Михайло Винницький. Фото: фейсбук-сторінка Оксена Лісового, міністра освіти і науки України
До чого готуватися майбутнім абітурієнтам і студентам?
Є декілька масштабних законопроєктів, які будуть зараз проходити через Верховну Раду. Два вже зареєстровані, один проголосований у першому читанні. Перший законопроєкт передбачає так звані індивідуальні освітні траєкторії. Студент замість того, щоб мати чітке навантаження кожного семестру, переважно це було 30 кредитів у семестр, тепер зможе варіювати своє навантаження. Це дасть нам можливість переходити на європейські рейки, де передбачена неповна зайнятість в освіті — part-time. Тож достатня кількість наших студентів ймовірно будуть і працювати, і навчатися одночасно. Це така можливість і право. Якщо студенти захочуть збільшити своє навчальне навантаження, то зможуть це зробити. Передбачена вилка — 30-80 кредитів, де нормальне навантаження — 60 кредитів на рік. Можна буде варіювати. Передбачаються також міждисциплінарні програми, які дозволять молодому абітурієнту, що не обрав поки спеціальність, вступити на галузь, а пізніше, відчувши смак університетського навчання, обрати фах. Це європейський приклад, коли особа вступає спочатку, приміром, на гуманітаристику або інженерію, а згодом обирає літературознавство чи прикладну математику. Перші курси є загальними, а потім ми обираємо певну спеціальність. Це загальна світова тенденція, що людина у 17 років навряд чи може одразу після школи обрати собі спеціальність. Університетська освіта дуже відрізняється від шкільної, тому неправильний вибір на вході може створити проблему.
Що чекає абітурієнтів, окрім кредитної системи і грантових коштів?
Важливо знати, що НМТ буде складатися з чотирьох предметів. Вступники цього року складатимуть три обов’язкові предмети — українська мова, математика, історія України плюс один предмет на вибір. Ми передбачаємо, що велика кількість вступників обиратимуть англійську мову за четвертий предмет, але, звісно, медики можуть обрати хімію чи біологію. Ми б дуже хотіли повернутися до повноцінного ЗНО, це насправді п’ять предметів, як це відбувається у Європі — три обов’язкові і два на вибір. Але безпекова ситуація, на жаль, не дозволяє нам перейти до повноцінного ЗНО, коли один предмет усі абітурієнти пишуть в один день. Тому ми й перейшли на Національний мультипредметний тест, коли все відбувається групами і в один день пишуть чотири предмети.
Як вступатимуть абітурієнти, що перебувають за кордоном, а також ті, що повертаюся в Україну?
У 2023 році у нас було 260 тисяч абітурієнтів, які писали НМТ, із них 20 тисяч писали за кордоном. Це велика цифра, і я дуже вдячний Українському центру оцінювання якості освіти за надзвичайну роботу. Наступного року ми передбачаємо, що буде менше абітурієнтів писати за кордоном. Статистика показує, що досить багато дітей зараз повертаються в Україну. Це дуже важливий для нас факт, тому що маємо вже тенденцію. Діти "голосують ногами". Вони бачили, яка є освіта в Європі, усі можливості вступу до університету в Чехії чи Польщі для них відкриті, але вони все одно обирають українську вищу освіту. Це розвінчує деякі стереотипи про те, що наша освіта неконкурентна, проблематична тощо. Так, у нас є проблеми. Маємо сильні університети і слабші, працюємо над цим. Важливо, що абітурієнти будуть входити в ту вищу освіту, яку ми зараз будуємо для повоєнної України. Адже й дотепер наша вища освіта успадкована з радянських часів, особливо інфраструктура. Вона має змінюватися.
Що означає модернізація мережі вищої освіти?
Ми звикли до того, що викладачі мають свої обов’язкові предмети та відповідно — забезпечені ставки. А якщо ми збільшуємо вибір, то студенти і гроші починають обирати викладачів і предмети, які їм подобаються. У результаті ми формуємо внутрішню конкуренцію викладачів. Тут ми говоримо про одну з наймасштабніших трансформацій у вищій освіті — модернізація нашої мережі. На всеукраїнському рівні ми маємо розуміти, що у нас дуже велика кількість закладів освіти. В усій системі на сьогодні — 170 державних закладів вищої освіти. Ще 40 комунальні, приблизно 105 приватні. Це величезна кількість. Інфраструктура була побудована для часів, коли у нас було щороку 650 тисяч випускників шкіл. Цього року їх 360 тисяч. Отже, кількість випускників впала майже удвічі. І це не лише питання війни та міграції, просто 17 років тому у нас народилося менше дітей, ніж 30 років тому. Відповідно, нам треба дещо модернізувати цю інфраструктуру. Це робиться різними способами. Деякі заклади стали дуже маленькими і далі неспроможні існувати як окремі одиниці, відповідно — ми їх приєднуємо до більших закладів, укрупнюючи їх. Цей спосіб додає більше можливостей для студента вибирати предмети, адже у більшому закладі більший вибір.
Законопроєкти проходять розгляд у Верховній Раді, це потребує часу. Чи може реформування розпочатися не з цього року?
Модернізація мережі вже почалася. Це рішення Кабміну, воно втілюється точково. Через ВР буде проходити закон "Передумови модернізації", він вже говорить про масштабні зміни в мережі. Вчора було зареєстровано законопроєкт 10399 "Про зміну бюджетного фінансування вищої освіти". Ми відходимо від чорно-білої системи, яка існує зараз: ти або бюджетник, або контрактник. Але дуже часто різниця — чверть балу на ЗНО. Отже, для великої кількості спеціальностей ми хочемо перейти від системи державного замовлення до системи грантів. Держзамовлення сьогодні — 40% наших студентів-бюджетників. 60% — це контрактники. Якщо ми хочемо підтримати нашу вищу освіту, то прагнемо, щоб 60% вступників мали державну підтримку у здобутті вищої освіти. Підтримка може бути неповна, але ми будемо мати гранти на навчання, де держава видаватиме абітурієнту певні кошти на освіту, в залежності від балів на ЗНО. Якщо бали високі — отримуєш більше грошей на ґрант, і навпаки. Грантові кошти можуть покривати всю вартість навчання, якщо ти дуже добре склав ЗНО. А для великої кількості студентів вони перекриватимуть вартість навчання частково. Тобто ми вмикаємо механізм, який називається співфінансування. У даному разі студенти будуть частково оплачувати свій контракт, а частково — держава. Таким чином ми збільшуємо кількість студентів, які отримують державну підтримку. Але ця підтримка може бути 50%, 70%, 80% залежно від результатів ЗНО. Важливо розуміти, що у нас буде більша кількість контрактників, але частина контракту буде оплачуватися державою. Ми не позбуваємося повністю державного замовлення. Держзамовлення залишається для тих спеціальностей, які потрібні державі: лікарі, вчителі, енергетики тощо. Держава має забезпечити їм робочі місця.
Чи закладається у реформу можливий відтік кадрів в умовах війни?
Щодо держзамовлення і тих спеціальностей, яких держава потребує, ми не лише забезпечуємо 100-відсоткову оплату навчання, а й перше робоче місце, підвищену стипендію. Відповідно, все буде зроблено для того, щоб лікар, учитель, енергетик, хімік залишився в країні. У нас є певний стереотип, що люди з вищою освітою виїжджають за кордон. Насправді за кордон сьогодні виїжджають люди не з вищою освітою, а з професійно-технічною фаховою освітою. Це дійсно кризово для України, тому що ці люди нам будуть потрібні для відбудови. Але якщо говорити про вищу освіту, то цікаво, що Україна — це країна можливостей. Багато людей бачать свою реалізацію саме в Україні. Плата за ці можливості — ризики, тому що ми не є країною стабільності. Але наше завдання — зробити так, щоб якісна вища освіта була доступна великій кількості наших громадян, які б далі себе реалізували у нашій країні.
Є спеціальності, про які держава не знає, скільки фахівців нам потрібно буде через п’ять років. Наприклад, правники, журналісти, айтівці, менеджери, економісти тощо. Це спеціальності, на які люди вступають, тому що хочуть самореалізуватися, але згодом будують свою кар’єру власними зусиллями. І це не той випадок, коли з лікарями або вчителями ми можемо сказати, що на певну кількість тисяч населення нам потрібна буде ось така кількість вчителів або лікарів, причому за профілями. Завдання держави — розвиток людського капіталу. Це трохи інша парадигма, ніж коли було державне замовлення. Зараз ми переходимо на парадигму громадянської суб’єктності, де людина обирає собі власний шлях у житті, а система освіти забезпечує можливості для того шляху.
Яких навчальних закладів стосуватиметься оптимізація та як це торкнеться студентів, що вже там навчаються?
Якщо студент вступив до університету, то ми як держава маємо зобов’язання перед ним, щоб він завершив свою освітню програму. Отже, приєднання не означає, що зі студентами щось стається. Але диплом може бути вже з іншого закладу, до якого приєднали. Зараз відбулося два приєднання в Одесі та Миколаєві. На черзі Харків, Київ, Львів. Якщо розпорядження про приєднання ухвалене зараз, то ймовірно у травні-червні випускники отримають диплом із того закладу, куди вони вступали. Але сьогоднішні третьокурсники вже отримають диплом з об’єднаного закладу. Наведу приклад. Зараз в Одесі приєднаний екологічний університет до університету імені Мечникова. Усе, що стосується екології, залишиться і розвинеться як автономний інститут у межах Національного університету імені Мечникова. Але їхні програми з державного управління, економіки, менеджменту при злитті об’єднуються, а найкращі викладачі продовжують далі викладати. Тут може бути певне скорочення викладачів, це прикро. Але повторюся — інфраструктура у нас більша за ту, що може бути забезпечена для студентів. Важливо розуміти, що унікальні надбання екологічного або іншого галузевого університету залишаються. У тому ж Одеському екологічному є військова кафедра, яка одна з двох в Україні готує військових метрологів. Ми в жодному разі не хочемо цього закривати, а хочемо розвинути у масштабнішому університеті.
Об’єднання стосується наразі лише державних вишів. Наприклад, у Тернополі на 200 тисяч людей 4 державні університети, це досить багато. У Франківську на 250 тисяч — 3 університети, у Вінниці на 400 тисяч — 4 університети. У таких містах має бути якесь об’єднання. У кожному з великих міст — Харків, Київ, Львів — маємо достатню кількість якісних закладів вищої освіти, але водночас є слабенькі. Їх треба приєднати до більших.
Як скорочення викладачів вплине на питання з кадрами в Україні?
Це дуже залежить від спеціальності. Не можу говорити, що у нас нестача або перевищення кадрів по вищій освіті. Коли говоримо про вищу мистецьку освіту, то маємо набагато менше співвідношення викладач-студент, ніж якщо б говорили про історика чи політолога. Співвідношення студент-викладач має дещо змінюватися, ми маємо відійти від концепції, де існує група 25-30 студентів, які проходять усі разом. Це актуально у школі, в університеті вже ні. Тут повертаємося до концепції індивідуальної траєкторії, де люди обирають свої предмети. Де студенти "голосують ногами", що вони вважають якісним чи неякісним для себе. Це інша система забезпечення якості освіти, до якої ми маємо дійти в Україні.
Чи залишається заочне навчання?
Заочне навчання залишається. Ми будемо пропонувати деякі зміни до законопроєктів, для того щоб покращити якість заочного навчання. Щоб використовувати наявні технологічні можливості для дистанційного навчання. Як не дивно, ковід нам допоміг — розвинулося дистанційне навчання, його інфраструктура. Тому технологічні здобутки останніх років ми можемо зараз використати, щоб заочну форму зробити більш якісною.
