Фото: f.discover.ua
Що було на місцевості, де наприкінці 1950-х постала ВДНГ?
Заповідник "Софія Київська" регулярно проводить виставки архітектурного спрямування. Ми представляємо проєкти архітектурної графіки, які зберігаються у наших фондах і налічують чотири з половиною тисячі одиниць зберігання. Цього року ми вирішили присвятити тему саме ВДНГ, яку було вирішено створити під час післявоєнної відбудови Києва. У процесі підготовки експозиції ми з’ясували, що тодішня віддалена околиця Києва у ХVI столітті належала Києво-Печерському монастирю. Пізніше вона стала особистою власністю київських митрополитів Петра Могили та Сильвестра Косова. За Петра Могили відроджувались не лише занедбані після монгольської навали монастирі та храми, а й саме місто та його околиці. Й однією з важливих заслуг митрополита було те, що він звелів насадити дерева довкола міста, причому найбільше ― на пустощах Голосієва. Тобто була пустка, а зараз це Голосіївський ліс, така несподівана спадщина Петра Могили. А наприкінці ХVIІІ століття ця місцевість належала Софіївському монастирю, і вірогідно від імені монаха Лазаря, який влаштував тут пасіку, вона отримала назву "Лазарівщина" або "Пасічне місце". Як нагадування про те, що там була пасіка, на нашій виставці можна побачити кілька старовинних вуликів, які нам надав для експонування Національний музей архітектури та побуту. До 1920 року ця місцевість ще зазначається як маєтність Києво-Печерської лаври під назвою "Нова пасіка". А на карті 1860-х років тамтешнє поселення вже зафіксоване як "Трактир міський", оскільки ці земельні угіддя були розташовані поряд із дорогами з Києва на Васильків та Трипілля, ці шляхи виникли ще за князівських часів. На тому старому Васильківському шляху стояв "Трактир міський", пізніше він називався "Красний шинок", "Красне село", "Красний трактир митрополитанський". У 1934 році територію цього хутора включили до меж міста. А в період 1940-50-х років цю ділянку відвели під будівництво Республіканської сільськогосподарської виставки.
Чи була українська складова у тих помпезних радянських павільйонах?
На нашій виставці представлені перші путівники і карти-схеми, що були виготовлені на самому початку роботи ВДНГ. Усі вони надруковані виключно українською мовою, це 1958 рік. Під час будівництва в архітектурі павільйонів використовували елементи класичного стилю, але відчувався український колорит, наприклад, в орнаментальних композиціях. Були використані новітні на той час матеріали ― метал, скло, бетон, кераміка, пластмаси. Працювали українські архітектори та скульптори. Це був колектив архітекторів інституту "Діпромісто" та ціла команда провідних архітекторів того часу ― Віктор Єлізаров, Володимир Новіков, Ігор Мезенцев, який був керівником проєкту, Борис Жежерін, Яків Ковбаса, Мусій Катернога, Георгій Кислий, Володимир Куцевич та інші. Їхнє життя і творчість були тісно пов’язані з Україною та Києвом. Ми у своїй експозиції також присвятили вітрини та певний розділ Ігореві Мезенцеву та Борису Жежеріну. Борис Жежерін є автором головного павільйону, що став символом ВДНГ. Представлені цікаві матеріали та фотографії, а спогади нам надав його син, відомий архітектор Вадим Жежерін. До речі, після закінчення Київського інженерно-будівельного інституту в 1937 році Борис Жежерін був заарештований та засуджений на 5 років ув’язнення за антирадянську агітацію. Цей строк він відсидів повністю, а реабілітували його лише на початку 1960-х років. Тобто фактично ВДНГ будував "ворог народу".
Автор головного павільйону ВДНГ, архітектор Борис Жежерін. Фото: https:uk.wikipedia.org
У якому стилі споруджено павільйони на ВДНГ?
Комплекс налічує понад 80 будівель і споруд, а 19 із них мають статус історико-культурних пам’яток України. Під час проєктування архітектори використовували елементи стилів класичної архітектури ― античного, вавилонського, єгипетського та інших ― і поєднували їх з українськими мотивами. Для облицювання фасадів використовували білий інкерманський камінь, який поєднували з полив’яною керамікою. З цієї кераміки виконано елементи карнизів, сюжетні та орнаментальні композиції. Взагалі, проєкт був комплексним, пророблялося усе ― від величних павільйонів та їхнього оформлення до найдрібніших деталей: вуличних ліхтарів, фонтанчиків питної води, урн для сміття. Ці проєкти самооздоблення також представлені у нашій експозиції.
Чому варто зберігати будівлі ВДНГ, адже вони є відбитком радянської доби?
Варто зберігати, тому що це наша історія. Якщо зносити будівлі, то це треба буде знести дуже багато споруд, збудованих у радянський час. Я вважаю, що ми маємо зберігати нашу культурну та архітектурну спадщину. Нагадаю, що на ВДНГ була демонтована мозаїка "Вогнеборці", яка не несла жодного ідеологічного навантаження. Виявляється, знесли її випадково, а зараз будуть відроджувати.
Мозаїку, присвячену вогнеборцям, буде відновлено. Фото: vdng.ua
