Зброя і мобілізація – Нарожний про основні завдання на літо

Зброя і мобілізація – Нарожний про основні завдання на літо

Ситуація на полі бою за останній місяць істотно поліпшилася, але постачання західної зброї і мобілізація для нас все одно залишаються основним завданням, вважає військовий експерт, волонтер Павло Нарожний. В ефірі Українського Радіо він зауважив, що наступ росіян на Харківщині передусім був націлений на розтягування наших резервів. Відповідно стоїть питання мобілізації, а також дозволу, зокрема від США, на застосування їхньої зброї по території РФ. "Коли ми побачимо такі удари, це буде підтвердженням цього дозволу", – додав Нарожний. Проблеми із якістю частини снарядів, які Україна має отримати у рамках "чеської ініціативи", волонтер пояснив різними умовами і строками зберігання. Через це потрібно додатково їх перевіряти і відновлювати. "Але сказати, що відновлення – це якась величезна проблема не можна. Це займе, звісно, місяці, але врешті-решт ми ці снаряди отримаємо", – наголосив експерт. 

0:00 0:00
10
1x

Ілюстративне фото: defence-ua.com

Це займе місяці, але ми снаряди отримаємо

Приблизно 50% закуплених у рамках "чеської ініціативи" снарядів неякісні, із ними є проблеми, які потрібно виправляти. Про що саме йдеться? 

По-перше, нам відомо, що буде приблизно 1 мільйон снарядів. Приблизно половина із них – це снаряди натівського калібру 155, а інші – це радянські 122 і 152 калібри. Принципова різниця – ці снаряди по-різному зберігаються, у різних контейнерах. Якщо радянські снаряди, то це окремо контейнер із порохом і окремо сам снаряд. У натівському так само, але порох зберігається в спеціальному герметичному контейнері. У будь-якого снаряда є термін зберігання, і йому треба робити відновлення. У чому воно полягає? Із великою ймовірністю, там міняється підривник. Із якоюсь ймовірністю можуть міняти або відновлювати вибухову речовину. Це доволі вартісний процес, тому що він робиться вручну. І це, в принципі, було очікувано. Чому? Тому що, по-перше, ці снаряди купували у різних країн, із різних джерел, в тому числі з країн Африки. Їм десятки років. В яких умовах вони зберігалися невідомо. Тому кожен із цих снарядів треба буде перевіряти і відновлювати. Бо якщо цього не робити, то це велика загроза для наших артилеристів.  Але сказати, що відновлення – це якась величезна проблема не можна. Це займе, звісно, місяці, але врешті-решт ми ці снаряди отримаємо. Я сам своїми очима бачив снаряди 70-го, 71-го року, якими стріляли і стріляють наші артилеристи абсолютно успішно. Але це займе якийсь час.

Тобто до кінця 2024-го року Україна за цією ініціативою 1 мільйон снарядів все-таки повинна отримати? 

Я сподіваюсь, що так. Важко давати якісь оцінки, тому що я не знаю спроможності чеського виробництва. Тобто де вони будуть робити це відновлення, на своїх потужностях, можливо на болгарських. Але це все абсолютно реалістично. 

Чому лише 1 мільйон снарядів? Більше назбирати по світу немає змоги? 

Можна знайти снаряди. Але у нас широкий загал слабо уявляє таку просту річ, що снаряди бувають також дуже різні. Тобто, якщо взяти снаряд 155 калібру, то він може бути із дальністю 40 км, а може бути із дальністю, скажімо, 9 км. Чи потрібні нам снаряди із дальністю 9 км? Це під великим питанням. Бо це значить, що дорогу гаубицю 155 калібру треба підвезти дуже близько до лінії зіткнення і стріляти тільки безпосередньо по лінії зіткнення. Тому я більш ніж упевнений, що "чеська ініціатива" сьогодні зіткнулася із питанням вибору снарядів, які їм пропонували. Тобто, щоб вибрати найбільш якісні, гарно збережені і так далі. Вони купували все, що можна по всіх абсолютно джерелах. 

Шляхів, де отримати радянські калібри, залишилося ще дуже багато

Чи означає це, що в цьому році буде фактично остання ітерація, коли будуть використовуватися снаряди радянського калібру і ми будемо цілком переходити на снаряди натівського зразка? Чи я помиляюсь? 

Ви помиляєтесь. Тут два моменти. По-перше, у багатьох країнах світу у величезній кількості є радянська артилерія. Це і реактивна, і ствольна артилерія. І існує виробництво, яке побудоване виключно під цій калібрі. Наприклад, у Болгарії є завод 122-го калібру. Він був згорнутий ще наприкінці 90-х років, а зараз його розгортають і запускають знову виробництво. Переробити його на 152-й чи на 155-й калібри нереально, тому що станки зроблені під 122-й калібр. У нас стволів 122-го калібру дуже багато – гаубиці, самохідні артилерійські установки, буксирна артилерія. 

Другий момент. На озброєнні у багатьох країн світу дуже багато стоїть РСЗВ "Град" 122-го калібру і для неї виробництво є. І це багато країн – Єгипет, Пакистан і так далі. В основному це країни з орбіти колишнього Радянського Союзу. 

Третій момент. Є яскравий приклад – 43-я артилерійська бригада. У неї на озброєнні стоїть радянська САУ "Піон" калібру 202,3 міліметра. І є абсолютно ідентичний калібр в американській армії. І зараз наші "артилеристи-піонщики" стріляють американським снарядом, зробленим під американську гаубицю, який підходить під радянську гаубицю, як це не дивно звучить. Тобто шляхів, де отримати радянські калібри, залишилось ще дуже багато. Я більш ніж впевнений, що ми ще довго будемо ними стріляти. 

Зараз потужність усіх виробництв США – 30 тисяч снарядів

 У США, в Техасі, збудували новий великий завод з виробництва 155-мм снарядів. Наскільки потужним буде це виробництво і про яку перспективу йдеться? 

Мова йде про декілька десятків тисяч снарядів на місяць. Зараз потужність США оцінюється у 30 тисяч снарядів на місяць. Це дуже мало. Тому що річне виробництво виходить 360 тисяч, а Україна за рік вистрілює набагато більше. Росія, до речі, за більш-менш реалістичними оцінками, виробляє приблизно 1,2 мільйона на рік. І коли ми кажемо, що зараз у США виробництво – 30 тисяч, то ще треба розуміти, що це все робиться на станках часів Корейської війни. Тобто, приблизно 50-60-ти років. А ті фотографії, які вони опублікували з нового заводу, це майже повністю роботизоване, автоматизоване виробництво. Його проспонсорувала американська держава, вони купили це все виробництво, і здали у лізинг компанії General Dynamics, яка буде оператором цього виробництва. Тобто, це величезний шлях для того, щоб виробити не 30 тисяч, як зараз, а 100 тисяч снарядів на місяць. 

Ви маєте на увазі, що абсолютно всі штати США зараз виробляють сукупно 30 тисяч на місяць? 

Саме так. Зараз потужність усіх виробництв США – 30 тисяч снарядів. Це дуже мало, на жаль. Але це виробництво у них працювало, воно не зупинялося. Так, вони стріляли в Афганістані, в Іраку. Але це були експедиційні війни, де у них не було гідного супротивника, не було артилерійських дуелей чи великих сухопутних зіткнень. І вони там відстрілювали свої старі запаси. Але запаси у них були. На початку війни в Україні, за різними оцінками, у них було приблизно 12-15 мільйонів снарядів. Україні вони передали 3 мільйони снарядів. Певну кількість касетних, певну кількість фугасних, снарядів дистанційного мінування. Видів артилерійських снарядів дуже багато. 

Павло Нарожний. Фото: facebook/Pavlo Narozhnyy

"Вогневий вал" –  стандартна російська тактика

А які запаси були в Росії, для порівняння?

Запаси Росії на початку війни в Україні оцінювали приблизно в 10 мільйонів снарядів. Але всі пам'ятають таку штуку, яка називалася "вогневий вал". Це була стандартна російська тактика. Коли вони наступали в Україні, вони вистрілювали 40-50 тисяч снарядів на добу. І такий "вогневий вал" вони тримали приблизно пів року у 2022-му році. Потім вони знизили до 20-30 тисяч, і зараз вони стріляють менше 10 тисяч. Тому що у них не вистачає снарядів для такої тактики. Тут треба ще розуміти, що це не високоточна тактика. Вони просто стріляють і знищують усе, що стоїть на шляху російської піхоти. Тепер беремо ці 50 тисяч снарядів, 200 днів і отримуємо, що приблизно до 10 мільйонів вони відстріляли на цій тактиці "вогневого валу". За перші пів року війни в Україні. Тобто більшість своїх складів вони вже відстріляли. І зараз стріляють з коліс, з виробництва, або снарядами, які вони отримують із Північної Кореї або від Ірану. 

Задача №1 – зупинити бомбування Харкова та інших міст області

Питання дозволів на застосування західної зброї по території Росії. Видання Politico повідомило, що Джо Байден нібито таємно дозволив Україні бити по Росії. Яка ваша думку щодо цього? 

Ми знаємо про те, що на відстані 90 кілометрів від кордону з Харківською областю є певне скупчення російських військ. Будь-які скупчення – це дуже гарні цілі для того самого ATACMS. Ми знаємо, що в зоні дії ATACMS знаходяться аеродроми, з яких росіяни запускають літаки і скидають КАБи по мирному Харкову. Це дуже серйозні і гарні цілі. І задача №1 – це зупинити бомбування Харкова та інших міст у Харківській області. Коли ми побачимо такі удари, це буде підтвердженням цього дозволу. Поки що таких ударів ми не бачили. Інші країни вже дали дозвіл. Наприклад, Швеція. Це значить, що САУ Archer із дальності до 60 кілометрів може дістати доволі глибоко на території Росії. Але таких руйнувань, щоб це зупинило наступ росіян, ствольні артилерійські системи завдати не можуть. Треба використовувати такі важкі системи як ATACMS. І коли ми побачимо такі удари вглиб території Росії, тоді це буде підтвердженням цього повідомлення. 

Поставка зброї і мобілізація

Який загальний ваш підсумок стосовно застосування західної зброїв і наявності достатньої чи недостатньої кількості снарядів для України станом на зараз? 

Зараз ми вже бачимо, що ситуація дуже сильно змінилася порівняно із тим, що було приблизно місяць тому. Тобто снаряди надходять, зброя надходить, але все одно це величезний потік і величезне логістичне питання. Друге проблемне питання для нас – це мобілізація. Нам потрібні люди, тому що ворог прекрасно знає, що людей у нас не вистачає. Вони саме для цього розтягнули фронт, щоб туди відтягнути наші резерви. Тобто Харків для них не є ціллю. Вони зайшли і загрузли на кордоні, але резерви у будь-якому випадку вони туди відтягнули. Тому ці 2 величезних питання – поставки США і вирішення питання з мобілізацією – будуть для нас основною темою цього літа, мабуть, до вересня. Сподіваємося, що ці питання будуть вирішені. Коли вони будуть вирішені, тоді ми можемо сказати про ініціативу України на полі бою.