Афіша національного тесту з медіаграмотності 2024
Промофункцію тест виконав
Яку б ви дали оцінку цьогорічному тесту з медіаграмотності?
Було багато коментарів як емоційних, так і раціональних. Раціональні вказують на одну дуже важливу річ: присутня дискусія, присутній підвищений інтерес до цьогорічного тесту, і це дає дуже добру надію на те, що в майбутньому тест буде вдосконалюватися, до нього буде прикута більша увага, а отже, це даватиме поштовх, щоб інструмент зростав і виконував свою функцію. Як на мене, це один із визначних моментів із претензією на масовий продукт, який може зацікавити певний сегмент українців, котрі раніше не цікавилися інформаційною гігієною та медіаграмотністю. Частина людей пройшли такий тест вперше завдяки бізнесу та пуш-повідомленням, які ми періодично бачимо у смартфоні. Тобто люди мали змогу поклацати певні кейси і зрозуміти рамки, в яких можна рухатися далі. Як на мене, промофункцію тест виконав і дав можливість вийти за рамки своєї медіабульбашки.
Фокус на анонімних джерелах був би більш доцільним
Водночас ми побачили, яку низку допрацювань треба здійснити: попрацювати з оновленням технічних рішень та більш прискіпливо ставитися до наповнення самого тесту. Раніше тест було розраховано здебільшого на людей, які вже контактували з медіаграмотністю, і це для них була ніби забава та перевірка зрізу знань. А зараз ми бачимо, що потрібно робити різноманітні тести і для нової аудиторії. Крім того, треба попрацювати із самою назвою. Чи це буде тест з медіаграмотності, чи це буде тест на можливість людини мінімізувати для себе ризики в інфопросторі, тобто дізнатися, чи розпізнає вона шкідливі впливи, чи ні. І важливо ― коли людина пройшла тест і отримала високий бал, вона не має думати, що можна розслабитися, бо вона все може розпізнавати. Дуже важливий момент, щоб тестом користувалися бета-користувачі, бажано з експертної спільноти, які могли б звертати увагу на якісь деталі, зокрема на структуру запитань. Наприклад, якщо взяти питання ботів, тобто штучно створених акаунтів, то ще два роки тому це запитання мало місце, бо тоді ми могли розпізнавати ботів за певними критеріями. З початком ери штучного інтелекту й на другому році його стрімкого розвитку ми вже не можемо розпізнавати ботів, якщо вони створені справді професійно. Те ж саме стосується і картинок, створених штучним інтелектом: за кілька місяців ми не зможемо помітити інший колір другого ока чи відсутність веснянок. А от фокусуватися на тому, щоб люди могли розпізнавати, де анонімні джерела, а де ні ― від цього може бути значно більше користі. Тому фокус на анонімних джерелах був би більш доцільним. Насправді тест породив широке поле для професійної дискусії. Дуже сподіваюся, що ми з колегами зможемо все це обговорити, щоб на наступний рік зробити цей тест не лише масовим, а ще й ефективним інструментом, який пропагує інформаційну гігієну та навчає людей у такому форматі.
.jpeg)
Оксана Мороз. Фото: facebook.com/victorvozniuk.photographer
Усі анонімні джерела створюють для маніпулювання
Спостерігаючи за коментарями у соцмережах, бачу тяглість недовіри до офіційних джерел інформації. Відбувається таке сприйняття: якщо це сухий фактаж, то це брехня, а якщо історія збагачена емоційно ― заголовок, цитата, пряма мова ― то це правдива інформація. Як ви ставитеся до такого спостереження і що ми можемо зробити, щоб змінити стан справ?
Така гіпотеза має місце бути. Звісно, потрібно мати соціологію, щоб чіткіше зрозуміти віковий зріз дописувачів. За моїми спостереженнями, усі вікові групи достатньо великою мірою піддаються майже кожному впливу. За недовірою до офіційних джерел стоїть недовіра до влади взагалі. В українців це тенденційна річ, тобто недовіра є, а отже, будь-які анонімні джерела або неофіційні джерела, які належать цілком реальним блогерам, користуються більшою довірою. Це характерно не тільки для України, але, враховуючи, що у нас війна і на безпосередньому фронті, і в інформаційній площині, важливо мати якесь джерело, від якого людина може отримати більш-менш релевантну інформацію. Тут важливими є два моменти, як можна з цим боротися. По-перше, треба вчити людей розрізняти анонімні джерела і доносити, для чого вони створюються. Візьму на себе абсолютну відповідальність стверджувати, що всі анонімні джерела створюються для маніпулювання. І тут не так важливо, хто тобою маніпулюватиме, Росія чи внутрішні маніпулятори, бо дуже часто вони працюють в одному векторі. По-друге, важливо пояснювати, що саме в анонімних джерелах концентрується максимум емоційних маніпуляцій, які розхитують наші емоції. Днями на ресурсі Texty.org.ua вийшло чудове дослідження. Вони навчили штучний інтелект, побудували мовну модель і проаналізували телеграм-канали з точки зору того, як там використовуються маніпулятивні впливи. І ― сюрприз! У великих анонімних каналах, які мавпують під новини і не кажуть, хто їхній власник, відсоток маніпулятивних матеріалів був 50%+, а інколи доходив до 90%. Тобто коли людина йде в це анонімне джерело, бажаючи отримати швидку, неофіційну, нібито інсайдерську інформацію, вона потрапляє фактично у 100-відсотковій мірі або під фейки, або під маніпуляції. Якщо проаналізувати суть, а це були інші дослідження, то доходило інколи до 92-94% брехні. Отже, ідучи в таке анонімне джерело, людина віддає себе в руки маніпуляторам, ворогу, потрапляє в емоційні гойдалки тощо. До речі, у цьому дослідженні Текстів аналізувався телеграм-канал Суспільного, і відсоток маніпуляцій був одним із найменших, буквально кілька відсотків.
Отже, у поточних реаліях людям треба давати ці два вектори ― пояснювати анонімність та пояснювати, де найменша концентрація шкідливих, маніпулятивних, помилкових впливів.
Інфогігієна ― це стиль життя
Як ми можемо комунікувати з нашими дітьми у контексті інфогігієни, адже сучасна дитина бере до рук смартфон ледь не з трьох років?
На жаль, тут все не так лінійно. Коли ми думаємо про дітей, у нашій голові модель дитсадка або школи, коли ми дитину безпосередньо чогось навчаємо, вона ці знання засвоює і далі застосовує у реальному житті. На жаль, з інформаційною гігієною так не працює, тому що це стиль життя, який має виховуватись у сім’ї. Так само, як здорове харчування, здоровий спосіб життя і багато іншого. Тобто якщо дитина почула на шкільному уроці якусь інформацію про інформаційну гігієну, але в реальному житті вона бачить зовсім інше, то дитина не буде це закріплювати, на жаль. У неї буде дисонанс, виникатиме багато запитань, тому ми повинні говорити і про батьків, і про вчителів. Але щодо вчителів, то велика робота вже проведена, я вважаю, ми досягнули відчутного рівня. Хто хотів навчитися, вже навчився. А стосовно батьків, треба ініціювати, щоб вони самі розуміли цінність інформаційної гігієни, розуміли, як це формується. Пряма паралель ― зі здоровим харчуванням. У моделях навчання дітей ми часто дивимося на успішний західний досвід, але треба пам’ятати, що вони це роблять у зовсім іншому інформаційному середовищі. У них не такий тиск фейків, немає тиску і страху, в якому живе Україна, у батьків та вчителів зовсім інші базові умови. Отже, для нас швидкого й легкого рішення немає. Але дуже важливо ― однакову увагу приділяти батькам і вчителям у паралельних процесах.
