Проєкт колумбарію на Національному військовому меморіальному кладовищі, Київ, 7 грудня 2023 р. Фото: ДУ "НВМК"
"Від підготовчих робіт на земельній ділянці перейдемо до будівельних робіт"
Що означає проходження проєктом державної експертизи?
Ярослав Старущенко: Ми пройшли державну експертизу та отримали позитивний експертний звіт по першій черзі будівництва Національного військового меморіального кладовища. У минулому році було розроблено ескізний проєкт, де ми запланували генеральний план об’єкту і розділили його на черги будівництва, щоб ми могли якомога швидше реалізувати хоч щось, щоб розпочати поховання наших загиблих героїв. Наступною стадією була проєктна документація – це деталізована проєктна документація на будівництво Національного військового меморіального кладовища, за якою можна буде проводити тендери для підрядників, отримувати дозвільні документи в Державній інспекції архітектури та містобудування. Це вже наступний крок, який дає змогу державним установам вийти з офісної роботи вже на земельну ділянку. Після того, як ми проведемо відкритий тендер, який незабаром оголосять, ми визначимо підрядника, отримаємо дозвільні документи і від підготовчих робіт на земельній ділянці перейдемо до будівельних робіт.
Ярослав Старущенко. Фото: mediacenter.org.ua
Було близько десяти варіантів ділянок
Хто долучався до розробки проєкту?
Ярослав Старущенко: Спочатку державна установа разом із командою Міністерства у справах ветеранів обирала земельну ділянку. Було близько десяти варіантів ділянок, які ми об’їжджали і робили певні дослідження. Ми шукали таку ділянку, яка б цілком відповідала концепту Національного військового меморіального кладовища. Після того, як у серпні минулого року урядом було затверджено, що земельна ділянка, на якій буде розміщено військовий меморіал, розташована в Гатненській об’єднаній територіальній громаді, державною установою було оголошено тендер на визначення підрядника для проєктування ескізної частини проєкту. Паралельно з цим державна установа постійно проводила комунікаційні рамки з безпосередньо тими зацікавленими людьми, хто буде основним користувачем цього меморіалу. Це військові, представники родин загиблих, волонтери, ветерани війни.
"Проєкт рухається"
Що вам особисто подобається в даному проєкті?
Ярослав Старущенко: Для мене, як для заступника директора державної установи, позитивно те, що проєкт рухається. Усе, що відбувається зараз, можливо, хотілося, щоб відбувалося швидше, оскільки є нагальна проблема у родин загиблих для отримання місця для поховання. Стосовно доступності, це абсолютно унікальний об’єкт. Таких об’єктів ми ще не будували. Він буде цілком інклюзивним.
"Це рішення слід було ухвалити значно раніше"
Які ваші враження від схваленого проєкту Національного військового меморіального кладовища?
Оксана Довгополова: Я бачила проєкт. Єдине, що це рішення слід було ухвалити значно раніше, оскільки про Національне меморіальне кладовище ми говоримо, починаючи з 2014 року. З одного боку зрозуміло, чому так довго ухвалювався остаточний проєкт. Коли йдеться про найголовніше місце воєнної пам’яті, то воно має бути не випадковим. Проте, з іншого боку, в нас третій рік триває активна фаза війни. Таке місце вже необхідно мати.
Оксана Довгополова. Фото: uacrisis.org
"Місце і колективної дії, і місце, де можна побути самому"
Які критерії Національного військового меморіального кладовища важливі саме для вас?
Оксана Довгополова: Якщо говорити про орієнтир, то ми маємо Арлінгтонське кладовище (Арлінгтонський національний цвинтар (англ. Arlington National Cemetery) — військовий цвинтар в Арлінгтоні, штат Вірджинія, США, на території якого поховані учасники війн, президенти США, судді Верховного суду цієї держави, астронавти — ред). Ця традиція йде давно. Я думаю, що це місце поступово формуватиметься, а не буде створене зараз раз і назавжди. І я дуже сподіваюся, що це місце буде поступово трансформуватися, тому що кожна страшна історична подія зрештою виробляє свою власну мову пам’ятання. Тому я сподіваюся, що ми в Україні також зможемо випрацювати власну мову меморіалізації і те, що почалося зараз поступово, набуде додаткових рис. Це не означає, що це потрібно буде прибрати і побудувати нове. Йдеться про те, що можна буде поступово додавати туди щось, чого ми ще не знаємо, адже ми це робимо не на рік, не на два. Це головне місце воєнної пам’яті. Також хотілося б, аби в цьому місці була не тільки спільна дія, коли ми всі прийшли в певну дату на пишну церемонію, але й простір для рефлексій, де можна побути наодинці або з побратимами чи рідними. Це має бути простір, де ми можемо робити різне. Він не має бути уніфікований. Це місце колективної дії і місце, де можна побути самому.
