Олесь Санін. Фото сайту Одеського міжнародного кінофестивалю
— Зйомки фільму почалися в 2018 році. Почнімо з ідеї фільму. Чому ви зупинили свій вибір на цьому історичному персонажі?
Насамперед, Довбуш – дуже кінематографічний герой. У кіно завжди потрібен герой, якого хотілося б наслідувати. Потрібна емпатія до героя. Історія про Довбуша – це легенда, яка приваблює всіх, хоча ніхто достеменно нічого не знає. Хтось вважає його українським Робін Гудом, бо про нього завжди казали "у багатих брав, бідним давав". Я з дитинства багато подорожував Карпатами, а, як відомо, всі красиві місця там носять ім'я Довбуша. Для мене він завжди був цікавий тим, що був уособленням сподівання людей на спасителя, який прийде і їх врятує. Це, певною мірою, наша національна риса – чекати когось, хто нас врятує, або щось зробить за нас у той час, коли ми житимемо своїм тихим життям. Але настає момент, коли тільки ти сам можеш змінити життя, обставини, стати на захист своїх інтересів, своєї Батьківщини.
Для мене Довбуш – це такий персонаж, який не хотів бути ніяким опришком і не хотів ніякої слави. Просто обставини змусили його брати життя в свої руки і боротися за свободу, за свою землю, за свій народ. Він хотів простого людського щастя, як і всі ми.
Також мене цікавила історія, як же люди створюють легенду, як ім'я може бути більшим, ніж сама людина. Я досліджував це питання, начитався літератури. Не скажу, що все прочитав про Довбуша, бо це не можливо. Адже практично всі письменники початку 20 століття писали про Довбуша. Вони були соціал-демократами і любили революційний образ, який карає багатих за гноблення. Пізніше цей образ сплив в 1960-х роках, коли виникло українське поетичне кіно. Тоді також була знята картина на кіностудії Довженка. Вона мала дещо іншу історію про карпатського месника, який бореться з гнобителями. Але вона використовувала свою пригодницьку історію. І через цю історію я можу змусити прийти людей до кінозали, а там вже розповісти їм свою власну історію. За пригодами і бійками завжди стоїть щось інакше. У картині багато мого власного ставлення до того, що таке війна, що таке розплата за кохання, що таке зрада. Для початку, це пригодницька історична картина, а далі кожен прочитає свої глибини.
Я ніколи не збирався робити картину, як кажуть, на злобу дня. Але так трапилося, що сцени в картині – це те, що ми зараз бачимо в новинах. І якщо раніше слово "війна" на початку картини було досить умовним, то зараз це те, з чим ми живемо щодня. Для мене дуже багато сцен фільму і персонажів стали чимось дуже особистим. Картина стала дуже особистісна, хоча так вона не починалася. Ми мали показати прем'єру фільму до війни, оголошено про це було за день до повномасштабного вторгнення. Картина була повністю готова для фіналізації і монтажу. Два роки тому.
— Прем'єра кілька разів переносилася через пандемію та війну. І нарешті вона відбудеться на Одеському кінофестивалі.
Це буде допрем'єрний фестивальний показ на Одеському кінофестивалі, який відбуватиметься в Чернівцях. А національна прем'єра, як кажуть, в усіх кінотеатрах України почнеться 24 серпня. В усіх містах, де працюють великі кінотеатри, можна буде подивитися картину. Крім того, я їду в невеликий тур допрем'єрних показів містами, де показуватимуть стрічку. Буду їздити і сам, і зі знімальною групою, ми спілкуватимемося з пресою та глядачами, які потраплять на ці покази. Також окремо я робитиму і до прем'єри (якщо встигну), і одразу після неї тур військовими частинами. Ми возитимемо маленький кінотеатр, і глядачі також зможуть познайомитися з акторами та знімальною групою. І вже точно відомо, що 24 серпня 7 країн починають покази національними мовами: країни Балтії, Ізраїль, Корея, Німеччина. І понад 20 країн купили права на фільм й теж робитимуть адаптацію національними мовами. Також буде прокат за кордоном українською мовою для українців, які тимчасово виїхали через війну.
— У сучасних реаліях український глядач сильно змінився, він травмований війною. Як із ним говорити мовою кіно, мовою мистецтва?
Нині мова мистецтва – одна з тих мов, яка може бути почута травмованим серцем і душею. Люди, шукаючи розради, ходять на виставки, в кіно. Ми не знаємо, що з нами буде завтра, ми постійно переживаємо страх, невідомість. Щось нам мусить дати надію. Власне, моя картина теж про надію. Про те, як ми можемо втриматися, що означає честь і достоїнство, про жертву кохання, про плату за свою любов. Я намагався достукатися до особистісних історій.
До речі, мене вразили тестові покази для директорів кінотеатрів. Це, насамперед, люди, які мають прорахувати зиск і зрозуміти, чи піде на це кіно глядач. А після перегляду вони почали говорити, як особисто їх зачепила картина, пропонували зробити ще кілька трейлерів, казали, що хочуть це донести до глядача. Тож, вони покладають великі сподівання на покази. Звісно, я побоююся завищених сподівань глядача, коли він, побачивши трейлер, очікуватиме нове "Хоробре серце" (фільм Мела Гібсона, що розповідає про боротьбу Шотландії проти англійського панування. 1995 року стрічку "Хоробре серце" висунули на 10 номінацій премії "Оскар" і вона виграла 5 із них, включаючи нагороди за найкращий фільм і режисуру – ред.)
— Трейлер "Довбуша" справді виглядає епічно...
Ця епічність вас не розчарує. Це справді епічна історія, яка потребує широкого формату. Це сценарій мультиісторій. Це великий жанр, але серед нього потрібно віднайти щось живе. Довбуш – це такий собі Ахілес. А я шукав в ньому живу людину: він дуже вразливий, він не хоче бути ніяким героєм. Виконавець головної ролі Сергій Стрєльников має унікальну особливість – він дуже вірить в героя, якого грає. Абсолютна протилежність – це брат Олекси, Іван Довбуш, якого грає Олексій Гнатковський, і це буде його дебют у кіно. В стрічці грає багато акторів європейського рівня. Дарія Плахтій, яка зіграла Марічку – дуже сучасна актриса, котра блискуче відтворила пошук свободи, яка не є безвольною жінкою. Зрештою, "Довбуш" – це історія про те, як опришок загинув через любов, а не через те, що когось грабував чи забрав купу золота. Це історія любові, яку я розповідаю.
— Події фільму відбуваються у 18 столітті, про яке широкий загал знає небагато. Тогочасна Україна не дуже схожа на сучасну. Як ви досліджували ті події? Хто, можливо, допомагав у дослідженнях? Адже Олекса Довбуш був неоднозначним персонажем.
Мене саме це і гріло. В середині 1990-х років я познайомився з академіком Володимиром Грабовецьким – істориком, який найбільше досліджував і опришків, і власне Олексу Довбуша. І ми йому завдячуємо тим, що на початку 70-тих років з'явилися ці відомості. А перші згадки про те, що Довбуш – це історична постать, а не просто легенда, знаходимо у Винниченка. Історії опришків, описаних ще в 14 столітті, міфологізувалися вже пізніше, в епоху Довбуша.
Мені було дуже цікаво, як розбійник, пірат стає героєм, чому він стає героєм. Люди, які мали б його боятися, покладали на нього сподівання. Ця історія "пробила" мене, як іскрою ще на Майдані в 2013-му, де я багато знімав. З одного боку, влада вважала розбійниками людей у балаклавах і з бітами, але ці люди прийшли відстоювати свої права. Вже тоді я багато про це думав. Не завжди те, що ми бачимо, відповідає дійсності. Легендарними розбійниками не стають просто вбивці.
Іще мене надзвичайно зацікавила історія його брата, яку обходили більшість письменників. Його брат опришок Іван був справжньою грозою, його всі боялися і називали "різник". У краківському музеї є цікавий експонат – ніж Довбуша. Це ніж, на якому надряпані імена всіх, кого він вбив. Потім цей ніж заповіли церкві, щоб із нього можна було прочитати імена в заупокійній молитві. Так от історично доведено, що це був ніж не Олекси Довбуша, а його брата Івана. Про Олексу і його брата писав єврейський письменник, нобелівський лауреат з літератури Шмуель Йосеф Агнон, який отримав премію за серію оповідань. Одне з них називається "Бартка Довбуша". Про Довбуша писав Захер Мазох, що доводить, як сильно цікавила ця історія письменників абсолютно різних інтересів.
— Відповідно, і дата всеукраїнської прем'єри була обрана невипадково?
Насамперед, це День Незалежності – дата, яка стає все важливішою для нас, адже зараз ми ведемо боротьбу за Незалежність. І також єдина дата, яку ми знаємо достеменно, це дата загибелі Олекси Довбуша – 24 серпня 1745 року. Але цей день не став днем його смерті, він став днем його безсмертя. Сьогодні ми бачимо багато цих Довбушів прямо перед нами. Щодня хтось знову і знову, як і 250 років тому, стає таким героєм.
