На фото: Олесь Санін і Тарас Компаніченко, Фундація "Суспільність"
"Абсолютно сучасні люди виконують на середньовічних інструментах"
"Я не музикував на Майдані, я підтримав своїх друзів, що приходили з інструментами, грали на сцені", — розповідає Олесь Санін. Він тоді знімав на камеру те, що відбувалося навколо, пізніше активно працював як телевізійний оператор для іноземних агенцій, тому що їхні оператори не дуже хотіли їхати. "А ми вже одягали каски і жилети. Тоді народився момент відчуття потрібності, актуальності тих творів, які виконували здебільшого зі сцени. Мій побратим і товариш Тарас Компаніченко там багато грав. І це дуже підтримувало багатьох людей, які приїхали на Майдан. Вони почули абсолютно інший репертуар, адже звикли бачити виступи переодягнених капел. А тут абсолютно сучасні люди на середньовічних інструментах виконують щось зовсім інакше, сокровенне і дуже важливе для них. І в цьому не було пафосу, а було щось справжнє і живе. Несподівано для нас самих дуже багато творів, яким років 300-400 та які розповідають про події давнини, стали дуже актуальними. Ми самі побачили з іншого боку історію честі, опору, віри. Майдан актуалізував дуже багато речей — і гімн, і прапор, і Шевченка, і героїв, і цінності, і всі зрозуміли, що таке Січ. Ми витоптали на Майдані розуміння того, в якій країні ми хочемо жити, яке суспільство хочемо збудувати. Тоді стало абсолютно очевидно, що цю мудрість народну, відчуття свободи — ми це все виплекали на Майдані, а потім пішли захищати. Саме тоді для нас з’явилось розуміння, за що ми готові навіть померти", — каже Олесь Санін.
"Хлопці воюють із кобзами, лірами"
"Після Майдану прийшло багато учнів до нашого кобзарського цеху, і зараз грають. Тоді декілька хлопчиків прийшли, почали майструвати самі собі інструменти. Власне козацькі кобзи", — згадує Олесь Санін. Зокрема, кобза Остапа Вересая — фактично відроджений, реконструйований інструмент. До цього долучився відомий музикант Володимир Кушпет. "У нашому цеху ми нарахували нещодавно, що з часів Майдану шестеро хлопців вже загинуло. Ми їх оспівуємо, згадуємо. Сьогодні понад десять наших хлопців воюють, причому з інструментами прямо на передовій. Ходять такі розмови: може, чохол твердіший взяти… Хлопці воюють із кобзами, лірами і кажуть, що для них дуже багато актуалізувалося з картин козаків-мамаїв. Це історія невідомого для нас героя, який живе життям під абсолютно невідомим псевдо і захищає навіть не конкретну землю, а захищає те, у що вірить. Саме це зараз відроджується у нашій роботі", — наголошує Олесь Санін.
"Найбільш вдалі речі у Тараса Компаніченка"
"Всередині товариства ми з осторогою ставимось до якихось авторських речей, бо є питання різниці бардівської пісні, співаної поезії, авторської пісні тощо. Але якщо ти дуже добре знаєш традицію, відчуваєш і розумієш її, награв величезну частину класичного репертуару, то з’являються речі, які рухають тебе вперед. Найбільш вдалі речі, звісно, у Тараса Компаніченка. Є ще кілька хлопців, які пробують цим жити. Я не дуже часто зараз граю, але був момент, коли я грав багато. Особливо це вуличне музикування, коли повз тебе проходить багато людей, історія живе крізь тебе, за спиною ніхто не каже "давай швидше". Увага тримається зовсім на інших речах. Коли ти співаєш багато разів, то внутрішній світ оповіді розкривається і виходять дуже вдалі імпровізаційні речі, додаються якісь обставини, нові куплети, переживання, історії. Тобто цей репертуар живе за правилами народної творчості чи пісні, він кристалізується — і лишається тільки правильне і цінне. А решта — пропадає за вітром", —зауважив Олесь Санін.
