Тетяна Попова: 30% ― це реальна підтримка Путіна

Тетяна Попова: 30% ― це реальна підтримка Путіна

Росіян в Україні ділять на дві категорії ― "хороші рускіє" і "погані росіяни". У студії Українського Радіо журналістки Наталка Соколенко і Тетяна Попова міркували про те, як варто називати тих росіян, які воюють проти Путіна не язиками, а реально зі зброєю в руках на території, наприклад, Білгородської області. Тетяна Попова прицільно займається цією темою і мала можливість безпосередньо спілкуватися із членами "Русского добровольческого корпуса" (РДК). На думку Тетяни Попової, російські добровольчі підрозділи у складі ЗСУ ― це наші партнери, інтереси яких зараз збігаються з нашими. "Ми не можемо їх назвати ні хорошими, ні поганими, бо це все має свою конотацію, але тимчасовими попутниками вони для нас є", ― вважає журналістка.

0:00 0:00
10
1x
Програма:

Фото: Слово і Діло

Хто всі ці люди, які зараз воюють і називають себе учасниками "Русского добровольческого корпуса", Легіону "Свобода России", Чеченського батальйону, Сибірського батальйону?

Для мене це якраз єдині хороші росіяни з живих. Тому що вони реально боронять, в тому числі, й Україну. Я приїздила до Легіону "Свобода России" свого часу в Бахмутський район, потім ми знімали чеченців, писали РДК, коли вони виходили попереднього разу з російської території. І Сибірський легіон я записала вперше цієї неділі. Не можу сказати, що вони всі однакові. Це абсолютно різні батальйони, у них навіть різна ідеологія. Усі вони проти Путіна, що нас влаштовує повністю. Друге ― вони готові воювати з Путіним зі зброєю в руках. Третє ― вони, в принципі, входять до ЗСУ. Це підрозділи ЗСУ. Відповідно, це три точно однакові фактори, які є в кожному з цих підрозділів, але далі починається абсолютно різна історія.

Чеченські батальйони з'явились у нас ще з 2014-го року. Спочатку був Джохар Дудаєв, я писала інтерв’ю із комбатами, із Масхадовим, сином третього президента Чечні, і з Закаєвим. Це зараз чеченський уряд в екзилі. Вони всі однозначно проти Путіна і Москви, за те, щоб відокремитися і мати свою державу, як їм Єльцин колись підписав в Хасав’юртівських угодах, а росіяни їх порушили і почали другу Чеченську війну. Красіков, на якого нібито хотіли поміняти Навального, вбив одного з їхніх командирів у Німеччині. Росіяни спеціально на них полюють, тому не так просто з ними записати інтерв'ю. Навіть Ходорковський визнає, що, можливо, Чечня має бути окремою державою.

Друга історія ― це Сибірський батальйон, який з'явився понад рік тому. Його очолює людина на прізвище Аммосов, колишній ГРУшник, але він досить давно пішов зі служби. І коли почалася війна, опинився в Україні. Сам він з Якутії, а в Якутії є Форуми Вільних Народів Постросії. Там всі ці башкири, чеченці, якути, кубанці, Інгерманландія, такі класні цікаві люди. Інгерманландія — це окрема Ленінградська область, якщо коротко сказати. Мені вдалося поспілкуватися з одним із представників цього Сибірського батальйону, а він виявився башкиром. І взагалі-то він приїхав робити роту башкурт, але там було мало людей, тому всі ці народи Зауралля зараз у цьому Сибірському батальйоні. Вони хочуть повного відокремлення від Росії. У них є "Свободная Башкирия", вони хочуть бути Башкорт і взагалі не цікавляться бути з Росією. А у бурятів, наприклад, є фонд "Свободная Бурятия". Вони за те, щоб у них була більша федералізація, хоча останнім часом почали питати, в який момент нам треба вимагати свою державу. Дозріли. У них просто дуже багато бурятів полягло в перші дні повномасштабної війни РФ проти України. Потім на них хотіли повісити усі ці зґвалтування, всі жахи, які відбувалися в Бучі. Вони найняли юристів і 600 чоловік забрали з фронту. А потім почалася вже примусова мобілізація, і вони своїх автобусами в Монголію вивозили.

В Якутії своя історія. Це був би один із найбагатших регіонів, якби в них все не забирали. І якби в них не забрали їхню державність, яка протрималась до 1923 року. Згаданий Аммосов з Якутії, з республіки Сахи, очолює цей Сибірський батальйон, куди входять усі ці народи Зауралля.

"Российский добровольческий корпус" — це російські націоналісти, яких Путін почав вбивати останні 12 років. І вони поступово переміщалися сюди, були то в "Азові", то ще десь. У них трохи різні плани з чеченцями, башкирами, з народами Сибіру, але, тим не менш, воюють вони зараз разом.

Далі — Легіон "Свобода России". Це більш ліберальні люди. Їхній лідер Ілля Пономарьов зустрічався з урядом Японії, де вони говорили про японські острови. Насправді, там є два острови, на яких ніхто не живе. Це просто скелі, які Росія ніколи не буде використовувати. Пономарьов пообіцяв, що коли прийде новий уряд у Росії, вони розглянуть це питання. Зараз він працює ще в Європі, зустрічається з поляками, іншими європейськими країнами. Я поїхала зустрітися з Легіоном на прохання російського опозиційного видання з Лондона "The Insider", відомого своїми розслідуваннями. Вони не вірили в існування Легіону "Свобода России". І в мене було завдання подивитися, що там відбувається. Я поїхала на Схід, знімала все це. Вони показали свій штаб і свої позиції. Потім ми з ними зустрічались у Краматорську. Маю на увазі не піарників, а реальних офіцерів, яких я там особисто бачила в зоні бойових дій. У Торецьку у них була основна точка, з якої вони виїжджали на свої позиції. На той момент у них не було ні "Петріотів", ні "Хаймарсів", жалілися, що не мають нормальної західної зброї. На Донбасі їм ще дають чимось користуватися, але коли вони заходять у Росію, то від них вимагають, щоб це була трофейна зброя, яку набрали у попередніх рейдах або в Ізюмі. Щоб не було таких скандалів, як з Бельгією, коли її гвинтівки ще влітку 23-го року були виявлені на території Білгородської області.

Зрозуміло, що з Путіним мають боротися не тільки Збройні сили України, а й громадяни Росії, які проти цієї диктатури. Очевидно, їм потрібна зброя. Як ти вважаєш, за яких умов може змінитися ставлення наших західних партнерів і прийде розуміння ― яка різниця, якою зброєю воюють громадяни Росії?

Мені здається, ми маємо від західних партнерів отримати дозвіл на використання їхньої зброї на території Росії. У принципі, їм не важливо, хто буде використовувати, українські батальйони чи батальйони із колишніх громадян Росії. Я думаю, треба просто отримати дозвіл на використання західної зброї по військових об'єктах на території Росії, а там вже вирішувати, що можна дати якому підрозділу. До речі, там ще є румунський батальйон у складі РДК, "Гетика" називається. Це для мене нове. Я вже морально готова, що поїду писати французів в Одесі. Влітку, сподіваюся. Вони будуть ППО прикривати зернові коридори. А от що робить румунський батальйон у складі РДК, мені поки не зрозуміло.

Яка взаємодія між цими всіма підрозділами ― на військовому, ідеологічному, політичному рівнях?

Був спільний навіть запис РДК і Легіону, вони виходили і в ефір, і перед пресою разом. А тепер Легіон каже, що ми не коментуємо дії РДК. А РДК, відповідно, не коментує дії Легіону. Я так розумію, що найбільший за розміром ― РДК. Путін згадує тільки РДК і каже, що там декілька тисяч, але я не впевнена, що це правда. Думаю, що їх менше. Але Путін не може визнати, що 500 людей тримають вже тиждень плацдарми, з яких росіяни їх не можуть вибити. І ще й розширюють. Там є такі села, які виглядають, як наш Бахмут, умовно кажучи. І Путін каже, що в РДК 2,5 тисячі бійців, здається. І вони більш вмотивовані, ніж ті росгвардійці, яких виставляють проти них. Коли дивишся в очі чеченцям, ти розумієш, що поки вони не дійдуть до Москви, не заспокояться.

А на що вони розраховують? Що росіяни, які зараз на територіях Білгородської, Курської, Воронезької областей будуть приєднуватися до них? Як вони планують розширювати свій наступ?

Не знаю. Звісно, вони всі кажуть: наше завдання ― взяти Москву. Ну і крилата фраза Пономарьова, що цю війну можна закінчити одним пострілом, але цей постріл має бути зроблений у Москві. Або табакерка має впасти комусь на голову, але це має відбутися саме в Москві. Вони завжди, звісно, кажуть, що далі ми будемо давати федералізацію чи право на референдуми в інших регіонах. І я питаю, а яким чином ви це будете робити? Теоретично можна уявити, що буде більше зброї, більше людей у цих батальйонах, і вони просуватимуться від Білгорода у бік Москви. Але я поки не дуже розумію, як це буде відбуватися. І не впевнена, що вони всюди мають підтримку. Мені здається, що зараз, після того, як вбили Навального, як росіян знову "прокинули" цими шарікамі, очерєдямі, фонарікамі з "виборами", вони мають вже зрозуміти, що немає іншого варіанту, крім війни, немає іншого рішення. Усі інші методи політичної боротьби зникли.

А що Юлія Навальна? Є якась її позиція щодо цих підрозділів і того, що відбувається в Білгородській області?

Я не бачила її особистого висловлювання з цього приводу. Я бачила вчорашній ефір Левієва на ютуб-каналі "Популярна політика". Вони ж усі там ФБКшники, здається. ФБК ― це фонд боротьби з корупцією Навального. Левієв говорив, що вони самі ― не злочинці, але роблять ці воєнні злочини. Мовляв, ми не знаємо, хто стріляє, а може, це взагалі не вони стріляють, а українці. Сьогодні зранку, до речі, він це повторював в іншому ефірі. Але його підводила до цих фраз саме ведуча "Популярної політики". Я так зрозуміла, що в даний момент у них немає позитивного ставлення до цих батальйонів. І це, звісно, сумно, тому що ніякими фонаріками, шаріками та очєрєдямі за Даванкова вони Путіна не змінять. І висловлювання Навальної ― і туди, і сюди. Ми розуміємо, що зараз загальної підтримки в Росії ― скажімо, більше 50% ― цих батальйонів немає. А Навальна пробує апелювати до широкої аудиторії.

Ми насправді не так багато знаємо про настрої в Башкирії, щось знаємо про бурятів. Можемо бачити уривки якихось націоналістичних настроїв в інших утвореннях на зразок Татарстану, як вони піднімають зараз свою музику, мову і культуру. Ми мало знаємо, тому що соціологія в Росії фактично відсутня. Але потенціал хоча б є, що колись це може бути підтримано?

Мені здається, це може бути підтримано, якщо російська опозиція врешті-решт якось згуртується навколо рішення, як позбутися Путіна. Я розмовляю постійно з російськими політологами, і вони всі кажуть, що в принципі 30% ― це реальна підтримка Путіна. 50% ― це болото: що буде влада казати, за тим вони і підуть. І 20%, навіть до 30% ― це відверто антивоєнні, відверто антипутінські, які бояться про це говорити, бо за це зараз садять. Ті, хто ставив підписи за Надєждіна ― це мені сказав генерал-майор СБУ Ягун ― вже всі на гачку, їх переписали, перед ними всіма стоїть позначка, їхню пошту дивляться і соцмережі також. Відповідно, всі ці люди, які якось проявили свою опозиційність в Росії, вже перебувають в "нашем дружелюбном концлагере", як говорив Навальний. Але це вже не дружелюбний, а конкретний діджитал-концтабір. Отже, ці люди є, але треба збільшувати їхню частку. Ц не так просто, треба, щоб інші долучалися. Щоб інші російські лідери думок долучалися до думки, що треба підтримувати батальйони. Я запитала у Пономарьова, як ви збираєтесь збільшувати підтримку. Він відповів, що ми розуміємо, яку справу робимо, але не збираємось бігати за ФБК, чи ще за кимось для того, щоб вони до нас долучилися. Вони самі з часом зрозуміють, що іншого шляху немає, і долучаться. Але коли це відбудеться ― невідомо. Зараз ці удари дронами по НПЗ мають спровокувати паливну кризу, як у нас було 2022 року. Подивимося, як народ через це пройде. Має бути друга хвиля великої мобілізації, хоча попередня продовжується. Через ці кризи всередині Росії має, в принципі, зростати незадоволеність владою. І привертати голоси до тих, хто вважає, що марш на Москву має змінити владу, тобто зробити те, що не доробив Пригожин.

Ти спілкувалася з цими людьми, як вони уявляють своє майбутнє? Вірогідність смерті найближчим часом у них досить висока, і тим не менше ― вони на це йдуть. Що їх мотивує, крім ненависті до Путіна?

Думаю, це насамперед ненависть до Путіна і до їхньої влади. Мені здається, що російському опозиціонеру чи людині, яка такі погляди висловлює, у Росії набагато небезпечніше, ніж в Україні. Навіть ніж на лінії фронту. Тому що тут ти сидиш зі зброєю і знаєш, що ти робиш. Рівень мотивації в них достатньо високий, думаю. Вони ж воюють там не з місцевими жителями Білгорода, а з Росгвардією, прикордонниками, ФСБ. Якщо ти оператор БПЛА, сидиш і знаєш, що ти б'єш по ФСБшникам, а ти чеченець, у якого вбили всю сім'ю. Мені здається, тут мотивація вже зрозуміла.

Чи обговорюють ці люди майбутнє території, яка зараз називається Російська Федерація? Що має бути після того, як припиниться владарювання Путіна.

Пономарьов бере участь у Форумах Вільних Народів Постросії. Вони там обговорюють це питання, тому що, звісно, всі ці народи хочуть геть від Москви. Це їхній лозунг. А з РДК ситуація трохи інша. Я запитала представника РДК, чому у вас погляди стосовно майбутнього Росії дуже відрізняються від інших батальйонів. А він відповів, що ми з ними зараз не обговорюємо ідеологічні питання. Російська влада вбивала їх усіх приблизно однаково. Може чеченців більше за всіх, до речі. Потім російських націоналістів вбивали, саджали до в'язниць, а далі вже цих лібералів, як Легіон "Свобода России".

Ми почали нашу розмову з того, що в українському медіапросторі фігурує дві категорії "рускіх" ― хороші росіяни, тобто мертві, і погані. Але є об'єктивна реальність, яку ми спостерігаємо у Білгородській області. Її представляють чотири воєнних угруповання росіян і ще румунський. Як журналістка і людина, що добре розбирається в комунікаціях, як ти думаєш їх треба називати?

Вони називаються російські підрозділи у складі ЗСУ. Офіційно та узагальнено. Підрозділи з росіян у складі ЗСУ. Але для себе я також думала, хто вони для нас. Пам'ятаєш, ця фраза, що немає вічних союзників, а є партнери, з якими збігаються інтереси. Тобто ― це наші партнери, з якими у нас збігаються інтереси. Тут і зараз, причому дуже конкретно. Російські добровольчі підрозділи у складі ЗСУ, інтереси яких зараз збігаються з нашими. Ми не можемо їх назвати ні хорошими, ні поганими, бо це все має свою конотацію, але тимчасовими попутниками вони для нас є. Насправді, їм потрібен колективний Де Голль. Як у Де Голля була "Вільна Франція", у них було там 100 тисяч партизан, які сиділи в підпіллі, хтось листівки клеїв, хтось снаряди підривав, хтось залізничну колію. І були французькі підрозділи генерала Де Голля, які й заходили в Париж. Але коли я питаю у цих росіян, хто ваш колективний Де Голль, вони мені не можуть назвати цієї людини.

Напевно, складно порівняти Францію і те утворення, яке зараз називається Російська Федерація. Навіть у назві закладено, що це щось, що підлягає фрагментації. Можливо, буде така багатолідерська структура?

Етнічні лідери насправді у них є, особливо в зауральських регіонах. І в Чечні в них є офіційний лідер Закаєв. А такого, як Булліт, коли він з Леніним погоджував розділ Росії на 23 частини, немає. Там за більшовиками залишалися Москва, Пітер і 9 губерній. Україна відпадала одразу, була окремою державою за тим планом. У них зараз єдиного лідера такого немає. Якби не вбили Навального, можливо, це був би він.

Як вони ставляться до української держави, культури, мови? І чи знайомі вони з працями наших українських націоналістів, ідеологів, державників, наприклад, із головною книжкою  Юрія Липи "Розподіл Росії"? Вони розуміють, наскільки українці хочуть ліквідації цього утворення під назвою "Російська Федерація"?

Думаю, Легіон "Свобода России" ―  зрозуміють. Бо в них ще гірша історія ― відмінили зараз навчання на рідних мовах. Там просто повне викорінення національних культур відбувається. Пономарьов говорить українською, не дуже правильно, дуже повільно, але говорить. Не знаю, чи вивчали вони наших ідеологів. Думаю, у Москві є цілий інститут, який навчає студентів і нашої ідеології, і української мови. Є спеціальні підрозділи, які це вивчають і розповідають усім, що Бандера – нацист і вбивця.

Хай ці батальйони візьмуть Москву. Майже впевнена, що згадані нами регіони все інше зроблять самі. Я виступала на деяких форумах регіоналістів ― вони дуже чітко хочуть окремої держави. І вони розуміють, як будуть це робити, коли впаде Путін. На території Росії є ще й партизанський рух. Російські партизани ще не досягли рівня "Вільної Франції" ― 100 тисяч підпільників, але вони крокують.