war

"Повітряна стихія" в часи повітряних тривог. Андрухович і Гусейнова про новий проєкт на радіо "Культура"

1.09.2022 р., 13:26

Із 5 вересня на радіо "Культура" стартує проєкт "Повітряна стихія" ― радіоесеїстика у виконанні відомих українських письменників. У прямому ефірі Українського радіо про свою нову роботу розповіли Олена Гусейнова, продюсерка проєкту, та Юрій Андрухович, поет, прозаїк та один із перших учасників нової радіопрограми.

Як вдалося запустити проєкт, що був задуманий ще до 24 лютого

Олена Гусейнова: "Насправді ми його виношували кілька років. І разом із продюсеркою каналу Іриною Славінською мріяли про те, що українські письменники напишуть спеціально для радіо "Культура" тексти, які будуть одночасно добрими для читання, але ще більш добрими для слухання. Тобто аудіальний, радійний компонент буде в них на першому місці. Ми довго носилися з цією ідеєю, шукали різну підтримку. Але найкращою виявилася наша внутрішня підтримка ― підтримка Суспільного. І наприкінці минулого року ми розпочали роботу спільно з найвідомішими та найцікавішими українськими письменниками. Кінець листопада ― початок грудня це був час "Повітряної стихії", саме таку назву придумала Ірина Славінська і використала метафору з текстів Ігоря Померанцева, знаного і дуже професійного радійника. Коли він говорить про тексти, написані для радіо, то описує їх як такі, що функціонують у повітряній стихії. Зрештою, слово "ефір" ― це про ефемерність і повітряність. Отже, ми записували ці тексти, і 3 березня у День поезії мали стартувати. Але 24 лютого РФ сказала нам, що вона не зацікавлена...

У проєкті слухачі почують голоси українських письменників. Юрій Андрухович 5 вересня буде першим із дуже радійним текстом. Далі почуєте Ігоря Померанцева, Катерину Калитко, Андрія Бондаря, Андрія Любку, Олександра Бойченка, Софію Андрухович, Романа Малиновського, Христю Венгринюк. Вони написали по кілька текстів, причому до 24 лютого.

Чому це радіоесеї? Тому що ти ніби створюєш іще один текст ― звуковий. Музика, яку ми використовували, це архіви Українського радіо. Різні інтершуми ми робили самі або також брали з фондів і баз. Нашою роботою було створити ще один текст, який ніби викликає основний текст, начитаний голосом, а перед тим написаний спеціально. Атмосферна радійна річ робить його об’ємним".

Чи не втратили тексти, написані до 24 лютого, своєї актуальності сьогодні

Олена Гусейнова: "Я багато про це думала у перші дні навали. І мені здавалося, що "Повітряна стихія" ― це річ, яка залишилась у минулому. Тобто я не знала, як із нею працювати тепер, після 24 лютого. А коли ми вирішили робити ще раз старт цього проєкту, я почала слухати матеріал і зрозуміла, що ці тексти звучать дуже актуально. Ми 8 років живемо у передчутті великої війни, у передчутті того, що маємо справу з дуже небезпечним ворогом, який не буде керуватися ні міжнародним правом, ні людськими законами. Усі ці передчуття є в текстах, іноді вони навіть гостріше сприймаються, ніж сприймалися до 24 лютого. Наприклад, там є історія переїзду українця через кордон від Андрія Любки, вона звучить просто про те, що ми зараз переживаємо, коли маємо причини мандрувати. Є текст Тараса Прохаська, де він згадує окупацію радянськими військами Галичини після 1939 року. Там ідеться про повітряні тривоги, і я додала архівний звук сирени часів Другої світової війни, але потім вирішила прибрати…"

Нагадаємо, що 5 вересня о 18.00 можна буде почути перший випуск нового проєкту "Повітряна стихія". Звучатиме есей Юрія Андруховича про радіо ― що таке слухати радіо, з алюзіями на останній роман письменника та з історією старої радіоли.

Що стало натхненням для написання есею

Юрій Андрухович: "Безперечно, був дуже конкретний привід, чому я це написав. Йшлося про дуже специфічну презентацію щойно виданого роману під назвою "РADІО НІЧ". Презентація відбулася на Українському радіо вночі 13 грудня: ми почали о 5-й хвилині по півночі, я читав уривки з роману. А щоб якось заохотити аудиторію, сповістити людей про таку подію, за кілька днів до того я опублікував цей есей, здається, на ресурсі "Збруч". І потім був дуже радий прочитати його вголос на радіо для "повітряного" проєкту.
Це був такий собі сентиментальний екскурс у пізнє дитинство і підліткові роки, коли стара радянська радіола стала моєю найближчою подругою, і я проводив доволі багато часу з нею. Крім "ворожих голосів" про політику, там було багато музики, яка була чи то заборонена, чи просто для СРСР її не існувало. А я страшенно шаленів від того важкого року. І хотілося його шукати на радіохвилях".

Особлива техніка радіописьма чи авторський стиль

Юрій Андрухович: "Думаю, це просто збіглося з моєю певною стилістичною особливістю. Я пишу кожен свій текст переважно так, щоб він звучав. Розумію, що переважна більшість людей прочитає його очима і не вголос, але все одно пишу так, щоб текст хотілося читати вголос. Мабуть, тут перетинаються ці мої особливості зі специфікою саме радіо. У мене був нетривалий період, коли я писав спеціально для радіо. Це був 2000 рік, у Франківську тоді виникла незалежна на той час радіостанція "Вежа", і мене запросили готувати авторську програму, раз на тиждень виступати там. Я назвав цю програму "Метафори", і для неї писав з думкою про те, що я це читатиму вголос, що воно звучатиме на радіо. Можливо, 22 роки тому закладалися якісь так підвалини".

Чи довго довелося вмовляти живого класика до участі у проєкті?

Олена Гусейнова: "У нас була з паном Юрієм розмова, здається, влітку 2020 року. Я тоді сказала, що ми страшенно мріємо про проєкт радіоесеїстики, коли тексти не для того, щоб на них дивитися очима, а для того, щоб їх слухати вухами. І пан Юрій відповів, що це те, що йому дуже подобається робити. Тож наші бажання щасливо збіглися. І я неймовірно щаслива чути, що пан Юрій згадує той проєкт ранніх 2000-х. Окрім Юрія Андруховича, тоді можна було слухати й Тараса Прохаська. Фантастична була робота "FM Галичина", ми надихалися цими проєктами, коли вимріювали свою "стихію".

Про реакцію європейців на війну одразу після 24 лютого і сьогодні

Юрій Андрухович: "Звісно, ніхто з них не очікував від України такого успішного спротиву. Я абсолютно переконаний, що вони, як і їхні уряди та загалом суспільна думка, давали нам кілька днів або тиждень. І не можна сказати, що вони цього очікували з якоюсь зловтіхою, радше навпаки ― з розпачем і співчуттям. Багато хто з них і досі не переставився в емоції, тобто вони все ще більше співчувають, ніж підтримують. Але мені хочеться, щоб вони розуміли: нам потрібна перемога. Коли вони бажають якомога швидшого миру, я змушений виправляти і казати: ми не повинні розраховувати на щось таке неможливе, бо тут швидкого миру не буде, а нам потрібна перемога передусім. І тільки за цієї умови можливий справжній мир. А загалом, я все-таки приємно вражений, як багато українських кольорів, прапорів у німецьких містах, величезні написи. Суспільний простір наповнений Україною, знаками підтримки і солідарності. І люди, пов’язані з літературою, журналістикою, мистецтвом, дуже добре обізнані в перебігу подій на фронті. Мене здивувало, як багато експертних оцінок у медіях і як багато моїх друзів, які раніше й уявлення не мали про військову справу, зараз зацікавлено стежать за всіма публікаціями".

Фото: Суспiльне

"Повітряна стихія" в часи повітряних тривог. Андрухович і Гусейнова про новий проєкт на радіо "Культура"

Новини по темі