна, звісно, якщо не виявлять. Але далі вже йдуть 2 таких запитання, на які я мусив відповідати чесно – "Поддерживаете ли вы СВО? И поддерживаете ли вы политику руководства Украины?". Я не можу сказати, що я підтримую СВО. Я знаю, що таке СВО. Знаю, що приховується під цими трьома літерами. Я знаю, скільки жертв, скільки крові. І якщо я скажу, що я підтримую СВО, то я себе просто буду ненавидіти, навіть якщо це загрожує моєму поверненню до Криму. Далі було запитання, чи підтримую я політику керівництва України. Я спробував уточнити це запитання. На що мені сказали: "відповідайте "так" або "ні ", інакше ви зараз поїдете звідси назад". Я тоді кажу, що так, я підтримую політику керівництва України. Тому що я підтримую, скажімо, "безвіз" з Європою. Я підтримую змінність влади, я підтримую прозорість влади, я підтримую те, що владу можна критикувати і робити це вголос. Мені сказали: "що ви наробили? Ви знаєте, що важать ці два запитання? Але як відповів, так відповів. Гаразд, ідіть, ми вас викличемо...".

"Фільтрація" в Шереметьєво. Я кажу: "Крим – це територія України"

Наступний етап "фільтрації" в аеропорту Шереметьєво – перевірка телефонів. Передивляються всі контакти, на які сайти заходив, які смайли ставив. Гурій каже, що став свідком того, як людині заборонили в'їзд до Криму через сумний смайлик під постом про цивільні жертви в Україні. Іншому "товаришеві по нещастю" відмовили через те, що йому на телефон колись прийшло повідомлення із критикою Путіна. Мовляв, чому ви не повідомили про цей випадок ФСБ? Після огляду телефону Гурія, із ним провели ще два допити.  

Гурій Корнільєв: "Зі мною вже спілкувалися більш відверто: "Почему вы все-таки не приняли российский паспорт?" Я нарешті сказав, що законодавство України забороняє брати своїм громадянам друге чи третє громадянство. Думаю, хоч так пояснити. Він каже: "а, так вы живете по законам Украины. А почему вы тогда не отказались от гражданства Украины?".  Я відповів, що, по-перше, російське законодавство не примушує мене прийняти російське громадянство. По-друге, Україна для мене багато зробила. Україна дала мені вищу освіту безкоштовно. Україна дала мені середню освіту. За українських часів я мав більш-менш спокійне, стабільне життя. У мене немає якихось претензій до України, щоб я відмовився від її громадянства. Він каже: "А, с вами все понятно. В Россию не въедете". Потім ще було запитання – "чий Крим?". Я кажу, за міжнародним правом Крим – це територія України!" 

Правдами-неправдами, через інші країни, Гурій Корнільєв зміг дістатися Києва. Йому усім допомогли колишні співробітники і знайомі, які виїхали з Криму раніше. Також допомагали друзі-есперантисти. Гурій Корнільєв вивчає міжнародну мову есперанто, навіть тривалий час їздив на заходи, які проводилися по всьому світі. Тож встиг здружитися зі спільнотою есперантистів. 

Гурію пропонували притулок в інших країнах, але чоловік вирішив, що хоче бути корисним саме Україні. Занадто довго він був від неї відірваний. Каже, якщо знайдеться робота за фахом – добре, якщо доведеться мобілізуватися – теж опиратися не буде. Адже не з чужих слів розуміє, за що бореться Україна.