Ілюстративне фото із сайту Pixabay
"Якщо сімейна група складає четверо і більше дітей, то у них дуже мало шансів потрапити в родину"
Наскільки багато серед дорослих охочих допомогти дітям, взяти їх у родину, оформити опіку, усиновлення?
Справді багато людей відкривають серця, щоб підтримати дітей, які постраждали від війни. Сімейні пари, одинокі особи звертаються для того, щоб прийняти в родину дитину. Є певні труднощі, бо на початку повномасштабного вторгнення діти були евакуйовані за кордон, і ті країни, в яких зараз перебувають діти, не можуть їх повернути на території, де тривають воєнні дії. Тому в законодавстві зараз є певні роз’яснення, встановлюються онлайн-контакти, і один із подружжя може їхати й забирати дитину. Наша держава працює над тим, щоб кожна дитина могла перебувати у сім’ї громадян України. Взагалі кажучи, кожен усиновитель спрямований на те, щоб прийняти маленьку дитину, адже чим менша дитина, тим менше у неї різного соціального досвіду, тому можна швидше сформувати прив’язаність, адаптувати дитину. А діти, евакуйовані за кордон, вже виросли на три роки. І чим старшою стає дитина, тим менше у неї шансів потрапити у сім’ю. А якщо у неї є брати і сестри, тобто сімейна група, то це додатково ускладнює процес потрапляння таких дітей у родину. Для усиновлення трьох дітей є охочі, але їх набагато менше, ніж для одного-двох. Якщо сімейна група складає четверо і більше дітей, то у них дуже мало шансів потрапити в родину.
Адаптаційний період складається із чотирьох етапів
Як впливає минуле дитини? До чого треба бути готовими батькам?
Усиновителі, прийомні батьки, опікуни ― це люди, які дбають про дитину та проходять усі адаптаційні періоди, незалежно від того, носить дитина прізвище своїх прийомних батьків, чи не носить. Адаптаційний період проходить протягом чотирьох етапів. Якщо дитина 5+, цей період триває до двох років. І прийомні батьки мають бути до цього готові. Тобто два роки піде на те, поки дитина перелаштується, прийме, визнає, і батьки вже зможуть цілком розуміти свою дитину, знати її.
Перший період триває до двох тижнів. Це початковий етап, коли батьки і діти знайомляться, приглядаються одне до одного, дитина починає досліджувати помешкання. Потім починається другий період ― "медовий місяць", який може тривати 1,5-3 місяці. Дитина дуже хоче сподобатися своїм батькам. І батьки дивуються, що їм говорили про неспокійну, норовливу вдачу, а тут просто золота дитина. Батьки перебувають у насолоді та ейфорії. Далі починається дуже важкий третій період ― "бешкетний". Завдання цього періоду ― дитина має визначити, "чи будете ви мене любити", і це підсвідомі процеси. У цей момент батьки кажуть, що дитина над ними знущається, усе робить всупереч, зневажає їх, але насправді відбувається важливий процес. Дитина прагне усвідомити: "якщо я буду не настільки ідеальним, чи будуть мене любити". У такий момент я завжди кажу батькам: "Вітаю, дитина вас прийняла, хоче бути у вашій сім’ї та перевіряє вас на міцність. Ви маєте це пережити". У мене порада до прийомних батьків: якщо є напруга, звертайтеся по допомогу. Тому що спеціаліст, який розуміє адаптаційні періоди, точно вас підтримає. Головне ― щоб не прохололи стосунки з дитиною. Для дитини це досвід, який показує, що є люди, з якими вона може будувати стосунки. Цей кризовий період ― найважливіший, він проходить. Важливо, щоб пара батьків були в контакті один з одним і розуміли, що дитячі витівки, розбита вазочка чи зіпсований стілець ― в жодному разі не спрямовані на роз’єднання. Просто дитина хоче переконатися, що ці дорослі ― надійні. Дуже важливо говорити дитині: "Ти тут назавжди". Бо у дітей, які мають досвід розусиновлення чи повернення з опіки, іноді включається така історія: "Я зроблю все погано, і хай вони від мене відмовляться краще зараз, ніж я до них прив’яжуся, а потім буде боляче". Ці діти надзвичайно чутливі й цілять у слабкі місця усиновителів. Якщо у своєму досвіді дитина не доїдала, то вона ховатиме котлети між матрацами, або інша дитина може навмисне почати говорити ненормативною лексикою. Після цих "перевірок" дорослих на надійність настає четвертий період адаптації ― "справжня дитина", коли вона впевнена у собі, розуміє, що до цього дорослого вона може в будь-який момент звернутися, що ці дорослі надійні, вони не сварили, не били, виявили терпіння, пояснювали й підтримували. І дитина просто починає жити своє життя.
Прийомне виховання ― це дорослий, на якого може спертися дитина
Чи багато трапляється випадків розусиновлення під час "бешкетного" періоду?
Відмовляються від дітей і скасовують усиновлення переважно не в "бешкетний" період, а в підлітковості. Бувають різні історії. Приймають дітей у молодшому віці, а потім усі складнощі скидають на гени. Але те, що поведінка дитини незручна і викликає занепокоєння батьків, то це як правило через те, що дитина виживає у цьому світі, їй треба розуміти, що і як вона має і може робити. І тут я закликаю дорослих, які стають на шлях прийняття дитини, щоб вони набралися терпіння. Тому що добрим ставленням, привітною позицією діти відновлюються, відігріваються і йдуть за своїми батьками. Але на батьках лежить саме ця відповідальність. Діти не просяться в родину, це рішення дорослих ― прийняти в сім’ю дитину. Проте всі діти, які посиротіли, позбавлені батьківського піклування, хочуть собі дорослого, хочуть мати дім, свідомо й несвідомо. І коли ми приймаємо дитину в родину, це наше доросле рішення. А коли поведінка дитини викликає труднощі, то тут дуже багато залежить саме від реакції батьків. Якщо батьки виважені й тримають дитину у фокусі, то ці кризи переживаються, як і в інших сім’ях, тому що підлітковість ніхто не відміняв. Звісно, дорослі можуть бути розчаровані у своїх очікуваннях: дитина не надто добре вчиться, не хоче займатися музикою, спортом тощо. Але якщо ми ухвалили доросле рішення прийняти посиротілу дитину, то її треба прийняти з усім її багажем, вподобаннями й нахилами. Для мене усиновлення або прийомне виховання ― це дорослий, на якого може спертися дитина.
У перший період бажано взяти відпустку, щоб бути поруч із дитиною
Що робити прийомним батькам, усиновлювачам, якщо не виходить встановити взаєморозуміння з дитиною?
Бажано, щоб батьки зверталися до тренерів, які проводять навчання. Бо, незалежно від сімейної форми, всі мають пройти специфічне навчання, де йдеться про особливості дітей, їхню поведінку та про те, як її коригувати. Також можна звертатись у центри соціальних служб, де працюють психологи, але бажано звертатися саме до профільних спеціалістів. Тому що іноді поведінку дитини можна неправильно усвідомити й давати помилкові поради. Найперше, що мають робити батьки, коли з’являється у сім’ї дитина, це розмовляти з нею, бути поруч, піклуватися, задовольняти базові потреби дитини. У цей момент бажано, щоб один із батьків узяв відпустку, для того щоб від одного до трьох місяців бути поряд із дитиною. У дитини має бути своє місце, одяг по сезону та розміру, мають бути задоволені певні її вподобання ― малювати, співати, ліпити, складати, читати тощо. Тобто щоб сім’я закрила собою всі потреби дитини. Рекомендую гуляти з дитиною удвох, а також виділяти час на спілкування з однолітками. Мені завжди хочеться, щоб дорослі насолоджувалися взаємодією із дітьми. Важливий момент ― протягом цих трьох місяців варто обмежити контакти з іншими дорослими ― кумами, бабусями, дідусями ― для того щоб дитина зрозуміла, хто головний дорослий у її житті, тобто тато і мама. Потім вводяться усі інші дорослі. Якщо бабуся приносить якісь гостинці, то віддавати треба батькам, а батьки віддають потім дитині. У перший період саме від батьків повинні виходити і приємності, і неприємності. Вкладати спати, капати носа, давати піґулки, мити, одягати тощо. Після адаптаційного періоду, коли дитина вже розумітиме, хто її дорослий, не буде різниці, хто їй приніс цукерки або інші подарунки. Після того, як дитина перестає контролювати все, що є навколо, вона розслабляється і стає справжньою дитиною. А батьки вже знають, як дитина реагує, спостерігають за її поведінковими реакціями та розуміють, як себе поводити і де варто дитину обмежувати. Але все це може сформуватися, якщо перші місяці перебувати поруч із дитиною.
Раніше рішення суду набувало чинності за 10 днів, а зараз ― за 30
Як впливає ставлення суспільства на ці процеси, коли дитина йде до школи, наприклад?
Для всього потрібен час. Якщо батьки беруть один місяць, коли дитина не ходитиме до школи, то коли вона прийде у спокійний стан, потім точно наздожене матеріал. Зараз є багато змішаних форматів, і очне, і сімейне, і дистанційне, і домашнє навчання. Якщо у дітей немає органічних уражень головного мозку, вони нормально сприймають матеріал, то за рік іноді проходять два класи дистанційно. Мені б не хотілося, щоб навчання було каменем спотикання, тому що коли дитина заспокоюється, вмикаються когнітивні процеси, і дитина може наздогнати те, що вона пропустила. Але в емоційному плані перший місяць дуже важливий ― чи дитина закриється, чи відкриється. Для прийомної дитини необхідно виділити цей час, бо потім треба буде докладати більше зусиль. Тобто в момент, коли з’являється в оточенні дитини дорослий, на якого дитина починає орієнтуватися, цей дорослий має бути для дитини всім.
Зараз судові процеси затягуються. Раніше рішення суду набувало чинності за 10 днів, а зараз ― за 30. А це означає, що ще один місяць дитина має перебувати поза межами родини. Батьки як правило їздять до дитини, тому періоди адаптації трохи змазуються. Перший і другий періоди вже минають, дитина розуміє, хто до неї їздить. Потім дитина приходить, досліджує помешкання і починає випробовувати батьків. І батьки кажуть, мовляв, поки ми їздили, то зіпсували дитину. Але емоційний контакт треба налагоджувати. Спокійна дитина, у гарному гуморі буде добре і соціалізуватися, і взаємодіяти з усіма родичами, але з батькам, які налагоджують контакт, це має відбутися на перших етапах.
Не дитина для вас, а ви для дитини
Багато хто з усиновителів вважають, що дитина має бути вдячна.
Про вдячність ― це про очікування дорослих. Деякі з них кажуть, що ми нічого не очікуємо, а просто приймаємо дитину. Але після певного періоду життя з дитиною починаються розмови, що "я те зробив і те купив, а скільки я вклав у репетиторів та відпочинок". І це підсвідомо про вдячність. Але ми не очікуємо від наших дітей вдячності, бо насправді діти дають нам набагато більше. Щодо прийомної дитини хотілося б, щоб дорослий був опорою для неї без жодних очікувань. На етапі навчання батьків ми проговорюємо: не дитина для вас, а ви для дитини. Курс становить десять сесій і побудований інтерактивно. Якщо батьки під час навчання транслюють якісь свої думки, що свідчать про недостатній виховний потенціал, то ці батьки обов’язково запрошуються на додаткову співбесіду. У кожній групі буває одна-дві-три відмови для потенційних кандидатів. Але за рік вони можуть знову зібрати пакет документів і повернутися. Ми таких кандидатів вносимо в базу. Є люди, які прямо транслюють свої очікування від дитини, ідеалізують її. Деякі кажуть, що має бути нормальна сім’я, але ми працюємо, тому дитиною буде займатися няня. І тоді ми говоримо про те, що прив’язаність має формувати не няня. Кошти, звісно, потрібні, але якщо ви плануєте йти у процес усиновлення, то мають бути якісь заощадження і ви маєте зважувати свої сили. Бо сьогодні няня є, а завтра немає, а ви приймаєте дитину на все життя. Тому саме ви маєте формувати стосунки з дитиною. Є люди, які скаржаться, але дуже багато людей прислухаються до порад, повертаються згодом, створюють гарні умови для прийняття дитини і самі дозрівають до цього.
