Ілюстративне фото: facebook/KyievoPecherska.Lavra
"Зміни незворотні – УПЦ (МП) втрачає своє панівне становище"
23 вересня 2024 року набув чинності закон, який забороняє діяльність релігійних організацій, пов'язаних із Росією. Днями уряд України затвердив механізм виявлення зв'язків церков із РПЦ, що є логічним продовженням закону і, я би сказав, тектонічним зрушенням. Але я хотів би почати з подій у Черкасах, де сталися сутички у церкві. В сутичках постраждало близько 26 людей. Про що свідчить цей факт? І чого нам очікувати, враховуючи, що ще 8 тисяч церков УПЦ МП не перейшли до ПЦУ?
Я скористаюсь вашим словосполученням "тектонічні зміни". Те, що відбулося в Черкасах, якраз свідчить, що ці зміни незворотні. І тектоніка цих змін полягає в тому, що Українська православна церква (УПЦ) втрачає своє домінантне становище в українському суспільстві. Вона вже не є панівною, і вже не є "релігією більшості", я би так сказала. І це, до речі, підтверджують результати недавнього опитування, який провів КМІС (Київський міжнародний інститут соціології – ред.), де українців запитували, чи підтримують або не підтримують вони втручання держави у вирішення конфлікту всередині православ'я? Як взагалі ставляться до заборони Російської православної церкви (РПЦ), як іноземного агента на нашій території? І я хочу сказати, що з року в рік тільки зростає кількість тих, хто виступає проти цієї церкви. І мені здається, що церкві треба було би вже давненько задуматися над тим, а що власне відбувається в суспільстві. Як би ми не ставилися до соціології, але вона дає нам загальну температуру по палаті. І зараз температура настільки висока, що церква має зрозуміти, що це не суспільство хворе, а це хвора сама церква. Тобто всередині неї відбуваються зміни, на які українське суспільство реагує, можливо, навіть не так, як би хотіла на це реагувати влада чи держава. Тому що владі й державі хочеться спокою. Їм не потрібні такі радикальні стрибки вправо, вліво. Держава хоче, щоби було толерантно, спокійно, щоби все було в правовому полі, щоб не було цього "мордобиття", газових балончиків і всього іншого. Тому, з одного боку, так, суспільство ставить своєрідний діагноз, а хтось, можливо, в цьому побачить і вирок цій церкви. Але, з іншого боку, треба задуматися над тим, а яким це суспільство стало в результаті 2,5 років повномасштабної і 11-ти років загалом цієї війни. Воно теж поляризується. Я думаю, що воно стало нетерпимим, воно хоче, щоби швидко вирішувалися всі питання. Але хочу нагадати, що релігійна сфера – це хоч і фронт, але все-таки не "нуль". І те, що відбулося – наші хлопці праві по суті, праві абсолютно. Але їм трошки не вистачило витримки і, можливо, якоїсь сили переконання. Я запитувала у багатьох, чи ходили вони, наприклад, до цього культового і дуже неоднозначного Феодосія, чи розмовляли, чи попереджали? Я думаю, що при всьому тому, що у нього в голові абсолютно панує "русскій мір", це зрозуміло, але ж ми не маємо бути схожими на них у жодному разі.
Сутички біля Свято-Михайлівського собору в Черкасах, 17 жовтня 2024 року. Фото: Суспільне Черкаси
"Це не соцзмагання"
З даними Оpendatabot, на початку повномасштабного вторгнення в Україні діяло 8782 церкви Московського патріархату, з них лише 685 перейшли до ПЦУ. Як оцінити динаміку переходів?
Релігійна сфера – це сфера, де ми не можемо виставляти собі, як у соціалістичному змаганні, виконання плану на 150%. Тут плану бути не може, тому що ми маємо справу з дуже складною структурою, якою є психіка людини, її світогляд. Тобто, з людьми треба працювати, а ми якось не звикли з ними працювати. Подивіться, як росіяни працюють із людьми, що вони витворяють, скажімо, на окупованих територіях. Це вимагає колосальної, але ритмічної, постійної щоденної роботи. А хто у нас її виконує? Без сумніву, включилися ЗМІ, коли спробували пояснити, чому в Україні не має існувати ворожа релігійна організація, яка пропагує "русскій мір", яка виступає за підтримку Кремля політично і релігійно. Працюють науковці, трошки працюють освітяни. Але ж до кожної людини, навіть цим величезним апаратом, ти не достукаєшся. Не знаю, як залізти кожному в голову і спробувати змінити там орієнтації, змінити ці наративи, які вбивалися в голову. Навіть науковці не всі це розуміють. Здавалось би, у тебе в руках є просто дивовижна кількість різноманітних джерел – бери, використовуй, аналізуй. Не всі роблять відповідні об'єктивні висновки з того, що з нами відбувалося і 350 років тому, а особливо за ці 33 роки. Цей закон треба було ухвалювати того дня, коли ми проголосували за свою Незалежність. Тому що ми проголосили, що ми є незалежними економічно, соціально, політично, культурно, мовно. А де сфера духовного? Де власне те, що формує наші мізки, наші орієнтації, наші цінності? Тільки через 33 роки ми взялися за голову. І виявляється, на нашій території абсолютно спокійно, без всяких заборон, діяла величезна кількість структур, які працювали на Росію і проти України.
Усе вирішуватиметься тільки в демократичний спосіб
Напередодні з'явилася новина про те, що уряд затвердив механізм виявлення зв'язків церков із РПЦ. Яким може бути цей порядок? Хіба той факт, що якась парафія належало до УПЦ (МП) уже не є сам собою фактом зв'язків із РПЦ?
Ні, цей факт недостатній. Знаєте, багато хто, входячи до якоїсь Єпархії, а Єпархія до Митрополії, автоматично просто-на-просто підпадав під цю парасольку, яка була розкрита. Зараз держава може і напевно буде цим займатися. Доводитиме, що та чи інша релігійна організація зберігає або не зберігає ці зв'язки із церквою. Все би спростилося, якби керівництво цієї церкви ясно і однозначно сказало: ми перериваємо зв'язки. Для цього треба написати відповідні документи, заяви, відіслати в Москву і сказати, що прошу мене не вважати членом вашого Священного синоду. Або скажімо, я відмовляюся входити до складу вашої Синодальної комісії або якогось редакторського колективу. Про це треба повідомити і православні церкви, їх 15-ть. І сказати, що все, ми з Московським патріархатом нічого не маємо спільного. Але ж цього не робить керівництво. А миряни, парафіяни просто в якомусь тупику, вони не знають в якому статусі церква перебуває. Тобто з одного боку нібито рішенням Собору 27 травня 2022 року проголошено, що вона є незалежна і самостійна. Але з іншого боку, після цього не було жодних заяв і нічого абсолютно керівництво про це не говорить. А тепер доведеться кожній парафії доводити, що немає цих зв'язків.
Наскільки я знаю, Кабмін затвердив лише необхідність прописання. Бо це дуже складна робота прописати цей механізм, за що можна притягнути, або про що можна написати в тому приписі, право на який буде у Державної служби з етнополітики і свободи совісті. Що поставити у вину цій релігійній організації? Якщо, наприклад, ви заходите і бачите портрет Миколи II на стіні висить, я вже не кажу про портрет патріарха Кирила, якщо ви знаходите якісь проросійські книжки або прапор російський на столі в управлінні, то це все є докази того, що ця церква зберігає свої зв'язки у цих явних символах? Цього ж теж недостатньо. А хто буде перевіряти і слухати ці проповіді, які читають? Поминається чи не поминається там патріарх Кіріл? Моляться чи не моляться за наших воїнів і за державу Україна? До речі, Митрополит Феодосій заборонив у Черкаських храмах молитися за воїнів Української армії і за державу Україна. Це є промовистим фактом того, що він виступає проти? Є. Але все одно в кінцевому рахунку все це вирішуватиметься тільки в демократичний спосіб.
Людмила Филипович. Фото: uacrisis.org
Із УПЦ до ПЦУ взагалі перейшло 1500 парафій без священників
Згідно з законом, з 23 червня 2025-го року Держслужба з питань етнополітики та свободи совісті матиме право звертатися до суду з позовом про припинення діяльності релігійної організації, якщо буде встановлено зв'язок із РПЦ. Уявімо, що суд заборонив діяльність якоїсь парафії через такі зв'язки. Що буде із храмом, із парафіянами, із землею, на якій розташований цей храм?
Це залежатиме від того, в чиїй власності перебуває храм. Тому що сьогодні є державна власність, є муніципальна, є церковна власність, і є приватна власність. Ми знаємо, що існують, наприклад, храми в приватній власності в якогось священика чи бізнесмена, який дозволив побудувати цю релігійну споруду. Кожний випадок буде досліджуватися, як написано в законі. Ніхто не прийде, не завантажить це на трактор і не вивезе десь у поле. Будуть вирішувати це з владою, з громадою, будуть питатися, цікавитися. І я сподіваюсь, що храми не будуть використовуватися, як в радянські часи, під якісь спортивні організації або склади. Тобто вони все одно залишаться і будуть виконувати свою релігійну функцію, куди можуть приходити люди і молитися. Можливо, деякі храми і будуть тимчасово закриті, деякі можливо розпадуться громади і парафії. І зараз, я думаю, є такі випадки. Тому що нам відомо, що перейшло взагалі з УПЦ до ПЦУ без священників 1500 парафій. А якщо немає духовного лідера, немає духовного пастиря, то ясно, що підтримувати релігійне життя в такій громаді дуже і дуже важко. Колосальний брак кадрів. Страшенно не вистачає людей, які би пов'язали своє майбутнє із духовною опікою українців. А вона так потрібна сьогодні українцям. Бо куди може прийти людина? Психолог – дорого, кусається. І всі йдуть до батюшки зі своїми питаннями, і своїм горем, і за розрадою, і за порадою. А їх от просто катастрофічно сьогодні не вистачає.
"Ми в процесі переформатування релігійної конфігурації України"
Київський міжнародний інститут соціології за результатами свого опитування зазначає, що релігійна самоідентифікація українців майже не змінилася з липня 22-го року, тобто до повномасштабного вторгнення Росії. Найбільше – 70% українців вважають себе православними, з них 56% зараховують себе до ПЦУ. Ще 7% – до православної церкви "без конкретизації", і ще 6% – до УПЦ МП. Як так сталося, що тільки 6% зараховують себе до УПЦ МП, при тому, що в Україні лише 685 із 8782 церков Московського патріархату перейшли до ПЦУ?
Я не можу не довіряти опитуванням. Але давайте візьмемо до уваги, що великі території просто не були опитані. Бо як ви, наприклад, потрапите в Крим чи на окуповані території Донецької, Луганської, частини Херсонської, Запорізької областей? Тобто, є території, які неможливо опитати, і вони не ввійшли в опитування. А вони традиційно належали саме УПЦ, там переважна кількість вірян була саме парафіянами цієї церкви. Тому треба зробити певне припущення щодо того, що можливо не повністю покривають ці опитування всю сукупність тих, хто міг би себе прирахувати до УПЦ. А що, наприклад, робити з мільйонами українців, які виїхали за кордон? Їх же теж ніхто не опитував. А повиїжджали в основному зі східних і південних областей. Це теж переважно парафіяни саме цієї церкви. Тому після закінчення війни, я думаю, що будуть все-таки достовірніші дані стосовно кількості людей, які належать до тої чи іншої церкви. Але питання, чи повернуться вони? Те, що ми зараз перебуваємо в процесі переформатування релігійної конфігурації України – це очевидний факт.
