Ілюстративне фото з відкритих джерел
"Мета альянсу – виділити проактивні, сучасні університети, готові допомагати і громадам, і державі"
Що таке "Альянс українських університетів" і на що спрямована їхня робота?
Зараз майже всі університети стали центрами допомоги і вирішення проблем. Тому що це великі державні інституції, де є певний ресурс, приміщення і багато університетів почали допомагати місцевим громадам, пускаючи громадян до себе чи даючи якісь поради, аналітику чи може навіть ділячись своїм ресурсом із волонтерами та військовими. Деякі університети приймають внутрішньо переміщених осіб і розміщують їх у своїх спортивних залах чи гуртожитках. Я можу більше говорити про наше об’єднання "Альянс українських університетів", яке виникло два роки тому під час повномасштабного вторгнення. Це об’єднання шести українських університетів – як приватних, так і державних. Деякі з них класичні, такі як університет імені Тараса Шевченка, який має все: і геологію, і фізику, і журналістику. Є і приватні університети, такі, як Київська школа економіки, сфокусована на соціальних і гуманітарних науках. Важливо відзначити регіональність: це і УКУ (Український католицький університет у Львові), але це і Сумський державний – прифронтовий університет. Мета нашого альянсу – виділити проактивні, сучасні світоглядно близькі університети, які готові допомагати як громадам, так і державі. Задача університетів не просто брати на себе ресурси, як то податки, але також бути проактивними в тому, щоб допомагати державі й громадянам під час війни. Що ми можемо робити разом? Ми можемо виробляти якісь ідеї, технології, накопичувати ресурс через міжнародний фандрейзинґ (від англ. fundraising — залучення сторонніх ресурсів для реалізації соціально значущих завдань, культурних проєктів або підтримки існування організації. Процес збирання коштів передбачає пошук потенційних пожертвувачів, якими можуть бути як фізичні особи, так і компанії – ред.) І ділитися ним із громадами зокрема.
Не всі однаково ефективні
Чому так мало університетів пристало на пропозицію об’єднатися довкола допомоги територіальним громадам?
Тому що це було дуже органічне об’єднання. Коли почалося вторгнення, ці шість університетів були дуже проактивні. Вони зверталися зі своїми пропозиціями про допомогу як до української держави, так і на міжнародному майданчику. Так сталося, що ми одне одного регулярно бачили. Ми відвідували однакові конференції, зустрічалися в одних донорів, на спільних гуманітарних місіях. Тому ми вирішили об’єднатися, оскільки все одно займалися спільною справою. По-друге, це питання розбудови чогось нового і питання довіри. Українська освіта і наука зараз у кризі. У нас є дуже багато установ, але не всі є ефективними. Це складно визнати, оскільки ми не хочемо одне одного знецінювати чи ображати, але іноді потрібно про це говорити. Тому ми хотіли зібрати невелику групу, яка може швидко об’єднатися і швидко досягти результату, показати іншим приклад. Потім, коли в нас будуть якісь продукти, на які можна спиратися, інші університети зможуть до нас доєднатися.
Тимофій Брік у студії Радіо Культура
Коли обмежений ресурс, ти завжди за нього конкуруєш
Які цілі ставили в альянсі й чого вдалося досягнути?
Звісно ми заявляли багато про що, тому що хотілося демонструвати об’єднання сучасних університетів. Іноді жартома кажуть, що це університети здорової людини. Відповідно ми плануємо бути за все хороше і проти всього поганого для того, щоб освіта і наука розвивалися. Деякі наші донори хочуть інвестувати в гарні практики, гарні організації для того, щоб надіслати сигнал: "Ми підтримуємо гарне і всі університети мають туди рухатися. Хто не зможе рухатися, той відпаде". Це красива історія, але що ж відбувається на практиці? По-перше, вже працює взаємодія між університетами. Слід зазначити, що в Україні дуже складно побудувати взаємодію між університетами. По-перше, через державну бюрократію, коли щоб поїхати до іншого університету в гості потрібно брати спеціальний папірець для оформлення відрядження. Пов’язати разом навчальні програми, зробити спільний бакалаврат чи аспірантуру – це непросто. По-друге, це культура. Університетам і науці зараз складно в Україні. Кожен звик бути трішечки за себе. Коли обмежений ресурс, ти завжди за нього конкуруєш. Ідея, що можна обмінюватися інформацією, ділитися кадрами – це страшно. А що як твого найкращого співробітника переманить конкурент? Ми зробили дуже багато, аби цей альянс утворився, щоб люди могли одне одному довіряти і співпрацювати. Хтось разом подається на гранти. Є команди комунікаційників, які разом роблять сайти і соціальні мережі. Є команди, які працюють над дозвіллям студентів – бібліотеки, обмін досвіду через літні школи тощо. Щороку ми робимо дві великі конференції, куди запрошуємо і уряд, і бізнес, і університети, щоб підводити риску наприкінці року і говорити про важливі проблеми в українській освіті і як ми можемо рухатися далі.
Скорочення чи об’єднання університетів – необхідний крок
Які гранти вам вдалося реалізувати?
Ми разом вже успішно подавалися на спільні гранти. Створювали команди, працювали над заявками, спілкувалися з донорами, розробляли схему залучення коштів і подальшого розподілу між університетами. Це непросто. Зараз ми маємо грант від фонду "Відродження" для дослідження і освіти на рівні громад. Ми розробили методологію, щоб робити опитування мешканців, активістів, бізнесу, лідерів громад. На основі цих даних ми робили аналіз і тепер вже відбуваються тренінги для представників громад. Наступна лінія – це вплив на міжнародному рівні. Ми як університети об’єдналися. У нас є спільні ідеї, ми намагаємося працювати з урядом і доносити якісь думки, які можуть бути корисні для освіти і науки. Це викликало публічні дискусії і навіть сварки, тому що наш Альянс дуже часто підтримував уряд у його реформах. Наприклад, я підтримую ініціативу уряду щодо скорочення університетів чи об’єднання. За це легко виступати, коли це стосується когось іншого. Проте в уряді розуміють, що це необхідний крок.
