"Я щиро шаную тих, хто у розпал війни обирає офіцерський шлях" — Харук

"Я щиро шаную тих, хто у розпал війни обирає офіцерський шлях" — Харук

"Я щиро шаную тих юнаків і дівчат, які в період, коли йде війна, обирають офіцерський шлях", – наголосив в ефірі Українського Радіо доктор історичних наук, професор кафедри гуманітарних наук Національної академії Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного Андрій Харук. Особливо він відзначає дівчат серед слухачів академії. "У них немає обмежень ані на виїзд з України, ані на вступ до цивільних навчальних закладів. Але вони йдуть до нас, опановують офіцерський фах і в майбутньому успішно служать", – зауважує професор. І загалом констатує: вищі військові заклади освіти в Україні завжди користувалися популярністю і вважалися престижними, а під час війни – особливо.

0:00 0:00
10
1x

Ілюстративне фото: ФБ-сторінка "Національна академія Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного"

 

Які освітні заклади готують офіцерів в Україні

Скільки нині освітніх закладів готують офіцерів в Україні: скільки ліцеїв, військових інститутів, університетів і академій?

Ліцеї офіцерів не готують. Ліцей – це загальноосвітній заклад. Він готує випускників загальноосвітніх шкіл, які більше підготовлені до вступу до військових ВНЗ. Далі йде вищий заклад освіти. Це саме ті заклади, які готують офіцерів. І тут ми маємо відносно чітку і просту структуру. Ми маємо три видових заклади, які готують фахівців для трьох основних видів Збройних сил. Це – Національна академія Сухопутних військ імені гетьмана Сагайдачного, яку я маю честь представляти, Харківський національний університет Повітряних Сил імені Івана Кожедуба та Інститут Військово-Морських Сил, який із Севастополя був евакуйований до Одеси. Плюс до цього ми маємо Харківський інститут танкових військ, Військову Академію (м. Одеса), яка готує фахівців для десантно-штурмових підрозділів, для розвідки і для деяких напрямів тилового забезпечення. Також у нас є Житомирський військовий інститут імені Корольова, який готує фахівців із радіоелектроніки. І, звісно ж, київські заклади: Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації, Військовий інститут Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Це короткий приблизний перелік цих закладів. Можна додати сюди ще Українську військово-медичну академію (УВМА), яка готує медиків, але має специфічний статус, бо там не набирають після школи, туди йдуть випускники медичних вишів, як в інтернатуру.

Ліцеї двох видів

Чи створюються нині більше військових ліцеїв? Чи тієї кількості, яка є, достатньо?

Ми маємо ліцеї двох видів: ліцеї з посиленою фізичною підготовкою і військові ліцеї. Військових ліцеїв у нас менше. Але ставиться питання про те, щоб кожна область мала відповідний спеціалізований заклад. Зараз у нас є Львівський ліцей імені Героїв Крут, Київський військовий ліцей імені Івана Богуна, Військовий ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою в Луцьку, де юнаки і дівчата можуть здобути трішки вищий рівень підготовки для служби в майбутньому як курсанти вищих військових закладів освіти.

Наскільки популярні в умовах війни вищі військові заклади освіти та ліцеї?

Я представляю вищі заклади освіти. Вони завжди користувалися популярністю і вважалися престижними. Незважаючи на те, що там майже військова дисципліна: розпорядок дня, обмеження в користуванні мобільними телефонами тощо. Але школярі туди йдуть охоче. Є профорієнтація. Наші випускники і студенти йдуть до шкіл, розповідають про умови служби. І це набагато ефективніше, коли наші потенційні вступники почують все з вуст тих, хто ще два-три роки тому сидів на шкільній лаві, а нині це вже курсанти, майже офіцери.

Вмотивовані й підготовлені

А що насамперед цікавить випускників шкіл, коли вони починають комунікувати про спеціальності, приміром, вашого навчального закладу?

Насамперед, я хочу сказати, що я щиро шаную тих юнаків і дівчат, які в період, коли йде війна, обирають шлях майбутнього офіцера. Цивільні випускники шкіл не підлягають призову, вони мають можливість обрати багато інших шляхів. Але все ж частина з них свідомо обирає шлях служіння Україні, і саме військового служіння. Розуміючи, що це зараз кар'єра достатньо небезпечна. Наприклад, дочка однієї моєї колеги, коли почалося повномасштабне вторгнення, звернулася до мами приблизно з такою фразою: "Мамо, чому ти раніше мене не народила, я б вже пішла воювати". Минув рік, вона закінчила школу, вступила до нас в академію, навчається вже на другому курсі. І я переконаний, що з неї і таких, як вона, будуть чудові офіцери, будуть чудові командири наших Збройних сил і загалом Сил оборони. Вони вмотивовані й підготовлені. Чинник патріотизму в цій ситуації відіграє велику роль у виборі власне офіцерської кар'єри, офіцерської служби і навчання у вищому військовому закладі освіти.

Є дівчата і на суто бойових спеціальностях

Чи збільшується кількість дівчат серед слухачів вашої академії?

Ця кількість достатньо помітна. Причому в усіх спеціальностях, навіть, здавалося б, зовсім не дівчачих, таких, як артилерія й піхота. В основному, це морально-психологічне забезпечення, де фізично не така важка служба. Але є дівчата і на суто бойових спеціальностях. І таких дівчат багато. Якщо говорити про артилерію, є спеціальність "артилерійська розвідка", де передбачена робота з приладами. От туди, наприклад, йдуть дівчата. Йдуть дівчата і на спеціальність "управління підрозділами наземної артилерії". Це майбутні командири вогневих взводів, артилерійьких батарей. Туди теж вступають дівчата.

Андрій Харук. Фото з особистого архіву Андрія Харука 

Чи існують обмеження на певні спеціальності?

Колись, ще до початку повномасштабного вторгнення, років 8-10 тому, обмеження існували. Але ці обмеження давно зняті. Звісно, у дівчат норми фізичної підготовки не такі, як у хлопців. Відповідно, вони вступають на загальних засадах на будь-яку спеціальність.

Тенденція в суспільстві

З чим, на вашу думку, пов'язана зацікавленість серед дівчат опанувати військову професію? Це робота вашої служби рекрутингу, профорієнтація чи тенденція в суспільстві?

Це тенденція в суспільстві. Оскільки давно, ще коли ці обмеження існували, у нас все одно були величезні конкурси. Тепер ці обмеження зняті. Хочу ще раз підкреслити, що я глибоко схиляюся перед тими юнаками і дівчатами, які обрали цей шлях. Особливо, перед дівчатами. Оскільки нині у них немає обмежень ані на виїзд з України, ані на вступ до цивільних навчальних закладів. Але вони йдуть до нас, опановують офіцерський фах і в майбутньому успішно служать.

Окремо хочу запитати про військових льотчиків. Як навчаються курсанти в умовах, коли навчальних західних літаків у нас немає?

Це запитання все ж не до мене, оскільки я представляю сухопутний напрямок. Але ми бачили повідомлення, коли у Франції відбувалися навчання на тих же літаках Alpha Jet, з яких потім пересідають на F-16. Тобто, проблеми тут немає. Річ в тім, що військових льотчиків готують у відносно невеликій кількості. І знайти для такої невеликої кількості можливість якісно провести льотну підготовку за кордоном на західних літаках – це набагато простіше, ніж, приміром, відправити кілька сотень офіцерів піхоти навчатися десь за кордон. Ми це й самі можемо забезпечити. З льотчиками у нас проблема, з одного боку, складніша, бо потрібна західна техніка, а, з іншого боку, простіша, бо їх кількісно менше. І знайти можливості для навчання за кордоном для них простіше.

Наскільки виправдали себе військові кафедри у цивільних ВНЗ?

Наскільки виправдали себе військові кафедри у цивільних ВНЗ? Чи відбуваються нині в них якісь зміни?

Ми бачимо, що зараз воюють багато тисяч випускників цих військових кафедр. Я завжди згадую приклад доктора історичних наук Бориса Черкаса, який був під час АТО мобілізований, служив механіком і водієм бойової машини піхоти – за своєю спеціальністю. А потім він, доктор наук зрілого віку, закінчив військову кафедру при Національному університеті оборони і зараз командує, якщо я не помиляюся, ротою, як офіцер. Тобто військові кафедри дають змогу здобути фах офіцера для багатьох осіб, які свого часу не закінчували систематичного військового вишколу. Така практика, наприклад, у США загальноприйнята. Переважна кількість їхніх офіцерів у Збройних силах – це випуски тих же самих військових кафедр. І тільки певна частина – це випускники справжніх військових навчальних закладів. Звісно, ця система у нас зараз модифікується відповідно до вимог часу і змісту навчання. Але вона до певної міри відповідає потребам.

Стимулювати до розвитку особистості

Чи змінюється нині програма у військових навчальних закладах? Чи відповідає вона тим потребам, які є в Україні зараз?

Вона безперервно модифікується. Систематично щороку вносяться зміни. Ми отримуємо документи з бойовим досвідом, які впроваджують у навчальні дисципліни. Звичайно, це стосується, насамперед, суто військових спеціалістів. Модифікується навіть наша кафедра гуманітарних наук. Ми додали до програми історію українського війська. Ми даємо її на першому курсі, як мотиваційну складову. Я завжди згадую слова американського адмірала часів ще війни за Незалежність Джона Пола Джонса: "Сама лише добра військова освіта не може служити підставою для надання офіцерського чину. Офіцер – це, насамперед, джентльмен, який здобув ліберальну освіту". І наше завдання, як гуманітаріїв, допомогти їм сформувати світогляд і стимулювати до розвитку особистості.