"Працювала з потяга та їздила фронтом": як з’явилася радіостанція "Дніпро"
Походження позивних має свою унікальну історію. Вперше вони пролунали в часи Другої світової війни на радіо, яке виходило в ефір з потяга.
Після початку німецько-радянської війни Українське Радіо працювало з Києва аж до окупації міста. Радіостанцію встигли евакуювати — спершу до Харкова, а потім вглиб території СРСР — до Сталінграда, згодом — до Саратова. На час евакуації радіо мало назву імені Тараса Шевченка. Це була основна українська радіостанція під час війни. Слухачі дізнавалися про події на фронті, рішення влади, слухали повідомлення від військових кореспондентів, а також новини з-за кордону.
Були на той час й інші канали Українського Радіо. Радіо "Партизанка" працювало для місцевого підпілля. "Радянська Україна" ― це радіостанція, орієнтована здебільшого на українську діаспору. Крім того, під час війни розгорнулося "польове" радіо, і тоді з'явилася редакція Південно-Західного фронту. Вона працювала буквально з бліндажів. Така ж редакція була і на Донському фронті.
Донський фронт мав власну радіостанцію, змонтовану у залізничному вагоні. У певний момент вона виявилася безхазяйною. Українське керівництво про це дізналося і звернулося до військового командування, щоб передати обладнання у розпорядження Українського Радіо. Рішення ухвалили на початку 1943-го року. Так почалася історія радіостанції "Дніпро", яка працювала з потяга і їздила фронтом. 2-го травня на її хвилях пролунала перша передача.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Що це був за поїзд? Він складався з десятка вагонів: радіостанція, вагони технічного забезпечення, редакційні приміщення, житлові приміщення, медпункт, їдальні тощо. Спочатку він стояв в місті Камишин, а потім переїхав в місто Калач в Росії. Цей поїзд мав просуватися за фронтом, щоб забезпечувати радіопередачами воїнів Червоної армії, населення, яке ще залишається в евакуації, а також визволене населення. Ця передача вперше вийшла в ефір 2 травня 1943-го року. Вона працювала на частоті 415,5 метрів на середніх хвилях".
Після Сталінградської битви хід війни докорінно змінився. Німецькі війська почали відступати. Радіостанція "Дніпро" разом з бійцями радянської армії пересувалася фронтом вглиб України. З кінця серпня 1943-го року потяг базувався неподалік міста Куп'янськ, і радіо мовило з території Харківської області. А вже з вересня того ж року – зі звільненого Харкова. У колективі радіо "Дніпро" працювали фахівці колишніх радіостанцій Південно-Західного і Донського фронту. Серед творчого персоналу були переважно українські письменники і журналісти.
Радіопотяг мав адміністративно-технічний відділ, а також відділ інформації, армійських передач, художньо-літературного мовлення, випуску та інші. На "Дніпрі" були і нестандартні як для мовника посади, зокрема, там працювали сторожі вагонів. Також у ті часи була посада відповідального за продуктові і хлібні картки. Саме вони, а не зарплата, мали найбільшу цінність. У роки Другої світової уряд СРСР вдався до емісії валюти, оскільки потрібно було покривати витрати на війну. Це спричиняло інфляцію, тож ціни постійно зростали, а гроші – знецінювалися. Відомо, що диктор на радіо "Дніпро" отримував 650 рублів, редактор — 600, а сторож — 200. Це були мізерні гроші. До прикладу, кілограм сала на той час міг коштувати 500 рублів.
Анатолій Збанацький – історик, завідувач науково-експозиційного відділу Музею історії Києва:
"З тими зарплатами, які отримували, на базар можна було не потикатися. Мізерні, звичайно, гроші, але ж люди не жили на них. Там окремо, щоб вижити — талони на харчування. А ці 200 рублів — на щось додаткове. Це давало можливість існувати. І можливо, ще якісь невеликі гроші на, скажімо, сигарети. Про тих, хто працював, влада мусила дбати, інакше неможливо було вижити".
"Більше можливостей для поширення української мови і культури, ніж раніше"
В ефірі радіостанції "Дніпро" звучали твори українських митців – оповідання Олександра Довженка, вірші Андрія Малишка, Максима Рильського, Павла Тичини, Миколи Бажана. Також артисти виконували для слухачів українські мелодії. Що цікаво, серед програм були окремі випуски фронтових пісень, а також окремі концерти саме української музики.
Тоді тривав черговий період українізації. Радянська влада під час війни боролася за лояльність українців, і надавала більше можливостей для поширення української мови і культури, ніж раніше. Результати такої політики відчувалися не лише в ефірі, але і в житті.
Анатолій Збанацький – історик, завідувач науково-експозиційного відділу Музею історії Києва:
"Почали загравати, давати можливість. Мені в руки попалася україномовна газета. І там стаття про червоноармійців, а в армії екстериторіальний принцип формування. Там були не тільки українці, а навпаки з усіх-усюд. Люди, які, мабуть, не жителі України, мали володіти українською мовою. І там стаття: "російське прізвище, йому не вдається багато чого із української лексики, і там треба працювати". Мене це сильно здивувало, тому що, зрозуміло: мешканці республіки, українці — мають знати і можуть знати мову. А якщо людина, яка приїхала з іншого регіону, можливо, не надовго, наприклад, на час служби у війську, то, можливо, в такому випадку це й не потрібно? Але таке було. Відбувалося декілька років українізації, і це українська мова широко запроваджувалась".
Перше звучання мелодії, яка увійшла в історію українського радіомовлення
Перед запуском радіостанції "Дніпро" колектив розмірковував: яка ж музика може презентувати цього мовника? Потрібні були позивні – яскрава красива мелодія, за першими нотами якої слухачі би впізнавали своє улюблене радіо. Саме тоді з’явилась ідея, яка стала доленосною і згодом увійшла до історії Українського Радіо. Один із працівників "Дніпра" запропонував обрати для позивних мелодію пісні "Реве та стогне Дніпр широкий" композитора Данила Крижанівського на вірші Тараса Шевченка. Ідею ухвалили. Музику обрали, і вже скоро вона пролунала в ефірі. Ефект від цього рішення виявився колосальним. Мелодія згодом стала позивними всіх українських радіостанцій. Ба більше, це незмінні позивні, за якими слухачі пізнають Українське Радіо вже понад 80 років. Автор ідеї навряд чи здогадувався, що мелодія увійде в історію українського радіомовлення. Музику "Реве та стогне Дніпр широкий" перетворити на позивні запропонував редактор музичних передач радіостанції "Дніпро" Семен Кушніренко.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Семен Кушніренко — працівник радіостанції "Дніпро", на фотографії серед колективу він стоїть — симпатичний молодий чоловік у світлій гімнастерці. 2 травня вперше прозвучали позивні "Реве та стогне Дніпр широкий". Рішення це було блискуче. Я думаю, що воно могло з'явитися тільки в той час, коли треба було шукати патріотичні струни в серцях людей, бо це ж не просто пісня. "Реве та стогне Дніпр…" — це особлива пісня, це своєрідний код національної ідентифікації. Ця пісня сприймається як український гімн, вона на підсвідомості дає можливість зрозуміти, що це за радіостанція, яка її програмна політика, які цінності духовні вона несе. Я думаю, скільки буде Українське Радіо, стільки будуть ці позивні, музична заставка "Реве та стогне Дніпр широкий".
Після закінчення Другої світової війни Семен Кушніренко був головою Полтавського обласного радіокомітету. Колеги згадують його як ділову, принципову і вимогливу людину. Та водночас приязну і турботливу, з тонким почуттям гумору. Кушніренко вмів знайти підхід до кожного працівника.
Віра Чазова – журналістка Полтавського радіо з 1954-го до 2000-го року:
"Я говорила: "Семене Яковичу, батько мій загинув на фронті, ви мені батька замінили". І це не тільки я, а всі наші редактори, всі наші працівники. Він так ставився до людей. Семен Якович запросив мене. У мене була освіта 10 класів, коли я прийшла працювати диктором. Я писала невеличкі заміточки в "Останні вісті". І Семен Якович сказав: "Мені подобається твій стиль. Ти редактором будеш, іди вчись". Я пішла в педінститут, і коли я була на третьому курсі, він викликав мене і каже: "Будеш редактором, бери культуру. Ти до культури близька, то бери". Потім викликає і каже: "Віро, ти знаєш, фізкультура – це теж культура?" Кажу: "Ні, це ж спорт". А він мені відповідає: "Нічого, це теж фізкультура. Бери журнал "Спортивна Полтавщина"". І у нас почав виходити на Полтавському радіо журнал "Спортивна Полтавщина"".
Автора слів "Реве та стогне Дніпр широкий" знають всі – Тарас Шевченко. А от про автора музики, українського композитора Данила Крижанівського, варто розповісти докладніше. Він народився 1856-го року на Херсонщині. Крижанівський був вчителем молодших класів, а також наставником чоловічої гімназії у Болграді, що на Одещині. При гімназії він створив хор хлопчиків, який виступав на місцевих концертах та урочистостях. Все життя, паралельно з викладанням, Крижанівський писав музику, здебільшого — хорову. "Реве та стогне Дніпр широкий", мабуть, найвідоміший твір композитора. Цю мелодію він присвятив ще одному відомому українцю – драматургу, театральному режисеру і актору Марку Кропивницькому.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"На нотах він написав присвяту Маркові Кропивницькому. Коли Кропивницький зі своїм театром приїхав на гастролі в Одесу, він йому представив ті ноти. Кропивницький зіграв на фортепіано. Йому сподобалось, він сказав що це шедевр, вони обнялися, і після вистави стали виконувати цю пісню. І зал так само підвівся і слухав стоячи. І співав разом з хором".
Бандурист Андрій Бобир — легенда УР
Данило Крижанівський прожив лише 37 років і помер від туберкульозу. Це був 1894-тий рік.
Зараз позивні Українського Радіо мають сучасне аранжування з використанням багатьох інструментів, а на початку виконувалися лише на акустичній бандурі. З 80-х років вони звучали у виконанні Андрія Бобиря – ще однієї легенди Українського Радіо.
Андрій Бобир – музикант, бандурист, який працював художнім керівником і головним диригентом оркестру народних інструментів Українського Радіо. Він мав десятки записів, але зізнавався, що саме цей, невеличкий, був для нього найдорожчим. Андрій Бобир воював під час Другої світової війни і мав особливу історію, пов’язану зі своїм улюбленим інструментом – бандурою. Тоді ще молодому журналісту Анатолію Табаченку якось довелося брати інтерв’ю у маестро.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"Я приїхав у Будинок звукозапису. Якраз у нього була репетиція, годинки півтори посидів в залі, дочекався репетиції, підійшов до нього, розповів що треба, і він з задоволенням мені розповів. Каже в 1941-му році закінчує Київську консерваторію по класу бандури, але не встигає оотримати диплом. Бо замість диплома – повістка на фронт. Так потрапляє служити в авіацію. Льотчик-винищувач, воював на американському літаку "Аерокобра". Це один із найпоширеніших літаків-винищувачів Другої світової війни, який Радянський Союз одержував по лендлізу із Сполучених Штатів Америки. Але ж каже: "Без бандури я ніяк не можу, я ж затятий бандурист. Якимось чином зліпив з підручних інструментів бандуру, і з хлопцями на передовій співали "Реве та стогне"". Але що мене найбільше вразило: він перевозив бандуру в порожнині крила свого літака. Я собі уявив цю ситуацію, як під час повітряного бою поруч з пілотом могла бути як оберіг бандура, яка рятувала (і таки врятувала) його від смерті. Слава Богу, що повернувся додому живий і здоровий. Мабуть, один з десятка пілотів, яким судилося повернутися додому".
"Реве та стогне Дніпр широкий" — мелодія, яка найчастіше звучить в українському радіоефірі. Адже позивні виконуються перед початком кожної нової години — тобто 24 рази на добу. Їхнє аранжування кілька разів осучаснювалося. Але сам мотив залишається незмінним вже понад 80 років.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"5:57 хвилин ранку, початок мовлення по проводовій мережі, і от за три хвилини до шостої години лунає на бандурі "Реве та стогне Дніпр широкий". Потім диктор каже: "Говорить Київ", звучить гімн України, і це як символ нового дня. Починається новий день в Україні. Я навіть в кіно бачив не раз. Коли треба показати ранковий Київ, використовували цей прийом: показують з високої точки панораму Києва, сонце встає, туман, і обов'язково на фоні цих позивних на акустичній бандурі "Реве та стогне Дніпр широкий".
Повернення радіо до Києва
Радіостанція "Дніпро", яка їздила фронтом і де вперше пролунали легендарні позивні, мовила майже до кінця війни. Потяг неодноразово піддавався бомбардуванням і нальотам німецької авіації. Після звільнення Києва від нацистів у листопаді 1943-го року радіостанція переїхала до столиці. Тут вона отримала постійне місце розташування і перетворилася з пересувної на стаціонарну.
На початку 1944-го року з Саратова до Києва повертається і поновлює свою діяльність Український радіокомітет. У столиці колектив неодноразово змінював місце розташування.
Анатолій Табаченко – дослідник історії Українського Радіо:
"У кінці січня 1944-го року до Києва з евакуації повертається група працівників Українського Радіо, які працювали на радіостанції імені Тараса Шевченка. Ветерани радіо згадують, що будинок містився на розі бульвару Шевченка і Володимирської. Там було невеличке приміщення. Але там працювати було дуже погано, бо ходив трамвай і заважав роботі. Тому потім переїхали в будинок на Десятинній, 8, і там радіо містилося до того часу, поки не переїхало на Хрещатик, 26, коли вже був споруджений будинок, в якому воно сьогодні працює".
Радіостанція УПА з кодовою назвою "Афродита"
Крім згаданих уже чотирьох радіостанцій, українською мовою працювала ще одна, яку створила Українська повстанська армія. Вона називалася "Вільна Україна" і мовила з Львівщини. Радіостанція також мала кодову назву "Афродита".
УПА вирішили створити власне радіо 1942-го року. У такий спосіб повстанці хотіли розповідати світові про національно-визвольну боротьбу в Україні. Через те, що на ОУНівців постійно полювали, радіостанція кілька разів з’являлась в ефірі, потім зникала і знову відроджувалася.
Олександр Кучерук – завідувач відділу Національного музею історії України:
"Я питав, у тих, хто займається УПА: а чого "Афродита"? Кажуть: "Щоб ніхто не зрозумів". У текстах, у листуванні, в обміні якоюсь інформацією, в ОУН та УПА використовувалося багато кодових слів. Хто там може знати, хто такий Мишуги? Мишуги – це долари. Чому? Тому що був Левко Мишуга, який в Америці збирав гроші й допомагав ними. От вони так і називалися. І таких слів було багато. І коли ти береш якесь повідомлення, листа, який нібито на перший погляд мало значущий, виявляється, що там все закодовано. І людина, яка знає, що ці слова значать, отримує ту інформацію, яку треба було отримати. Так само і коли говорили про Афродиту. Афродита, Боттічеллі… Гарно звучить, а насправді йшла мова про радіостанцію".
Одним із працівників підпільної повстанської радіостанції був бельгійський інженер, уродженець міста Брюгге Альберт Газенбрукс. Під час Другої світової війни він опинився у німецькому полоні. Німці вивезли інженера на примусові роботи на Волинь, де під час війни працювали філії деяких німецьких компаній. Газенбрукс втік із полону, і в січні 1943-го року біля міста Дубно Рівненської області натрапив на вояків УПА. Дізнавшись про те, що втікач-бельгієць знає декілька європейських мов, командування УПА вирішило використати його для роботи на підпільній радіостанції. Невдовзі іноземець отримав псевдо "Західний" і, незважаючи на те, що за фахом був інженером, став працювати також і диктором. Передачі на радіо "Афродита" розпочиналися зі слів: "Ви чуєте голос вільної і незалежної України!". Фраза повторювалася кількома мовами. ("Attention, attention! Ici Radio diffusiere ukrainienne clandestin La Libre Ukraine!").
Війська НКВС виявили криївку, звідки мовила радіостанція "Афродита". Її закидали гранатами прямо під час ефіру. Частина працівників радіостанції загинула, а важкопораненого Альберта Газенбрукса схопили і почали допитувати. Після численних побоїв його без суду і слідства вивезли до виправного табору у Воркуті. Згодом повернули до Дрогобича, де судили разом з багатьма іншими повстанцями. Після цього бельгієць потрапив до Сибіру. Звільнити з радянських таборів його вдалося лише 1953-го року, після смерті Сталіна і за активного втручання міжнародної спільноти. Про історію бельгійського диктора писала навіть газета "Нью-Йорк Таймс".
У роки Другої світової війни українські радіостанції не залишали своїх слухачів. Саме на території України відбулися ключові битви за визволення Європи від фашизму і нацизму. Тож радіо першим інформувало українців про доленосні події тих часів. І попри все залишалося українським.
