Анастасія Романюк і Вадим Карп’як у студії Радіо Культура
Досвід проживання війни не впливає на рівень поляризованості різних груп
Якими є результати вашого дослідження?
Поляризацію можна вимірювати за різноманітними лініями формування суспільства: бідні й багаті, за регіонами, за віровизнанням тощо. З початком великої війни досвіди у наших людей абсолютно інші та різні. Для нас було важливо зрозуміти, по-перше, чи вплинули ці досвіди на те, що представники різних груп готові взаємодіяти між собою. Тобто ― чи залишаються якісь спільні платформи, на яких вони можуть взаємодіяти, чи сформувалась принципова відстороненість між ними. А по-друге, ці упередження та відстороненість мають впливати на ухвалення людиною рішень з різних соціополітичних питань. Наприклад, упередження щодо тих, хто воював або не воював, у майбутньому мають корелювати з тим, як людина голосує. Тобто поляризація підключає ніби ланцюгову реакцію у прийнятті рішень людиною.
Незначні коливання, які ми побачили, у майбутньому можуть масштабуватися
То є ці лінії поляризації у суспільстві?
Зараз ми їх не бачимо. І раніше також не бачили. Наше дослідження показало, що досвід проживання війни не впливає на рівень поляризованості різних груп. Ми поміряли це двома різними шляхами. Перший ― ми провели віньєткове дослідження, в якому запропонували респондентам уявний сценарій, де тестували сприйняття ними персонажа за п’ятьма характеристиками. Ми намагалися зрозуміти, які з цих характеристик відштовхують наших респондетів, а які ні. Це були такі фактори: переміщення (ВПО і закордонні); військовий досвід (служив, не служив, відстрочка, бронювання); мова; релігія; споживання російського контенту. Жоден із цих факторів не вплинув на те, щоб респонденти почали гірше ставитися до нашого персонажа. Ставлення було здебільшого нейтральне, крім декількох винятків. Ми побачили, що поєднання двох характеристик одночасно суттєво погіршувало ставлення до персонажа. Наприклад, уникає служби в армії та слухає російський контент. До того ж відбувається і покращення ставлення у двох випадках: якщо наш персонаж служить у Збройних силах, або якщо він принципово відмовляється від будь-якого російського контенту. Отже, загалом люди апатично-індиферентні, але якщо бачать ці дві характеристики, то формується позитивне упередження.
За всіма способами наших вимірювань, рівень поляризації залишається нижче середнього. Він не є нульовим, що робить дискусію навколо результатів важливою. Тому що незначні коливання, які ми побачили, у майбутньому можуть масштабувати зацікавлені актори. Це можуть бути зовнішні впливи, коли ворог битиме у больові точки, для того щоб збільшити рівень ескалації та напруги одних груп щодо інших. А також можуть бути впливи на внутрішній арені, коли розпочнеться активний політичний процес і ці точки можуть активніше розкачуватися в той чи інший бік.
В українців за кордоном є більш відчутне враження, що українці в Україні їх засуджують
У суспільстві зараз багато скепсису, чи можна довіряти соціології, мовляв, звідки ви знаєте, що люди вам відповідають правдиво? І чи цікавилися ви думкою тих, хто перебуває за кордоном?
Українці за кордоном також були враховані у нашому дослідженні. Раніше ми робили окрему соціологію щодо політичної активності та медіаспоживання за кордоном, але, на жаль, ми не можемо говорити про жодну репрезентативність будь-яких досліджень українців за кордоном, бо нічого не знаємо про генеральну сукупність. Ми не знаємо точно, скільки їх, 6-8 млн ― це відчутний розкид. І також не знаємо про демографічний склад цих людей. Тому можемо говорити лише про тенденції. Тобто ми формували цільову вибірку українців за кордоном, щоб їхні думки також були враховані. Всередині країни ми охопили різні соціально-демографічні категорії, щоб наблизити результати до репрезентативності. Наголошу, що вердиктів ніхто не ставить, тому що ми вимірювали лише одну лінію взаємодії людей між собою, тобто чи впливає пережитий досвід на те, що люди готові далі взаємодіяти з тими, хто має кардинально відмінний досвід.
Друга частина нашого дослідження ― це групова поляризація представників одних груп щодо інших, де ми намагалися кількісно поміряти, наскільки індивідуальні історії в наших особистих бульбашках є масовими для всього населення України. Ми побачили, що дистанціювання українців, які перебувають в Україні, від тих, хто виїжджав за кордон, залишається на досить низькому рівні. Але за кордоном у людей є більш відчутне враження, що українці в Україні їх засуджують, хоча у відповідях останніх ми цього не побачили. Тобто українці, які виїхали, мають більше враження, що від них люди в Україні дистанційовані сильніше, ніж це є в реальності.
Наратив розколів часто поширюється у медійному дискурсі, громадських обговореннях, виступах політиків
Отже, ваше дослідження показало, що лінії поляризації в суспільстві, які найчастіше виникають у голові, коли ми про них говоримо, відсутні. Точніше ― перебувають на прийнятному рівні. Це нормально, коли в суспільстві є різні думки і виникає невелика напруга, але критичних ліній розколу немає. Звідки ж у нас це упереджене уявлення про поляризацію?
Наратив розколів часто поширюється у медійному дискурсі, громадських обговореннях, у виступах політиків, які потім пропонують шляхи вирішення проблеми поляризації у суспільстві. Коли зростає політичний процес, історії про розколоте суспільство розгортаються поруч із тим, як конкретні політичні сили та політичні персоналії будуть це суспільство зшивати. Однак ще жодного разу жодні соціологічні дані не показували нам того, що погляди українців корелювали з прийняттям рішень в інших сферах. Наприклад, якщо людина вважає, що податки мають зростати, то не завжди вона голосуватиме за ті політичні сили, які відповідають цим ідеологічним позиціям. Тобто серед людей панують часто полярні ідеї та переконання, а деякі рішення ухвалюються випадково. Амбівалентність мислення дуже притаманна українському суспільству. Приміром, людина може одночасно уникати мобілізації та захоплюватися ЗСУ.
.jpg)
Фото: oporaua.org
Знову актуалізується питання регулювання соцмереж в Україні
Чи є рецепти, як нам зберегти такий прийнятний рівень поляризації, що фіксується зараз?
Якщо говорити з ракурсу інформаційного захисту та медіафреймування, то була цікава дискусія з двох поглядів. Перший ― як захищатися інформаційно, другий ― питання стратегічних комунікацій. Знову актуалізується питання регулювання соцмереж в Україні, зокрема питання інформаційної загрози телеграму як ключової точки входу для російських акторів з метою маніпулювання поглядами українців. Адже телеграм є ключовим джерелом медіаспоживання для українців. Проблема полягає в тому, що ця платформа жодним чином не співпрацює та відмовляється від будь-яких контактів з Українською державою. Навіть коли СБУ довела, що ряд популярних в Україні телеграм-каналів координуються з території РФ, на 11-му році війни ми не можемо обмежити цю дію, бо не маємо доступу до цієї платформи. Але тут дуже важливо, яким чином ми можемо захистити наш інформаційний простір, для того щоб на заміну телеграму не прийшло щось інше. Згадаймо, як з’явився телеграм, після того, як у 2018 році було заблоковано "Вконтакте" та "Одноклассники", котрі були надзвичайно популярними в Україні. Отже, тут питання ширшої рамки регулювання інформаційного простору та більш глобальної співпраці з нашими європейськими партнерами в частині, як ми можемо імплементувати будь-які регулювання. Якими мають бути правила взаємодії держави з інформаційними платформами і за яких умов ми доходимо до крайньої межі ― блокування?
Наприклад, візьмемо платформу "Мета" ― компанія, яка володіє фейсбуком. Вони зараз інвестують досить багато ресурсів для того, щоб модерувати та регулювати український інформаційний простір у фейсбуці та інстаграмі, але це залишається на їхній волі. До того ж самим компаніям буде комфортніше планувати ресурси, коли вони матимуть команду українськомовних та російськомовних модераторів, аби модерувати контент не англійською мовою. Тобто їм потрібні чіткі критерії та принципи роботи на цьому ринку. Це та логіка, за якою рухається ЄС у частині регулювання.
Важливо зрозуміти природу нейтральності українців ― чи це апатичність, чи толерантність
Це важливий аспект, бо зараз соцмережі формують порядок денний, мають вплив на вибори, на людські уявлення і помилки. Тому відповідальність соцмереж має бути підконтрольна суспільству й державі. Крім досліджуваних ліній поляризації, які у нас є темні кутки, котрі бажано підсвітити соціологією?
Зараз ми працюємо над якісним етапом цього ж дослідження ― проводимо глибинні інтерв’ю із представниками різних груп суспільства за досвідом проживання війни, де ми намагаємося спуститися до індивідуального рівня і зрозуміти більше про те, яке існує різноманіття досвідів подолання відмінностей та відчування єдності. А також дізнатися дещо більше про природу нейтральності у ставленні. Бо за дизайном нашого дослідження єдині висновки, які ми могли зробити, це те, що зараз ми бачимо досить нейтральне ставлення українців до представників різних груп, і рівень поляризованості залишається досить низьким. Нам було б цінно зрозуміти природу цієї нейтральності. Тому що може бути позитивний результат, коли ми настільки приймаюче суспільство, а отже, нас треба зробити ще міцнішими у нашій толерантності. Але є небезпека виключити з поля уваги інший бік: а може нам просто байдуже, який досвід мали інші люди? Байдужість та апатичність викликає більше пересторог, бо чим більше вкорінена байдужість, тим менше люди включатимуться в якусь колективну дію заради благополуччя громади і країни. Отже, дуже важливо зрозуміти природу цієї нейтральності ― чи це апатичність, чи це толерантність. І ще цікавий ракурс ― зрозуміти, який сьогодні погляд українців на справедливість. Тому що конфлікт виникає там, де відбувається конкуренція за ресурси і де формується різночитання, яким є справедливий розподіл цих ресурсів. Як на мене, сьогодні питання справедливості має значно більше прикладних ефектів.
